41. Основні типи орфографічних помилок учнів на різних етапах навчання.

До грубих помилок належать неправильні написання:

1) що стосуються норм, які є предметом посиленої уваги на всіх етапах шкільного навчання (напр., не з дієсловами; ненаголошені голосні, що перевіряються наголосом; м'який знак у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк; правопис префіксів);

2) допущені в найбільш уживаних словах (зошет, деректор, південнозахідний, в чора, в досвіта і т. п.);

3) що ускладнюють розуміння написаного, роблять його двозначним або й незрозумілим (напр., замість голосувати - галасувати, замість чекати - чикати, замість порадник — порядник),

4) які не вимагають складних міркувань для вибору правильного варіанту (беспека, зпитав);

5) які підлягають чітким і недвозначним правилам (виршина, межою, кулимет, пішовби, стіний).

До негрубих орфографічних помилок слід віднести:

- неправильні написання слів, що не охоплені правилами (по двоє і вдвоє),

- належать до винятків (марево, священик, алмаатинець),

- вимагають застосування складного способу визначення правильного варіанту (невивчені уроки - ще не вивчені уроки; недочувати, хоч не дописати; не в змозі, суспільно корисний),

- стосуються конкретних слів, які необхідно запам'ятати (тонна, нетто) або слів рідковживаних (возз'єднати, монастир).

42. Умови ефективності процесу навчання молодших школярів правопису

Основні програмні вимоги з орфографії – формування в учнів сталі і свідомі знання, удосконалення орфографічних умінь.

Процес вироблення навичок правильного письма досить складний. Орфографічні навички виробляються протягом тривалого часу. Це досягається внаслідок правильно організованих вправ.

Утворення орфографічної навички залежить від характеру мовного матеріалу. Саме характером (природою) його визначається її структура. Слух, вимова (правильна артикуляція) мають вирішальне значення під час засвоєння фонетичних написань. Слухові сприймання застерігають учнів і від помилок на пропуск чи заміну букв.

Під час засвоєння зазначених написань ефективними будуть такі вправи: звуковий, звуко-буквений аналізи, звукове моделювання, звукове конструювання, звуко-буквене коментування. Вони допомагають учням усвідомлювати звуковий склад слова, встановлювати послідовність звуків (розвивається фонематичний слух).

Засвоєння фонетичних написань пов’язують з культурою вимови; з мовленнєвими кінестезіями або проговорюванням. За допомогою останнього діти усвідомлюють звуко-буквений склад слова, регулюється процес запису, здійснюється самоперевірка. Крім зазначених під час роботи над фонетичними написаннями будуть ефективні всі вправи, які мають звукову основу (впливаємо на слухові, артикуляційні та зорові аналізатори) – слуховий попереджувальний диктант, списування з попереднім проговорюванням, зорово-слуховий диктант і т.п.

43. Види диктантів.

Диктант (від латинського – dicto – говорити, диктувати)- письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії, пунктуації).

В основу класифікації диктантів можна взяти 4 аспекти:

1.За призначенням: навчальні диктанти, навчально-перевірні, перевірні(контрольні).

2. За часом запобігання помилок і закріплення граматичного та правописного матеріалу: попереджувальні, пояснювальні, коментовані.

3. За характером відтворювання на письмі: без зміни тексту (диктанти-завдання, диктанти-переклади), зі зміною тексту (вибіркові,словникові, творчі, вільні).

4. За сприйманням тексту: зорово-слухові,слухово-зорові, слухові, зорові (диктант з пам’яті).

У шкільній практиці застосовуються різні види диктантів з урахуванням усіх цих аспектів.