Правочини. Поняття спадкового права.
Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
ВИДИ ПРАВОЧИНІВ |
|
Залежно від числа сторін: Дво- чи багатосторонні правочини називаються договором. |
|
Залежно від часу, з якого правочин вважається вчиненим, тобто породжує права та обов’язки: |
|
Залежно від значення підстави для дійсності: |
|
Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину.
Цивільний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
КРИТЕРІЇ РОЗРІЗНЕННЯ ДОГОВОРІВ |
|
За розподілом прав та обов’язків: |
|
За необхідністю компенсації дії: |
|
За наявністю чи відсутністю попередньої домовленості: |
|
Договір укладається шляхом:
Договірними зобов’язаннями є:
купівля-продаж;
міна (бартер);
дарування;
рента (передача в користування (оренда);
довічне утримання (догляд);
інші договори (найм, позичка, підряд, послуги, перевезення, зберігання, страхування, доручення, позика, кредит, банківські вклади, банківський рахунок тощо).
Спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, які визначають умови та порядок переходу власності особи після смерті до інших осіб.
Цивільний кодекс України
Ст. 1216. Поняття спадкування.
Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкоємця), до інших осіб (спадкоємців).
Ст. 1217. Види спадкування.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не
входять до складу спадщини
права і обов’язки, що нерозривно
пов’язані з особою спадкодавця: особисті
немайнові права, право на участь у
товариствах та право членства в
об’єднаннях громадян, право на
відшкодування шкоди, завданої каліцтвом
або іншими ушкодженнями здоров’я, право
на аліменти, пенсію, допомогу або інші
виплати, встановлені законом, права та
обов’язки особи як кредитора або
боржника.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання. Нотаріус посвідчує заповіт, яки написаний заповідачем власноруч або за допомогою технічних засобів.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування за законом мають особи-спадкоємці почергово.
У чинному законодавстві існує поняття спадкування за правом представлення:
онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими;
племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;
двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
УВАГА ! Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого Цивільним кодексом України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. |
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування , неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Ця спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Тема №6