4.4.4. Класифікація та функції політичного лідерства

У сучасних політологічних концепціях функціонують різні критерії класифікації політичного лідерства. Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства — традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.

Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу здобуває і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів — це насамперед влада аристократичної знаті.

Харизматичне лідерство ґрунтується на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово «харизма» означає «милість», «благодать», «божий дар». У період утвердження християнства ним характеризували проповідників, котрим приписували дар безпосереднього спілкування з Богом поза офіційними релігійними інституціями. У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, невластиві іншим, а тому визнає його за правителя.

Харизматичне лідерство виникає в суспільстві, як правило, в кризові періоди. Спонукальним мотивом до передання влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами, а також значною частиною правлячої еліти нездатності наявних у країні представницьких інститутів вивести країну з кризи, консолідувати суспільство навколо тієї чи іншої цілі суспільного розвитку. Це викликає потребу в різкому посиленні впливу виконавчої влади і пошуку політичного лідера як месії, здатного вивести країну з глибокої й затяжної кризи.

Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їх керівники — політичні лідери — обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями.

Залежно від змістового смислу стилю політичної діяльності виділяють наступні типи політичного лідерства:

1. цезаристський — зосередження усієї повноти влади в руках лідера (як це було за правління Юлія Цезаря);

2. плутократичний — ґрунтується на багатстві і представляє інтереси найзаможніших суспільних верств;

3. популістський, який ґрунтується на популізмі, тобто на діяльності, спрямованій на досягнення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел;

4. професійний, де лідер-професіонал постіндустріального суспільства органічно поєднує в собі високий інтелект, вольове устремління, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність.

Залежно від характеру лідера, властивостей його оточення та виборців, зв’язку між лідером, його оточенням та виборцями і ситуації, за якої здійснюється лідерство, американський політичний психолог М. Дж. Херманн виокремлює чотири образи лідерства:

1. «прапороносця» (або великої людини);

2. «служителя»;

3. «торговця»;

4. «пожежника».

Лідерів-»прапороносців» вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему. Такий лідер визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.

Образ «служителя» засвоює політик, який прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників. На практиці лідери такого типу керуються тим, чого очікують, у що вірять і чого потребують їхні виборці.

Для лідера — “торговця” важливою є здатність переконати. Завдяки їй виборці «купують» його плани або ідеї, залучаються до їх здійснення. Особливого значення при цьому набувають здібності самого лідера і та стратегія, до якої він вдається, щоб домогтися підтримки своєї політики та її здійснення.

Лідери — “пожежники” “гасять пожежу”, тобто реагують на ті проблеми, які виникають у суспільстві. Подібні лідери відгукуються на ситуативні події і проблеми, їх дії визначають вимоги моменту.

Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків лідерів можна поділити на консерваторів, реформаторів і революціонерів.

За видами розрізняють формальне і неформальне лідерство.

За масштабами лідерство може виявлятися на рівні групи, організації, соціальної спільності, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці, регіону, країни в цілому.

Серед функцій політичного лідерства варто виділити:

1. Вираження інтересів людей. Це може бути як відносно невелика група людей, так і соціальна спільність — класова, етнічна, демографічна, професійна, територіальна, а також виборці певного округу чи країни в цілому. За будь-яких масштабів лідерства люди мають вбачати у лідері виразника власних інтересів, інакше та чи інша особа лідером не стане.

2. Новаторська функція визначає: щоб стати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником. Політичний лідер свідомо вносить нові, конструктивні ідеї соціального устрою.

3. Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, що на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція дій. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території. Інтегративна функція спрямована на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру і злагоди. Підтримка соціальної цілісності суспільства неможлива без цілеспрямованих зусиль щодо згуртування всіх соціальних спільностей.

4. Організаторська, або прагматична, функція лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії.

5. Комунікативна функція лідерства полягає в забезпеченні лідерами зв’язку як між масами й політичними інститутами, так і між іншими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними вищими органами держави — парламентом, урядом, главою держави, вищими судами. Завдяки лідерам відбувається координація та узгодження дій усіх суб’єктів політики.

Розділ 5.

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН