58. Самостійна робота учнів на уроках мови.

Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Часто і правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань, формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт.

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. На уроках рідної мови в початкових класах – це здебільшого різноманітні вправи. Їх зміст визначається насамперед метою уроку, характером виучуваного матеріалу і рівнем підготовленості учнів.

Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими роботами),які визначає О.Я. Савченко.[36, с.200], вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов’язані з орфографією і розвитком мовлення. Дуже важливо, щоб учитель добре усвідомлював функції кожного типу вправ, їх місце у системі уроків.

У школах самостійні завдання учні виконують на всіх етапах засвоєння матеріалу. Визначаючи зміст завдань, обов’язково варто передбачити, якого ступеня самостійності вимагає від учнів її виконання. Саме цей фактор учитель повинен ураховувати насамперед під час підготовки вправ для кожного уроку і теми в цілому.

Дієвість вправ – у їх системі, у відповідності засвоюваному граматичному матеріалу. Процес засвоєння граматичного матеріалу в початкових класах включає два основних етапи: ознайомлення з новим матеріалом, узагальнення його та застосування набутих знань.

Зміст самостійних завдань звичайно залежить від мети, яку ставить учитель на кожному етапі вивчення матеріалу. В одних випадках самостійною роботою вчитель намагається створити умови для чіткого усвідомлення учнями специфіки у граматичних явищ, в інших – підвести до узагальнення або закріпити певний спосіб дії тощо.

Для успішного засвоєння граматичних понять, важливо, щоб учні усвідомили фонетико-граматичну основу правил, знали попередній матеріал, який здебільшого є основою підготовчих вправ для засвоєння нового матеріалу.

В умовах роботи з класом підготовчі вправи для засвоєння нового матеріалу супроводжуються бесідою, яка спрямовує мислення молодших школярів на виявлення тих ознак граматичних понять, які потрібні для наступної роботи.

Важливою умовою активізації розумової діяльності учнів при вивченні матеріалу є самостійне повторення учнями раніше вивченого, що служить опорою для виучуваного, та зосередження уваги дітей на граматичних фактах, що вивчатимуться. При цьому використовуються такі види самостійної роботи, як повторення певної теми за підручником, підготовка до відповідей на поставлені запитання, граматичний розбір, складання і аналіз схем і таблиць, добирання прикладів, різні диктанти, логічний аналіз тексту, спостереження над мовою тощо.

Ефективними в плані збудження інтересу до уроків мови бесіди про історію, життя, розвиток, знання окремих слів. Тому вже на першому уроці в 4 класі звертаємося до цього прийому.

Активність учнів на уроках української мови може бути високою в тому разі, коли їхня діяльність не зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає спостереження над фактами мови, їх осмислення й зіставлення, застосування їх знань на практиці; коли учень стає активним учасником пошуку, а не пасивним об’єктом навчання. Тому намагаємося широко практикувати самостійне спостереження учнів над мовою з наступними висновками.

Мовний матеріал для спостереження добираємо так, щоб учні могли самостійно дати оцінку мовним фактам і зробити висновки. Пропонуємо на таблицях або картках. Перед спостереженням чітко формулюємо завдання .

Підготовчі вправи здебільшого є навчальними диктантами, різними видами списування, часто з попереднім повторенням відповідного теоретичного матеріалу.

Наведемо деякі види підготовчих вправ:

1. Списування тексту із вставленням пропущених букв або частин слова (закінчення, суфікса, префікса) .

2. Списування із словотворенням.

3. Списування із вставленням потрібних пропущених слів (слова даються окремо або добираються учнями самостійно).

4. Складання речень з деформованого тексту.

5. Списування з певним стилістичним завданням (поширити речення, дібрати слова з протилежним значенням до даних, замінити одне слово іншим тощо).

6. Списування з фонетичним завданням (поставити наголос, підкреслити м’які приголосні, ненаголошені голосні тощо).

7. Вибіркове списування (тільки назви рослин, тільки іменники, тільки дієслова тощо).

На уроках української мови, крім завдань підручника, часто використовуються і картки з індивідуальними завданнями. Особливо корисні картки з пошуковими завданнями, в яких учитель визначає для учня послідовність розумових і практичних дій. Нижче наводимо деякі види таких завдань.

Складаючи картки для засвоєння учнями орфографічного матеріалу, учитель має спочатку дібрати матеріал для вироблення в учнів уміння розпізнавати і перевіряти певну орфограму, а далі – сформувати навички правильного застосування правила.

Специфіка роботи над граматичним матеріалом полягає в тому, що залежно від етапу засвоєння матеріалу одні й ті ж види завдань використовуються з різною метою. Тому і на етапах закріплення можливі й доцільні різні види списування та граматичні завдання.

Показниками засвоєння граматичного поняття учнями початкових класів, як відомо, є уміння відрізняти дану категорію від подібної; підводити під загальне правило часткові випадки; користуватися граматичними знаннями в самостійних творчих роботах, в своїй мовній праці .

У методичній літературі підкреслюється, що на практиці учні стихійно усвідомлюють логічну основу і послідовність дій. Однак молодшим учням, самостійно дуже важко знаходити прийоми розумової роботи. Тому вчителеві слід дбати про те, щоб у процесі виконання самостійних тренувальних завдань молодші школярі могли спертися на певні схеми дій за правилом.

Застосовуючи правила в процесі виконання тренувальних вправ, слід обов’язково врахувати поступовість у їх формуванні. Тому методисти радять спочатку давати вправи на неповне самостійне застосування правила (з опорою на зразки, попередній інформаційний аналіз тощо) і лише поступово вводити завдання, які вимагають повної самостійності у застосуванні правила.

Варто підкреслити важливе значення на цьому етапі порівняльних вправ. Сама природа мови і письма змушує вчителя вдаватися до зіставлення за подібністю і відмінністю (вимова і письмо; голосні і приголосні; наголошені і ненаголошені; дзвінкі і глухі; тверді і м’які приголосні і тощо).

Частина учнів 2–3 класів не розуміє смислової різниці між словами, що позначають родові і видові поняття, не вміє дібрати правильної узагальненої назви або дати визначення предмета.

Щоб уникнути таких недоліків, варто частіше проводити різноманітні словниково-логічні вправи на широкому лексичному матеріалі з повторенням логічних прийомів їх виконання. Виконуючи словниково-логічні вправи, діти навчаються класифікувати і узагальнювати подібність і відмінність.

Наведемо види основних словниково-логічних вправ.

1. Визначення ознак предметів за кольором, смаком, розміром, формою, матеріалом.

2. Визначення видового поняття через родове.

а) Береза – це… Лев – це…

б) до слів першого стовпчика дібрати узагальнююче значення з другого стовпчика.

3. Класифікація предметів або явищ по групах за названою ознакою (розміром, смаком, матеріалом, часом, дією, ступенем використання).

На етапі закріплення, узагальнення і систематизації знань корисною самостійною роботою є вправи на класифікацію і узагальнення, підведення видових понять під родові і, навпаки, зіставлення і протиставлення. Важливу роль у розширенні й уточненні словника молодших школярів відіграють словниково-стилістичні вправи. Майже всі види цих вправ учні можуть виконувати самостійно за вказівкою вчителя або за зразком.

Самостійну роботу з метою повторення і перевірки знань можна проводити після вивчення окремих тем і розділів. Ці роботи будуть для учнів до деякої міри заліковими. З них учитель робить висновок про засвоєння розділу програми усім класом і окремими учнями. Таких робіт може бути 3-4 на рік.

Отже, самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання. Її роль, зміст, тривалість, способи керівництва, визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів