2. Спеціальної компетенції

Міністерство оборони України (Міноборони України) - це центральний орган виконавчої влади і військового управління, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони, у під­порядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Основними завданнями Міноборони України є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, координація діяльності держав­них органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

- здійснення військово-політичного та адміністративного управ­ління Збройними Силами, участь у формуванні завдань Збройних Сил;

- здійснення ресурсного забезпечення для підтримання необ­хідного рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки Зброй­них Сил до виконання покладених на них функцій і завдань;

- проведення державної військової кадрової політики, розвиток військової освіти і науки;

- участь у формуванні та реалізації державної політики, спря­мованої на розв'язання соціальних проблем військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку;

- участь у формуванні та удосконаленні законодавчої бази з питань оборони і воєнної безпеки, контроль за дотриманням зако­нодавства у Збройних Силах та забезпечення здійснення демокра­тичного цивільного контролю над Збройними Силами (постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1080 «Про за­твердження Положення про Міністерство оборони України»).

Генеральний штаб Збройних Сил України - це головний вій­ськовий орган з планування оборони держави, управління застосу­ванням Збройних Сил України, координації та контролю за вико­нанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними ор­ганами, Державною спеціальною службою транспорту і Держав­ною службою спеціального зв 'язку та захисту інформації України. Гранична чисельність Генерального штабу Збройних Сил на 2007 рік установлена у кількості 566 військовослужбовців та 134 пра­цівники (постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007р. № 251 «Питання Генерального штабу Збройних Сил»).

В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Став­ки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Тема 19 Державне управління у сфері національної безпеки (4 год.)

План

1. Правові засади державної політики національної безпеки України як об’єкта управління.

2. Організаційно-правові принципи управління національною безпекою.

3. Служба безпеки України у сфері адміністративної діяльності.

Інструктивно-методичні рекомендації до самостійної роботи

Література [21; 48; 61; 84; 89; 99; 136; 174; 231; 233; 237]

Методичні рекомендації з виконання

Підготовка до цього завдання передбачає опрацювання наступних нормативних правових актів.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері національної безпеки є положення наступних документів:

• Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХИ «Про державний кордон України»;

• Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Служ­бу безпеки України»;

• Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ «Про пожеж­ну безпеку»;

• Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХП «Про держав­ну таємницю»;

• Закон України від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР«Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Закон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про дер­жавну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;

• Закон України від 26 грудня 2002 р. № 374-ІУ «Про контр-розвідувальну діяльність»;

• Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-ІУ «Про основи національної безпеки України»;

• Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3160-ІУ «Про Службу зовнішньої розвідки України»;

• Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3475-ІУ «Про Держав­ну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»;

• Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 «Про стратегію національної безпеки України» тощо.

Опрацювавши, положення відповідних нормативно-правових актів, студент буде взмозі відповісти на питання та розширити подані нижче схематичні відповіді.

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне вияв­лення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам.

Об'єктами національної безпеки є:

1) людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи. Права, свободи і законні інтереси людини та громадянина пере­важно торкаються забезпечення особистої безпеки, якості й рівня життя, можливостей реалізації своїх прав і свобод;

2) суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, іс­торичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси. Інтереси суспільства є узагальненою характеристикою інтересів громадян і зводяться до необхідності створення соціальної правової держави, забезпечення розвитку національної культури, мистецтва, звичаїв;

3) держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Держава зацікавлена у стабільності основних факторів свого існування (територіальна цілісність, суве­ренітет, забезпечення законності в усіх сферах суспільного життя), а також у забезпеченні громадського порядку та громадської без­пеки, плідній міжнародній співпраці.

Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно мож­ливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Керуючись цим визначенням, необхідно вказати, що факторами небезпеки у цьому аспекті мо­жуть бути різні явища, обставини, вчинки. Йдеться про криміналізацію суспільства, корупцію, стан вітчизняної економіки, загост­рення міжнаціональних відносин, рівень захворюваності населен­ня тощо.

Одним із основних суб'єктів боротьби з проявами тероризму в Україні є Служба безпеки України, при якій діє Антитерористичний центр. Його головними завданнями є:

- розроблення концептуальних засад та програм боротьби з те­роризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективнос­ті заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприя­ють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюва­них з терористичною метою;

- збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

- організація і проведення антитерористичних операцій та ко­ординація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

- взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органа­ми іноземних держав та міжнародними організаціями з питань бо­ротьби з тероризмом (Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом»).

Основними напрямами державної політики у сфері націо­нальної безпеки України, відповідно до вимог чинного законо­давства, є:

• реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, по­кращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

• зосередження ресурсів і посилення. координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби в організованою злочинністю та наркобізнесом, участь України в міжнародній співпраці у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, неле­гальною міграцією;

• відпрацювання ефективно діючої системи контролю за по­ставками продукції, технологій оборонного призначення і подвій­ного використання;

• впровадження системи демократичного цивільного контро­лю над Воєнною організацією та правоохоронними органами дер­жави;

• боротьба з організованими злочинними угрупованнями, зокрема міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) еко­номічній зоні України;

• забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстреміз­му тощо.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфе­рі національної безпеки за рахунок утілення в життя відповідних норм Основного Закону держави. Що ж стосується інших суб'єктів, наведених у класифікації, то відносно них необхідно сказати таке.

Суб'єкти, повноваження яких визначено в інших норматив­но-правових актах.