- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Історія світової політичної думки
- •1.2.1. Зародження політичних знань у державах Стародавнього Сходу
- •1.2.2. Характерні особливості політико-правової думки Стародавньої Греції та Риму
- •1.2.3. Політико-правова думка Середньовіччя та Нового часу
- •1.3. Основні школи і напрями розвитку сучасної політології
- •1.3.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.3.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.3.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.3.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці хх — на початку ххі століття
- •1.3.5. Концепція масового суспільства в сучасній зарубіжній політичній думці
- •1.4. Розвиток суспільно-політичної думки в Україні
- •1.4.1. Виникнення та розвиток політичної думки Київської Русі
- •1.4.2. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика
- •1.4.3. Вчення українських просвітників про державу і суспільство
- •1.4.4. Основні напрями розвитку української політичної думки XIX — поч. Хх ст.
- •1.5. Політична влада
- •1.5.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.5.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.5.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.6. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •6.1. Витоки і сутність демократії
- •1.6.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •1.6.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2 політичні інститути і процеси
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії і фактори їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •2.2.4. Політичний режим
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної і адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи. Громадські організації та рухи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •2.5.5. Громадські організації та об’єднання, їх класифікація, місце та функції в політичній системі суспільства
- •2.5.6. Групи інтересів та групи тиску
- •Розділ 3 політичні процеси
- •Політична участь громадян
- •Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Виборчі системи і процеси
- •3.1.1. Поняття “політична участь” та його інтерпретація в сучасній політичний науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв’язання політичних конфліктів та криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •4. 1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Етнополітичні процеси на Закарпатті
- •4.4. Політичні еліти та політичне лідерство
- •4.4.1. Сутність, типологія і функції політичної еліти
- •4.4.2. Теорії еліт в політичній науці
- •4.4.3. Сутність і теорії політичного лідерства
- •4.4.4. Класифікація та функції політичного лідерства
- •Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •Геополітика
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •5.2.5. Еволюція зарубіжної геополітичної думки німеччина
- •Сполучені штати америки
- •Франція
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
- •6.1. Навчальна програма нормативного курсу
- •Тема 1. Історія виникнення, предмет і методи дослідження науки про політику
- •Література
- •Тема 2. Політика як соціальне явище
- •Література
- •Тема 3. Історія світової політичної думки і становлення сучасної політології
- •Література
- •Тема 4. Розвиток політичної думки в україні
- •Література
- •Тема 5. Політична влада
- •Література
- •Тема 6. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя
- •Література
- •Тема 7. Політична система суспільства
- •Література
- •Тема 8. Держава — основний інститут політичної системи суспільства
- •Література
- •Тема 9. Система органів державної влади в україні
- •Література
- •Тема 10. Місцеве самоврядування
- •Література
- •Тема 11. Політичні партії та партійні системи
- •Література
- •Тема 12. Громадські організації та рухи. Групи тиску
- •Література
- •Тема 13. Політичні еліти та політичне лідерство
- •Література
- •Тема 14. Соціально-етнічні спільноти і етнополітика
- •Література
- •Тема 15. Політична свідомість і політична культура
- •Література
- •Тема 16. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •Література
- •Тема 17. Політика і засоби масової інформації
- •Література
- •Тема 18. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Література
- •Тема 19. Виборчі системи і процеси
- •Література
- •Тема 20. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин
- •Література
- •Тема 21. Основи геополітики
- •Література
- •Тема 22. Практична політологія
- •Література
- •Плани семінарських занять Заняття 1. Демократія як спосіб і форма організації суспільно-політичного життя (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 2. Місцеве самоврядування (2 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 3. Політичні партії та партійні системи (2 год.)
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Основні категорії
- •Заняття 6. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •Основні категорії
- •Заняття 7. Виборчі системи і процеси (4 год.)
- •Основні категорії
- •Заняття 8. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин (2 год.)
- •Основні категорії
- •Перелік орієнтовних запитань на іспит
- •Тестові завдання для самоконтролю
- •Політична влада.
- •Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •4. Політична влада.
- •Методичні поради до написання курсових, бакалаврських та магістерських робіт Курсова, бакалаврська, магістерська роботи: загальна характеристика
- •Структура, обсяг, оформлення кваліфікаційних робіт
- •Послідовність виконання кваліфікаційних робіт
- •Вибір теми дослідження та добір літератури
- •Вступ до роботи та його композиція
- •Написання тексту роботи та оформлення висновків
- •Підготовка до захисту та захист курсових, бакалаврських та магістерських робіт
- •Наукова публікація: поняття, функції
- •Приклади оформлення бібліографічного опису в списку джерел до кваліфікаційних робіт
- •Зразок написання вступу
- •Засоби текстового зв’язку в науковій праці
- •Мовні засоби, які використовуються при цитуванні та переказі використаних джерел
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу
- •Європейська система перезарахування кредитів (естs/єспк)
- •Кредитно-модульна система організації навчального процесу: основні поняття та загальні положення
- •Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів
- •Зона європейської вищої освіти
- •Розділ 1. Теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •Розділ 4. Соціальні та ціннісні аспекти політики
- •Розділ 5. Світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •Розділ 6. Навчально-методичне забезпечення курсу
3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
Конфліктологія є однією з наймолодших галузей наукового знання. Вона виділилась як самостійна наука наприкінці 50-х років ХХ ст., але проблеми суперечливих ситуацій і конфліктів завжди цікавили мислителів, філософів, вчених, громадських діячів. У зв’язку з цим важливо коротко проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікти.
Як би далеко ми не заглядали в історію минулого людства, завжди можемо спостерігати суперечності, конфлікти. Вони були постійними супутниками суспільного розвитку. Де є люди, там є і конфлікт. Їх широке розповсюдження, значна роль, яку вони відіграють (позитивну чи негативну) у суспільному житті, привертали до себе увагу з глибокої давнини.
А що означає конфлікт? Конфлікт (від лат. conflektus, зіткнення) — це протиборство суспільних суб’єктів з метою реалізації їх суперечливих інтересів, позицій, цінностей і поглядів.
Заслуговують на увагу ідеї мислителів стародавнього світу. Серед них певне місце належить Конфуцію (551—479 рр. до н.е.). Він розглядав різні аспекти проблеми конфлікту. Серед його постулатів: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім’ї не будуть відчувати ворожнечі», «Відповідайте на образу справедливістю», «Благородна людина знає обов’язок, нікчемна — користь». Правителів повчав: «Не сумуй, що люди тебе не знають, сумуй, що ти не знаєш людей». Джерело конфлікту він розглядав у неосвіченості і невихованості, що призводять до порушення норм людських відносин. Злагода, вважав мислитель, має триматися на поняттях «взаємності», «золотої середини» і «людинолюбства». Вони разом складають «правильний шлях» (дао) для тих, хто хоче жити у згоді із самим собою, з іншими людьми.
Інша школа Стародавнього Китаю, заснована Мо-Ді (Мао-цзи) (479—400 рр. до н.е.), причину конфлікту вбачала в недосконалості системи управління. «Люди Піднебесної, використовуючи вогонь, воду, отруту, шкодили один одному... Безладдя в Піднебесній було таким, як серед диких звірів. Зрозумівши, що причина хаосу — у відсутності управління та старшинства, люди вибрали найдоброчиннішу та наймудрішу людину Піднебесної і зробили її сином неба... Тільки син неба міг створити єдиний зразок справедливості в Піднебесній, тому в Піднебесній запанував порядок». А хіба із утвердженням правителя не відбувається процес ще більшого розшарування людей? Але Мао-цзи належить вимога враховувати інтереси народу в процесі управління державою.
Пошукам причин конфліктів приділяли певну увагу і мислителі античності. Зокрема, видатний старогрецький філософ Платон (427—347 рр. до н.е.), на відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, засуджував її і вважав за найбільше зло. Причину суперечностей та конфліктів він вбачав у властивостях людської душі, якій притаманні 3 початки — розумний, лютий (нестямний) та хотіння і незбігання їх інтересів. Тому він пропонував їх чітко регламентувати.
Цікаві конфліктологічні ідеї, пов’язані з державним устроєм, можна знайти у Аристотеля (384—322 рр. до н.е.), який наголошував: «Держава є інструментом примирення людей», «Людина поза державою агресивна і небезпечна». Отож він із особливою силою наголошував: «Людина поза суспільством або Бог, або звір».
Цікаві ідеї з цього приводу висловлювали Демокрит (бл. 460—370 рр. до н.е.), Пратагор (бл. 481—411 рр. до н.е.), Сократ (469—399 рр. до н.е.) та ін.
Особливістю конфліктологічних ідей у епоху середньовіччя була їх релігійна спрямованість. Фома Аквінський (1225—1274 рр.) розвинув думку про філософське пізнання: богослов’я, про людське буття і бога. На його думку, «історія являє собою вічну битву двох царств — божого і земного», а закони поділяв на два види: природні і людські. Природний закон зобов’язує людину шукати істину (бога) і поважати людей.
Близькі погляди щодо цих проблем знаходимо у творах Вільяма Оккама (бл. 1280/5—1349 рр.), Джона Фортеск’є (1395—1480 рр.) та ін.
Протягом нового часу та просвітництва були створені передумови системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, у тому числі й у вивченні конфліктів. Характерні погляди на конфлікт містилися у працях Ф. Бекона (1561—1626 рр.), Т. Гоббса (1588—1679 рр.), Ж.-Ж. Руссо (1712—1778 рр.) та ін.
Так, зокрема Ф.Бекон у трактаті «Новий органон» намагався дати сукупність причин соціальних конфліктів усередині країни і можливі шляхи їх подолання. Для Ф.Бекона вирішальну роль відіграють матеріальні причини виникнення соціального безладдя. Одними з них є бідність народу («скільки у державі розорених, стільки готових заколотників...»), політичні помилки в управлінні, психологічні фактори соціального безладдя («інколи гостре і колюче слово», «заздрість і крамольні розмови», «неправдиві, брехливі чутки») тощо.
Серед шляхів попередження конфліктів виділяє мистецтво політичного маневрування, щоб у невдоволених не виявилося підхожого вожака, який міг би їх об’єднати.
Ж.-Ж. Руссо ідеалізував «природний стан», оспівував його як щасливе дитинство людства («Людина від природи добра, суспільство псує і розбещує людей»).
У першій половині ХІХ ст. звертали увагу на проблеми конфліктології представники німецької класичної філософії, ідеї яких являють і сьогодні неабияку цінність. Це, зокрема, І. Кант (1724—1804 рр.), Г. Гегель (1770—1804 рр.), Л. Фейєрбах (1804—1872 рр.) та ін. Вони акцентували увагу на найбільш гострій проблемі часу — проблемі війни і миру.
І. Кант («Про вічний мир») вважав, що «...стан миру між людьми, які живуть по-сусідськи, не є природним станом. Останній, навпаки, є станом війни». Він говорив про негативну, але і певну позитивну роль соціального конфлікту в загальній долі людського роду. Без них прекрасні природні початки людства залишились би нерозвинутими.
На думку Г. Гегеля, «...головна причина конфліктів криється у соціальній поляризації суспільства», отож радив: держава повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти (через систему потреб, опікати свободу і власність особи, виконання правосуддя, поліції і корпорації).
Друга половина ХІХ і початок ХХ ст. відіграли значущу роль у становленні науки про конфлікти, що було зумовлено такими факторами: накопиченням достатнього обсягу інформації про проблеми конфлікту і насиченістю найсильнішими соціальними потрясіннями (війни, економічні кризи, соціальні революції). У цей період виникає ряд нових концепцій — марксистська (К. Маркс, Ф. Енгельс), соціологічна (О. Конт), теорія психоаналізу (З. Фрейд).
Німецький соціолог Георг Зіммель (1858—1918 рр.) ввів у науковий обіг термін «соціологія конфлікту» і описав закономірності соціальних конфліктів.
Починаючи з середини ХХ ст. теорія конфліктів активно розвивається. У країнах Західної Європи посилюються кризові явища, які спричинили розвиток загальної концепції позитивно-функціонального конфлікту (Л. Козер), конфліктної моделі суспільства (Р. Дарендорф), загальної теорії конфліктів (К. Боулдінг).
Американський дослідник Люіс Козер у 1956 році опублікував книгу «Функції соціальних конфліктів», в якій запропонував теорію позитивно-функціонального конфлікту. Він стверджував, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування політичної системи суспільства і сприяють її змінам. Чим більше негараздів у суспільстві, вказує вчений, тим вища вірогідність того, що соціальні групи стануть ініціаторами конфлікту; чим гостріший конфлікт, тим більша вірогідність, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прийняття рішень і вищою буде моральна згуртованість її членів; чим менше в учасників конфлікту згоди з приводу його цілей, тим триваліший конфлікт; чим краще лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що цілковите досягнення мети обходиться дорожче, ніж перемога, тим коротшим буде конфлікт. Під соціальним конфліктом він розумів «боротьбу за цінності і претензії на визначений статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій метою противників є нейтралізація, завдавання шкоди чи знищення суперника». Це найбільш розповсюджене визначення конфлікту в західній політології.
Німецький вчений Ральф Дарендорф у 1965 році видав працю «Класова структура і класовий конфлікт», а через два роки есе «Поза утопією», в яких висував ідею «конфліктної моделі суспільства», що дістала широке визнання. Автор наголошує, що суспільства відрізняються не наявністю чи відсутністю конфлікту, а ставленням влади до них; будь-яке суспільство постійно піддається змінам, соціальні зміни повсюдні; всі суспільства спираються на примус одних членів суспільства іншими. Тому, відмічає Р. Дарендорф, для суспільства характерна нерівність у ставленні людей до розподільчої влади, — і звідси різні інтереси і прагнення, що викликають тертя, антагонізми, і як результат — зміни в суспільстві. Призупинений конфлікт порівнюється вченим зі злоякісною пухлиною на тілі суспільного організму. Р. Дарендорф виділяє не тільки негативні фактори конфлікту, а й позитивні: конфлікт є джерелом інновацій, соціальних змін, але мають перспективу еволюційні зміни, а не революційні перевороти.
Важливе місце серед концепцій, які претендують на універсальність, займає «загальна теорія конфлікту» американського соціолога Кеннета Еварта Боулдінга, викладена в книзі «Конфлікт і захист. Загальна теорія» (1963 р.). Автор в праці стверджує, що всі конфлікти мають загальні елементи і загальні взірці розвитку. Тому знання «загальної теорії конфліктів» дозволить суспільним силам контролювати їх, керувати ними, прогнозувати їх наслідки.
А що лежить в основі загальної теорії?
— В природі людини лежить намагання до постійної ворожнечі, до ескалації насилля.
— Конфлікт визначає ситуацію, в якій сторони усвідомлюють несумісність не тільки своїх позицій, але й ставлення до конфлікту. Сторони розробляють стратегію і тактику боротьби. Це не означає, що конфлікт можливо і потрібно подолати.
— Конфлікт можна подолати і розв’язати, маніпулюючи змінами подразників, цінностями і пориваннями індивідів, не вдаючись до радикальної зміни суспільного ладу.
Цей короткий перелік основних положень теорій Л. Козера, Р. Дарендорфа свідчить, що і понині більшість із них не втратили актуальності і викликають значний інтерес.
В Україні з проблем конфліктології почали з’являтися публікації у 80-х роках ХХ ст. (М. Бородкін, Н. Коряк, Л. Нечипоренко та ін.). Проблемами конфліктів займаються на різних рівнях Київський центр політичних досліджень і конфліктології, Київський міжнародний інститут соціології і конфліктології, Київський інститут стратегічних досліджень і конфліктології, вузівські кафедри політології, соціології, конфліктології, центри з вивчення громадської думки та ін.
