- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Історія світової політичної думки
- •1.2.1. Зародження політичних знань у державах Стародавнього Сходу
- •1.2.2. Характерні особливості політико-правової думки Стародавньої Греції та Риму
- •1.2.3. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового часу
- •1.3. Основні школи і напрями розвитку сучасної політології
- •1.3.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.3.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.3.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.3.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці хх — на початку ххі століття
- •1.3.5. Концепція масового суспільства в сучасній зарубіжній політичній думці
- •1.4. Розвиток суспільно-політичної думки в Україні
- •1.4.1. Виникнення та розвиток політичної думки Київської Русі
- •1.4.2. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика
- •1.4.3. Вчення українських просвітників про державу і суспільство
- •1.4.4. Основні напрями розвитку української політичної думки XIX — поч. Хх ст.
- •1.5. Політична влада
- •1.5.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.5.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.6. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •6.1. Витоки і сутність демократії
- •1.6.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •1.6.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2 політичні інститути і процеси
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії і фактори їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •2.2.4. Політичний режим
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної і адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи. Громадські організації та рухи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •2.5.5. Громадські організації та об’єднання, їх класифікація, місце та функції в політичній системі суспільства
- •2.5.6. Групи інтересів та групи тиску
- •Розділ 3 політичні процеси
- •Політична участь громадян
- •Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Виборчі системи і процеси
- •3.1.1. Поняття “політична участь” та його інтерпретація в сучасній політичний науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв’язання політичних конфліктів та криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •4. 1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Етнополітичні процеси на Закарпатті
- •4.4. Політичні еліти та політичне лідерство
- •4.4.1. Сутність, типологія і функції політичної еліти
- •4.4.2. Теорії еліт в політичній науці
- •4.4.3. Сутність і теорії політичного лідерства
- •4.4.4. Класифікація та функції політичного лідерства
- •Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •Геополітика
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •5.2.5. Еволюція зарубіжної геополітичної думки німеччина
- •Сполучені штати америки
- •Франція
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
- •6.1. Навчальна програма нормативного курсу
- •Тема 1. Історія виникнення, предмет і методи дослідження науки про політику
- •Література
- •Тема 2. Політика як соціальне явище
- •Література
- •Тема 3. Історія світової політичної думки і становлення сучасної політології
- •Література
- •Тема 4. Розвиток політичної думки в україні
- •Література
- •Тема 5. Політична влада
- •Література
- •Тема 6. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя
- •Література
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •Література
- •Тема 8. Держава — основний інститут політичної системи суспільства
- •Література
- •Тема 9. Система органів державної влади в україні
- •Література
- •Тема 10. Місцеве самоврядування
- •Література
- •Тема 11. Політичні партії та партійні системи
- •Література
- •Тема 12. Громадські організації та рухи. Групи тиску
- •Література
- •Тема 13. Політичні еліти та політичне лідерство
- •Література
- •Тема 14. Соціально-етнічні спільноти і етнополітика
- •Література
- •Тема 15. Політична свідомість і політична культура
- •Література
- •Тема 16. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •Література
- •Тема 17. Політика і засоби масової інформації
- •Література
- •Тема 18. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Література
- •Тема 19. Виборчі системи і процеси
- •Література
- •Тема 20. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин
- •Література
- •Тема 21. Основи геополітики
- •Література
- •Тема 22. Практична політологія
- •Література
- •Плани семінарських занять Заняття 1. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 2. Місцеве самоврядування (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 3. Політичні партії та партійні системи (2 год.)
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Заняття 6. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Основні категорії
- •Заняття 7. Виборчі системи і процеси (4 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 8. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин (2 год.)
- •Основні категорії
- •Перелік орієнтовних запитань на іспит
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Політична влада.
- •Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •Методичні поради до написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт Курсова, бакалаврська, магістерська роботи: загальна характеристика
- •Структура, обсяг, оформлення кваліфікаційних робіт
- •Послідовність виконання кваліфікаційних робіт
- •Вибір теми дослідження та добір літератури
- •Вступ до роботи та його композиція
- •Написання тексту роботи та оформлення висновків
- •Підготовка до захисту та захист курсових, бакалаврських та магістерських робіт
- •Наукова публікація: поняття, функції
- •Приклади оформлення бібліографічного опису в списку джерел до кваліфікаційних робіт
- •Зразок написання вступу
- •Засоби текстового зв’язку в науковій праці
- •Мовні засоби, які використовуються при цитуванні та переказі використаних джерел
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу
- •Європейська система перезарахування кредитів (естs/єспк)
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу: основні поняття та загальні положення
- •Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів
- •Зона європейської вищої освіти
- •Розділ 1. Теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •Розділ 4. Соціальні та ціннісні аспекти політики
- •Розділ 5. Світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
2.2.4. Політичний режим
Політичний режим — це форма організації і функціонування політичної системи, яка визначає конкретні процедури і способи організації установ влади, відносини між громадянами і державою, стиль ухвалення рішень тощо. По суті, це поняття означає, як уряд і той, хто його очолює, користуються владою, контролюють і управляють соціальними процесами.
Політичні режими розрізняють за такими критеріями:
1) спосіб формування органів влади;
2) співвідношення між центральною і регіональною владою;
3) становище і роль політичних партій, громадських організацій у суспільному житті;
4) правовий статус особистості;
5) політична культура;
6) характер реалізації силових функцій держави;
7) спосіб формування органів влади.
В політичній науці розрізняють 3 основні види політичних режимів: тоталітарний, авторитарний та демократичний.
Тоталітаризм. Термін “тоталітаризм” походить від лат. totalis — весь, цілий, повний. Його було введено в політичний лексикон італійським філософом Д. Джентіле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль в долі нації, повинна мати необмежену владу і встановити всеохоплюючий, тотальний державний контроль над суспільством. Пізніше цей термін був використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики свого руху, який мав на меті створення тоталітарної держави.
Осмислення реальної практики тоталітарних держав розпочалося в 50—60-х роках ХХ ст. Розробка цілісної теоретичної концепції тоталітаризму була започаткована працями Ф. Гаєка “Шлях до рабства” (1944 р.), Г. Арендт “Витоки тоталітаризму” (1951 р.), К. Фрідріха і Зб. Бжезинського “Тоталітарна диктатура і влада” (1956 р.). Саме в цих книгах вперше було проведено порівняльний аналіз тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР. Пізніше до цієї теми дослідження повернулись цілий ряд відомих істориків, політологів, інших фахівців.
Усі вище перераховані прихильники концепції тоталітаризму вважають, що до основних ознак даного режиму можна віднести такі:
1. Політична система ґрунтується на ідеології, яка пронизує всі сфери життя суспільства. Відкрита незгода з нею карається як найтяжчий злочин. Тоталітарна ідеологія ґрунтується на соціальних міфах, а закладена в ній мета слугує засобом легітимації режиму.
2. Основною ланкою в політичній структурі суспільства є єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером, як правило, харизматичного типу. Політизуючи всі органи державної влади, партія зрощується з державою.
3. Управління здійснюється через терор, який направляє партія і таємна поліція. Приводом для терору є систематичне формування “образу ворога” і на цій основі — агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій.
4. Засоби масової інформації перебувають під монопольним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю, творити її.
5. Армія контролюється партією і урядом.
6. Державний контроль над економічною сферою суспільства (державна власність, командно-адміністративна система управління економікою тощо).
Отже, тоталітаризм — це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об’єднань, соціальних груп та інститутів.
Реальне втілення тоталітарних моделей в практику стало можливим за наявності цілого ряду передумов (причин). До основних із них відносять:
1. Особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізації: руйнування традиційних структур, етатизація суспільного життя, посилення соціальних функцій держави, можливість за допомогою ЗМІ маніпулювати суспільною свідомістю (франкфуртська школа, кейнсіанство).
2. Виникнення тоталітаризму пов’язують з масовізацією суспільного життя, виходом на політичну арену людини-натовпу (Х.О.Гассет, Ф.Ніцше).
3. Ідейні витоки тоталітаризму бачать в галузі політичної філософії таких мислителів як Платон, Г. Бабеф, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегель, К. Маркс, В. Ленін та ін. Їх моделі майбутнього, на думку російського філософа М.Бердяєва, завжди утопічні. А утопії, в свою чергу, є тоталітарними і ворожими свободі й демократії. В тоталітарній моделі утопія ототожнюється з абсолютною істиною, відхід від якої жорстоко карається.
4. Суб’єктивні умови тоталітаризму — масові соціальні фрустрації, які виникли внаслідок порушення традиційних цінностей, вимушеної самотності, соціального відчуження. В результаті таких змін у більшості людей з’являється психологічний механізм “втечі від свободи” (Ф. Достоєвський “Міф про Великого Інквізитора” з “Братів Карамазових”, Е. Фромм ”Втеча від свободи”).
5. Причини тоталітаризму кореняться в націоналізмі та антисемітизмі.
Соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні та люмпенізовані групи і соціальні прошарки, які виникають в нових економічних умовах і які найбільш сприятливі до пропаганди тоталітарних ідей. Політичними провідниками тоталітаризму є масові вождистські партії, які виникли у першій чверті ХХ ст. і прагнули до монополізації державної влади, претендуючи водночас на творення “нового світу” або “нового світового порядку”. Таким чином, за наявності необхідних умов і приходу до влади тоталітарних партій тоталітаризм із галузі теоретичних уявлень перетворювався в реальну політичну практику. Протягом 20—30-х років, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні і наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27.
Залежно від пануючої ідеології, яка впливає на зміст політичної діяльності, тоталітаризм може бути представлений як комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм. Комуністичний тоталітаризм виник після Великої Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Виникає в Італії в 1922 р. Італійський фашизм ставив за мету діяльності не побудову “нового суспільства, а відродження величі італійської нації і Римської імперії”. Третій різновид тоталітаризму — націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрій він виник у Німеччині в 1933 р. Націонал-соціалізм має багато спільного як з фашизмом, так і з комунізмом. Але, якщо мета діяльності комуністів — побудова комуністичного суспільства, фашистів — відродження Римської імперії, то націонал-соціалістів — світове панування арійської раси.
Авторитаризм. Авторитаризм є одним із найбільш поширених в історії видів політичного режиму. Характерними ознаками авторитарного режиму є:
1. Відмова від принципів конституційності і законності. Якщо конституція і зберігається, то суто в декларативній формі.
2. Концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових. Громадяни відчужені від процесу прийняття рішень. Правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а шляхом призначення.
3. Органи влади, як центральні, так і місцеві, мають маріонетковий характер.
4. Можливість втручання армії в політичний процес.
5. Не виключені вибори, боротьба партій, але все це відбувається в жорстко регламентованих рамках.
6. Наявність приватного сектору економіки, вільного від прямого державного втручання.
7. Авторитарний режим допускає існування інакомислення і опозиції в чітко визначених межах. Правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму.
Отже, авторитаризм — це політичний режим, в основу якого покладено зосередження монопольної влади в руках однієї чи групи осіб, що знижує або виключає роль представницьких інституцій влади у суспільстві. Авторитарні режими досить поширені і різноманітні. Серед них можна виділити такі різновиди:
1. Абсолютистська монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман, ОАЕ), в якій монарх наділений необмеженою владою. Виборні представницькі органи відсутні. Уряд призначається монархом і підзвітний тільки йому.
2. Теократичний авторитарний режим (Іран), характерний для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани.
3. Військово-бюрократична диктатура (Греція за правління “чорних полковників”, Аргентина, Бразилія), що встановлюється внаслідок військових переворотів.
4. Персональна тиранія, різновидом якої є султанізм. При такому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат (Сомалі — Барре, Гаїті — Дювальє, Уганда — Аміна, Нікарагуа — Сомоса).
Отже, аналізуючи основні риси і різновиди авторитаризму, можна дійти висновку, що в своєму розвитку він може трансформуватись у жорстку диктатуру і навіть у тоталітарний режим, а з іншого боку, при даному режимі можуть бути започатковані основи громадянського суспільства, демократії. Наприклад, у країнах Південно-Східної Азії (Сінгапур, Південна Корея, Таїланд) авторитарна влада показала відносно високу здатність сконцентрувати зусилля і ресурси для розв’язання завдань економічного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечити громадський порядок, не допускаючи деструктивного протистояння групових інтересів. Якби авторитаризм автоматично приводив до демократії і процвітання, то більшість країн Африки, Латинської Америки були б процвітаючими демократіями. Для переходу до демократії потрібен ряд інших умов, таких як: наявність відповідної політичної культури, історичних традицій, соціального середовища тощо.
Демократичний режим. Класичні визначення демократії, як правило, включають атрибут народовладдя, базуючись на етимології даного поняття (з грецької — народовладдя). Демократія, насамперед, означає формальне визнання народу джерелом влади, її сувереном. Головною ознакою демократії є визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо. Але демократія — це не тільки участь у прийнятті рішень, не тільки справедливі закони і розумно сконструйовані інституції, це і демократично настроєне громадянство. Демократичні закони та установи не діятимуть, якщо відсутня демократична свідомість громадянства, демократичний менталітет.
