Установив:

1. Товариство звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону № 606 у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Кодексу, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 в аспекті таких питань:

- чи обумовлена можливість зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 37 Закону № 606 та абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 характером заборгованості, а саме тим, що вона виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, та колом осіб, на яких поширюється дія Закону № 2711;

- чи є факт внесення підприємства до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (далі - Реєстр) відповідно до Закону № 2711, безумовною підставою для зупинення виконавчого провадження.

2. Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно зі статтею 115 Кодексу рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом № 606. Зі змісту статей 1, 2, 17, 18, 19, 25, 27, 37, 38 цього закону вбачається, що примусове виконання рішень судів України відбувається на підставі виконавчих документів, які є основою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Законодавець також закріпив перелік підстав, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження.

Конституційний Суд України вважає, що зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом.

3. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 37, абзацу п’ятого частини другої статті 39 Закону № 606 виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру на визначений Законом № 2711 строк дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу.

Зі змісту Закону № 2711 вбачається, що його прийнято з метою сприяння поліпшенню фінансового стану підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості через здійснення заходів, спрямованих на зменшення та/або розстрочення кредиторської та дебіторської заборгованостей шляхом застосування механізмів списання, взаєморозрахунків, реструктуризації, часткової оплати на умовах, визначених Законом № 2711; його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, і види якої визначені у Законі № 2711 (преамбула, пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 статті 1, частина друга статті 2).

Наведене дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що положення Закону № 2711 не регулюють правовідносини стосовно погашення заборгованості, не визначеної у пункті 1.4 статті 1, зокрема такої, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії.

Згідно з абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711 на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо нього зі стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2012 року.

За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв’язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.

Запроваджуючи названий механізм правового регулювання, законодавець установив, що не зупиняється здійснення щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу, внесених до Реєстру, виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості зі сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка виникла до 1 січня 2011 року, і заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України (частина третя статті 37 Закону № 606, абзац шостий пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711).

Конституційний Суд України вважає, що наведений перелік підстав, за яких не зупиняється виконавче провадження, не є вичерпним, оскільки підприємства паливно-енергетичного комплексу, внесені до Реєстру, залишаються суб’єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов’язаних з розрахунками за енергоносії.

4. Аналіз первинної редакції Закону № 2711 вказує на те, що розрахунковою датою, тобто датою, на яку кожним учасником розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених Законом № 2711, встановлювалося 1 січня 2005 року (пункт 1.8 статті 1); строк дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу не міг перевищувати дев’яти місяців з дня видання Міністерством палива та енергетики України наказу про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (пункт 3.4 статті 3).

Верховна Рада України періодично, вносячи зміни до Закону № 2711, встановлювала більш пізню розрахункову дату, а строк дії процедури погашення заборгованості неодноразово продовжувала. У зв’язку з цим Конституційний Суд України звертає увагу парламенту на необхідність встановлення передбачуваного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборгованості за енергоносії.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 66, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 15 частини першої статті 37 Закону України „Про виконавче провадження“ від 21 квітня 1999 року № 606-XIV з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 41, частини п’ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“ від 23 червня 2005 року № 2711-IV з наступними змінами треба розуміти так, що:

- обов’язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“;

- внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу“.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

Рішення Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004 у справі за конституційним зверненням спільного підприємства „Мукачівський плодоовочевий консервний завод” про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” (справа про виконання рішень третейських судів) // Урядовий кур'єр. – 2004. – № 45 (10.03.2004) (Електронна адреса доступу – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-04 ).

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ  

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (справа про виконання рішень третейських судів)  

м. Київ Справа N 1-8/2004 24 лютого 2004 року N 3-рп/2004

     Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:  

     Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Іващенка Володимира Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Малинникової Людмили Федорівни,

     Мироненка Олександра Миколайовича,

     Німченка Василя Івановича,

     Пшеничного Валерія Григоровича,

     Розенка Віталія Івановича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Скоморохи Віктора Єгоровича - суддя-доповідач,

     Тимченка Івана Артемовича,

     Тихого Володимира Павловича,

     Ткачука Павла Миколайовича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича,  

     за участю представника суб'єкта права на конституційне звернення Хабенського Давида Леонідовича - юрисконсульта спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод"; залучених до участі у розгляді справи представників: Верховної Ради України - Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Лукашової Надії Павлівни - Постійного представника Верховного Суду України в Конституційному Суді України; Кузя Олександра Родіоновича - першого заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 

     розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 24, ст. 207; 2001 р., N 44, ст. 226; 2003 р., N 5, ст. 46; 2004 р., N 6, ст. 37; Офіційний вісник України, 2003 р., N 52, ст. 2734). 

     Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод". 

     Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України і органами державної виконавчої служби положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження". 

     Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є., пояснення Хабенського Д.Л., Селіванова А.О., Лукашової Н.П., Кузя О.Р. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

 

у с т а н о в и в:  

     1. Суб'єкт права на конституційне звернення - спільне підприємство "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), згідно з яким виконанню Державною виконавчою службою підлягають рішення третейських судів відповідно до законів України, і роз'яснити, чи є рішення третейських судів споживчої кооперації в Україні виконавчими документами. 

     Необхідність в офіційному тлумаченні положення пункту 10 статті 3 Закону суб'єкт права на конституційне звернення обгрунтовує неоднозначним застосуванням цього положення окремими судами та органами державної виконавчої служби, що призвело до порушення його прав. 

     Неоднозначність застосування положення пункту 10 статті 3 Закону суб'єкт права на конституційне звернення вбачає в тому, що державний виконавець виніс постанову від 8 листопада 2000 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" щодо примусового виконання рішення третейського суду Закарпатської облспоживспілки, мотивуючи це тим, що згідно зі статтею 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виконавчим документом є наказ господарського суду. 

     У листах Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України спільному підприємству "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" роз'яснено, що у разі невиконання відповідачем рішення третейського суду позивач має право звернутися до господарського суду із заявою про видачу виконавчого документа - наказу цього суду. 

     Протилежної позиції додержуються господарські суди, які відмовляють у видачі наказу суду, керуючись роз'ясненням президії Вищого господарського суду України "Про виконання рішень третейських судів" від 17 лютого 1997 року N 02-5/57 (з наступними змінами). Цим роз'ясненням, зокрема, передбачено, що згідно з пунктом 10 статті 3 Закону рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою відповідно до законів України, а пункт 16 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121, не повинен застосовуватися. 

     2. До початку розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України Верховна Рада України внесла ряд змін до Закону, серед яких ті, що стосуються визначення виконавчих документів для забезпечення примусового виконання рішень третейських судів. Так, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" від 28 листопада 2002 року N 327-IV Закон доповнено, зокрема, статтею 18-1, у котрій наведено перелік виконавчих документів, одним з яких є рішення третейських судів відповідно до законів України. Законом України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" від 10 липня 2003 року N 1095-IV з пункту 10 статті 3 Закону виключено слова "відповідно до законів України". Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року N 1255-IV змінено назву статті 3 Закону на "Документи, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою". 

     Оскільки ці зміни мають значення для прийняття рішення і не зняли існуючої проблеми, Конституційний Суд України виходить із того, що офіційне тлумачення повинно проводитися з урахуванням змін, внесених до пункту 10 статті 3 Закону, та доповнення його статтею 18-1. 

     3. У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України зазначає, що пунктом 7 статті 18-1 Закону рішення третейських судів включено до переліку документів, виконання яких здійснюється Державною виконавчою службою. Процедуру виконання рішень третейських судів врегульовано розділом V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

      У листі Верховного Суду України стверджується, що рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою безпосередньо - без видачі наказу господарського суду. 

     Міністерство юстиції України вважає, що за відсутності закону, який регулював би діяльність третейських судів, на території України діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121. Питання щодо виконання рішень третейських судів може бути вирішено лише у законодавчому порядку. 

     Такої ж позиції про відсутність законодавчої регламентації діяльності третейських судів дотримується Голова Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, але зазначає, що згадане Положення регулює механізм виконання рішень третейських судів, утворених для розгляду конкретної справи, і не стосується постійно діючих третейських судів; Укоопспілка як громадська організація не може визначати форму виконавчого документа, на підставі якого Державна виконавча служба має здійснювати примусове виконання рішень третейських судів. 

     На думку фахівців Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, рішення арбітражного (третейського) суду облспоживспілки не може бути виконано примусово. У разі невиконання рішення третейського суду добровільно заявник має звернутися до господарського суду в загальному порядку відповідно до положень ГПК України. 

     Висновки фахівців Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Львівського державного університету імені Івана Франка з порушених у конституційному зверненні питань зводяться до того, що рішення третейських судів є одночасно виконавчими документами і підлягають виконанню Державною виконавчою службою. 

     4. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Хабенський Д.Л. підтримав доводи конституційного звернення, Селіванов А.О., Лукашова Н.П. та Кузь О.Р. - відповідно Голови Верховної Ради України, Верховного Суду України та Міністерства юстиції України, викладені у листах до Конституційного Суду України. 

     5. Одним із способів захисту прав суб'єктів цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 25 ЦПК України та частиною другою статті 12 ГПК України. 

     Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживчу кооперацію" спілки споживчих товариств можуть вирішувати господарські спори між організаціями і підприємствами споживчої кооперації. Вирішення таких спорів здійснюється, зокрема, шляхом звернення до третейських судів. 

     Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (частина четверта статті 13 Конституції України. 

     За змістом статті 1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 

     Статтею 3 Закону визначено перелік документів, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, до яких належать і рішення третейських судів (пункт 10). 

     Відповідно до частини першої статті 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом (частина друга статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу". Крім терміна "рішення", у зазначеному Законі використовується термін "виконавчий документ", за забезпечення реального, своєчасного і законного виконання якого державні виконавці одержують винагороду (частина друга статті 17 зазначеного Закону). Згідно з пунктом 1 статті 18-1 Закону виконавчими документами є: виконавчі листи, що видаються судами на підставі рішень, вироків, ухвал, постанов судів; рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані й допущені на території України у встановленому законом порядку. Виконавчими документами є також накази господарських судів (пункт 3 статті 18-1 Закону.       Умовою відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа згідно зі статтею 18 Закону є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 Закону, а виконавчими документами - рішення третейських судів (пункт 7 статті 18-1 Закону). 

     Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року змінено назву статті 3 Закону, яку викладено в такій редакції: "Документи, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою". Ними є рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах та господарських судів, рішення третейських судів тощо. 

     Аналіз законодавства свідчить, що згідно з пунктом 1 статті 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону. Такими виконавчими документами відповідно до пункту 7 статті 18-1 Закону є рішення третейських судів відповідно до законів України. Отже, рішення третейських судів є одночасно й виконавчими документами. 

     Відповідно до абзацу другого частини другої статті 5 Закону державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Встановлення переліку рішень, які підлягають виконанню, у Законі в редакції від 21 квітня 1999 року (рішень третейських судів, а не переліку безпосередньо виконавчих документів) не могло бути підставою для відмови у примусовому виконанні рішень цих судів органами державної виконавчої служби. На час виникнення конкретних правовідносин щодо примусового виконання рішення третейського суду органи державної виконавчої служби мали забезпечити примусове виконання цього рішення відповідно до вимог чинного законодавства. Невиконання рішення означало б позбавлення заявника права отримати суму, присуджену третейським судом, обмеження гарантованого державою додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів. 

     Отже, системний аналіз Закону із внесеними до нього змінами свідчить, що виконавчими документами, на підставі яких органами державної виконавчої служби повинно здійснюватися примусове виконання рішень третейських судів, треба вважати рішення цих судів. 

     Зазначені положення Закону вказують на наявність правових підстав для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження, коли є рішення третейського суду та заява стягувача або його представника про примусове виконання цього рішення, якщо інше не передбачено законом. 

     Оскільки Законом визначено порядок примусового виконання рішень третейських судів, Конституційний Суд України вважає помилковою позицію щодо застосування в Україні пункту 16 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121, у разі невиконання цих рішень у добровільному порядку. 

     На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 94 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

 

в и р і ш и в:

     1. Положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" у взаємозв'язку зі статтею 18-1 цього Закону треба розуміти так, що рішення третейських судів водночас є виконавчими документами, на підставі яких за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби мають забезпечити примусове виконання рішень цих судів, якщо інше не передбачено законом. 

     2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. 

     3. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.  

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44 (19.11.99). – ст. 2214 (Електронна адреса доступу – ).

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Н А К А З

N 68/5 від 27.10.99 Зареєстровано в Міністерстві

м.Київ юстиції України

2 листопада 1999 р.

за N 745/4038

Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення

прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна

{ Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства

юстиції

N 75/5 ( z0873-99 ) від 15.12.99

N 11/5 ( z0182-00 ) від 23.03.2000

N 45/5 ( z0604-00 ) від 07.09.2000

N 25/5 ( z0371-01 ) від 18.04.2001

N 91/5 ( z0838-02 ) від 21.10.2002

N 10/5 ( z0111-03 ) від 11.02.2003

N 141/5 ( z1602-04 ) від 20.12.2004

N 2/5 ( z0020-05 ) від 11.01.2005

N 36/5 ( z0393-05 ) від 13.04.2005

N 60/5 ( z0848-06 ) від 13.07.2006

N 1586/5 ( z0871-08 ) від 17.09.2008

N 222/5 ( z0125-09 ) від 07.02.2009

N 2166/5 ( z1120-09 ) від 17.11.2009

N 1758/5 ( z2017-12 ) від 29.11.2012 }

На виконання статей 61, 66 Закону України "Про виконавче провадження" та до прийняття Законів України "Про порядок проведення прилюдних торгів", "Про здійснення операцій з нерухомим майном", якими буде встановлено порядок проведення прилюдних торгів, визначено статус спеціалізованих організацій, на які покладаються реалізація нерухомого майна та умови здійснення операцій з нерухомим майном, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (додається).

2. Покласти реалізацію такого майна на спеціалізовані організації, визначені на тендерній (конкурсній) основі, основними завданнями яких є забезпечення належного зберігання вилученого державними виконавцями майна, організація і проведення його реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах та аукціонах.

(пункт 2 із змінами, внесеними згідно з наказами  Міністерства юстиції України від 21.10.2002 р. N 91/5,  від 11.02.2003 р. N 10/5,  у редакції наказу Міністерства  юстиції України від 13.07.2006 р. N 60/5)

3. Управлінню організаційного забезпечення діяльності державної виконавчої служби (Ємельянова І.І.) довести зазначений наказ до відома начальника Головного управління Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського, Севастопольського міських управлінь юстиції і забезпечити його належне виконання.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України - директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Тертичного В. Г.

 

В. о. Міністра

Б.С. Стичинський

ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. N 68/5 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за N 745/4038

Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна