- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Історія світової політичної думки
- •1.2.1. Зародження політичних знань у державах Стародавнього Сходу
- •1.2.2. Характерні особливості політико-правової думки Стародавньої Греції та Риму
- •1.2.3. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового часу
- •1.3. Основні школи і напрями розвитку сучасної політології
- •1.3.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.3.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.3.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.3.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці хх — на початку ххі століття
- •1.3.5. Концепція масового суспільства в сучасній зарубіжній політичній думці
- •1.4. Розвиток суспільно-політичної думки в Україні
- •1.4.1. Виникнення та розвиток політичної думки Київської Русі
- •1.4.2. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика
- •1.4.3. Вчення українських просвітників про державу і суспільство
- •1.4.4. Основні напрями розвитку української політичної думки XIX — поч. Хх ст.
- •1.5. Політична влада
- •1.5.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.5.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.6. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •6.1. Витоки і сутність демократії
- •1.6.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •1.6.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2 політичні інститути і процеси
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії і фактори їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •2.2.4. Політичний режим
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної і адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи. Громадські організації та рухи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •2.5.5. Громадські організації та об’єднання, їх класифікація, місце та функції в політичній системі суспільства
- •2.5.6. Групи інтересів та групи тиску
- •Розділ 3 політичні процеси
- •Політична участь громадян
- •Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Виборчі системи і процеси
- •3.1.1. Поняття “політична участь” та його інтерпретація в сучасній політичний науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв’язання політичних конфліктів та криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •4. 1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Етнополітичні процеси на Закарпатті
- •4.4. Політичні еліти та політичне лідерство
- •4.4.1. Сутність, типологія і функції політичної еліти
- •4.4.2. Теорії еліт в політичній науці
- •4.4.3. Сутність і теорії політичного лідерства
- •4.4.4. Класифікація та функції політичного лідерства
- •Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •Геополітика
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •5.2.5. Еволюція зарубіжної геополітичної думки німеччина
- •Сполучені штати америки
- •Франція
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
- •6.1. Навчальна програма нормативного курсу
- •Тема 1. Історія виникнення, предмет і методи дослідження науки про політику
- •Література
- •Тема 2. Політика як соціальне явище
- •Література
- •Тема 3. Історія світової політичної думки і становлення сучасної політології
- •Література
- •Тема 4. Розвиток політичної думки в україні
- •Література
- •Тема 5. Політична влада
- •Література
- •Тема 6. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя
- •Література
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •Література
- •Тема 8. Держава — основний інститут політичної системи суспільства
- •Література
- •Тема 9. Система органів державної влади в україні
- •Література
- •Тема 10. Місцеве самоврядування
- •Література
- •Тема 11. Політичні партії та партійні системи
- •Література
- •Тема 12. Громадські організації та рухи. Групи тиску
- •Література
- •Тема 13. Політичні еліти та політичне лідерство
- •Література
- •Тема 14. Соціально-етнічні спільноти і етнополітика
- •Література
- •Тема 15. Політична свідомість і політична культура
- •Література
- •Тема 16. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •Література
- •Тема 17. Політика і засоби масової інформації
- •Література
- •Тема 18. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Література
- •Тема 19. Виборчі системи і процеси
- •Література
- •Тема 20. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин
- •Література
- •Тема 21. Основи геополітики
- •Література
- •Тема 22. Практична політологія
- •Література
- •Плани семінарських занять Заняття 1. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 2. Місцеве самоврядування (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 3. Політичні партії та партійні системи (2 год.)
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Заняття 6. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Основні категорії
- •Заняття 7. Виборчі системи і процеси (4 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 8. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин (2 год.)
- •Основні категорії
- •Перелік орієнтовних запитань на іспит
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Політична влада.
- •Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •Методичні поради до написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт Курсова, бакалаврська, магістерська роботи: загальна характеристика
- •Структура, обсяг, оформлення кваліфікаційних робіт
- •Послідовність виконання кваліфікаційних робіт
- •Вибір теми дослідження та добір літератури
- •Вступ до роботи та його композиція
- •Написання тексту роботи та оформлення висновків
- •Підготовка до захисту та захист курсових, бакалаврських та магістерських робіт
- •Наукова публікація: поняття, функції
- •Приклади оформлення бібліографічного опису в списку джерел до кваліфікаційних робіт
- •Зразок написання вступу
- •Засоби текстового зв’язку в науковій праці
- •Мовні засоби, які використовуються при цитуванні та переказі використаних джерел
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу
- •Європейська система перезарахування кредитів (естs/єспк)
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу: основні поняття та загальні положення
- •Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів
- •Зона європейської вищої освіти
- •Розділ 1. Теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •Розділ 4. Соціальні та ціннісні аспекти політики
- •Розділ 5. Світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
Вибори — це передбачена Конституцією та законами форма прямого народовладдя, яка є безпосереднім волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного, якісного та кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування чи обрання та наділення повноваженнями посадової особи.
Основні принципи проведення виборів:
Вільні вибори. Це означає, що ніхто не може бути примушений до здійснення волевиявлення.
Загальне виборче право. Принцип загальності виборчого права дозволяє всім громадянам держави брати участь у виборах, окрім тих, яким це не дозволяється законом. Виборче право може бути активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним). В більшості країн для участі у голосуванні (активне виборче право) встановлюється вік — 18 років, але може бути і менше (16 років, Бразилія), або більше (20 років, Марокко). Для пасивного виборчого права вік має бути дещо вищим: 21 рік, 25 років, 35 років. Існують і такі обмеження пасивного виборчого права, як невиборність (певні посадові особи не мають права брати участь у виборах) та несумісність (заборона обіймати виборчу та державну посаду).
Крім вікового цензу існує і ряд інших виборчих цензів: осілості, статі, майновий, моральний. Ценз осілості — це вимога, за якої виборче право надається тільки тим громадянам, які проживають у виборчому окрузі: США — 1 міс., Німеччини — 3 міс., Франції — 6 міс., Канади — 12 міс. і т.д. Ценз статі забороняв брати участь у виборах жінкам. Спочатку ценз статі було скасовано у Новій Зеландії (1893), Австралії (1902), Фінляндії (1906). У країнах-піонерах загального виборчого права жінки дістали право голосу лише після Другої світової війни (Франція — 1944 р., Швейцарія — 1971 р., а в деяких країнах іще пізніше: Іспанія — 1977 р., Португалія — 1975 р.).
Рівність виборчих прав. Це означає, що: а) кожний виборець має рівне число голосів; б) в країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці не розділені на соціальні чи якісь інші групи; в) закон встановлює однакові вимоги для висунення кандидатів і проведення агітації.
Принцип рівності може бути порушений внаслідок куріальних виборів, коли певна соціальна група має у парламенті фіксоване представництво (наприклад, національні меншини). Але, з іншого боку, куріальні вибори дозволяють репрезентувати інтереси малих соціальних спільнот у парламенті. Інколи принцип рівності порушується внаслідок утворення виборчих округів — виборча географія чи геометрія. В США її називають «джерімендерінг» — від власного імені одного американського губернатора, котрий використав нарізку виборчих округів в інтересах своєї партії (округ, який він штучно створив, на карті нагадував саламандру), та англійського слова, що перекладається як «майструвати».
Пряме виборче право. Воно означає, що громадянин голосує безпосередньо за партію чи кандидата. Але інколи вибори бувають і непрямими. Непрямі вибори бувають 2 видів:
а) виборці обирають виборчу колегію, яка потім робить вибір (наприклад, президента США);
б) багатоступеневі вибори. В даному разі низові представницькі органи обираються громадянами, а потім вони обирають депутатів вищих рівнів (СРСР, Куба, Ангола).
Таємне голосування полягає у неможливості контролю за волевиявленням виборця.
Обов’язковість і періодичність виборів означає, що у країні вибори відбуваються через певний термін, визначений Конституцією і законами про вибори.
Головні процедури виборчої кампанії:
Політичні вибори не обмежуються самим тільки голосуванням. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів та процедур для формування керівних органів у державі.
Головні з них наступні:
Призначення дати виборів. У більшості країн вибори проводять у встановлені законом строки. У парламентських республіках вибори за звичайних умов проводяться, коли спливає строк повноважень загальнонаціонального парламенту. Такі вибори називають черговими. Однак у випадках, визначених законом, парламент може бути розпущений. Тоді призначаються позачергові вибори.
Утворення виборчих округів та виборчих дільниць. Вибори проводяться по виборчих округах, які визначаються та встановлюються центральною владою в державі. Виборчим округом називають визначену сукупність виборців певної території, які обирають одну або іншу визначену кількість депутатів. Округ, від якого обирається один депутат, називається одномандатним (уніномінальним), коли ж одразу обирається декілька депутатів — багатомандатним (поліномінальним).
Формування виборчих комісій. Функція безпосереднього проведення виборів належить виборчим комісіям. Найчастіше утворюється така система виборчих комісій: Центральна виборча комісія, окружні та дільничні виборчі комісії.
Складання списку виборців.
Висування та реєстрація кандидатів. Виборчий процес починається з процедури висування й реєстрації кандидатів. У світі існує кілька способів висування кандидатів:
а) реєстрація через подання у відповідні органи заяви, підписаної самим кандидатом (інколи потрібно, щоб така заява була скріплена підписами певної кількості виборців);
б) висування кандидатів від імені партій, зборів громадян;
в) висування кандидатів, здійснюване у тому порядку, що й обрання (наприклад, первинні вибори, «праймеріз» в США).
В деяких країнах для того, щоб зареєструватись, потрібно внести грошову заставу. Дана норма була введена для того, щоб не давати можливості брати участь у виборах безвідповідальним кандидатам. Грошова застава залишається на користь держави, якщо кандидат не набирає встановлений законом відсоток голосів. Для висунення до парламенту Франції грошова застава — 1000 франків, Канади — 200 канадських доларів, Великобританії — 500 фунтів стерлінгів.
Від моменту реєстрації претендента на обрання на виборну посаду у відповідній окружній комісії для нього формально починається виборча кампанія. Відтепер він набуває статус кандидата в депутати і дістає право на проведення агітаційної кампанії. Статус кандидата обумовлено законом про вибори.
Передвиборна пропаганда і агітація. Починається передвиборна пропаганда і агітація з моменту реєстрації кандидата і закінчується напередодні голосування. У день голосування забороняється будь-яка передвиборна агітація. В різних країнах різним є термін, коли забороняється оголошувати в ЗМІ результати соціологічних досліджень та опитувань громадської думки про рейтинг партій, виборчих блоків, окремих кандидатів.
Голосування. Кульмінаційним пунктом усієї виборчої кампанії є голосування. Голосування може бути очним, коли сам виборець безпосередньо голосує, і заочним, коли його волю реалізують інші особи (за довіреністю), можливе голосування поштою. Такою формою голосування у Великобританії, Німеччині, Данії користуються 10% виборців.
Голосування може бути обов’язковим і необов’язковим. У більшості країн світу участь у голосуванні вважається особистим правом виборця, який може вільно розпоряджатися ним на свій розсуд. Разом з тим існує і практика обов’язкового голосування. Законодавством ряду країн (Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Італія, Нідерланди та ін.) голосування розглядається як громадянський обов’язок виборця і за його невиконання накладаються адміністративні санкції. За неявку на вибори суд може позбавити громадянина прав виборця. А в такому випадку він не матиме права працювати в державній та муніципальній службах. Можливий грошовий штраф: Єгипет — 1 долар США, Туреччина — 14 доларів США, Люксембург — за повторну неявку — 240 доларів США, Бельгія — 25 франків. Можливе тюремне ув’язнення від одного місяця до року (наприклад, Мексика, Пакистан, Греція). В Італії неучасть у голосуванні призводить до морального осуду.
Підрахунок голосів та визначення результатів. Це одна із важливих стадій виборчого процесу. Адже недаремно вважають: «Не має значення, як голосують, усе залежить від того, як рахують голоси». Підрахунок голосів виборців залежить від виборчої формули і обумовлений законодавством. Слід відзначити, що існують виборчі системи, за яких підрахунки голосів робити дуже важко (наприклад, система альтернативного голосування, яка діє в Австралії, система обмеженого голосу в Японії).
Інколи вибори визнають такими, що не відбулися. В такому випадку проводиться повторне голосування. Але досить часто реальне волевиявлення спотворюється порушеннями при підрахунку голосів.
Класифікація таких порушень:
а) купівля чистих бюлетенів. Вперше виникає в американській практиці. Сутність полягає в тому, щоб за певну плату виборець вніс і опустив в урну попередньо відмічений бюлетень, а свій чистий віддав «покупцю». А відтак цикл повторюється знову;
б) заміна урн для голосування. Метод, який кардинально вирішує результати голосування. Його сутність полягає в тому, що до підрахунку голосів виборчу урну замінюють на іншу, вже заповнену потрібними бюлетенями. Заміна можлива при перенесенні урни чи вимиканні світла. В основному метод використовується в сільській місцевості;
в) перепис результатів голосування. Перепис можливий як на рівні протоколів, так і на рівні бюлетенів. І відбувається, як правило, там, де спостерігачі не вимагають копії протоколів результатів голосування на дільницях;
г) вкидання потрібних бюлетенів;
д) маніпуляція при підрахунках;
е) ліквідація (виймання) бюлетенів. Виймання бюлетенів робиться двома способами. По-перше, методом фізичного знищення бюлетенів, коли ліквідуються непотрібні бюлетені. І, по-друге, методом псування бюлетенів шляхом проставлення в бюлетені додаткової помітки. В такому разі, як відомо, бюлетень стає недійсним.
В електоральній практиці є ряд методик виявлення таких порушень, які успішно застосовуються в виборчій кампанії.
