5. Неокласична (поведінкова) теорія менеджменту (школа людських стосунків та школа організаційної поведінки)

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорії. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту». Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології (Х.Мюнстерберг «Психологія та промислова ефективність», 1912; Л.Гілберт «Психологія управління», 1914; результати Хоторнських експериментів Елтона Мейо).

Школа людських стосунків. Родоначальниками цього напрямку вважають Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо.

Мейо дійшов висновку, що на продуктивність праці робітника істотно впливає ставлення до нього як до особистості з боку адміністрації та колег, отже керівники підприємств повинні орієнтуватись здебільшого на людей, ніж на продукцію, віддаючи перевагу соціально-психологічним методам управління.

Особливою популярністю нині користується теорія Абрахама Маслоу, згідно з якою в основі мотивації знаходиться ієрархія потреб, поступове задоволення яких і є основним спонукальним чинником поведінки людини.

Дослідники психологічної школи вважали, що коли керівництво проявляє велику турботу про своїх працівників, то й рівень задоволеності їх буде зростати, а це приведе до підвищення продуктивності. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, які містили більш ефективні дії безпосередньо керівників, консультації з робітниками та надання їм більш широких можливостей спілкування на роботі.

Школа організацйної поведінки.Серед найбільш великих постатей розвитку поведінкового напрямку можна згадати Ренсіса Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора і Фредеріка Герцберга. Вони вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організації, лідерства, зміни змісту роботи та якості родового життя.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистісних відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості.

Найважливішими чинниками продуктивності праці вважаються задоволення роботою, управління стресами, лідерство, організаційна політика, профілактика та вирішення конфліктів тощо.

6. Кількісна теорія менеджменту

Найбільш відомими представниками цієї школи є Д. Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс.

Теоретики цієї школи розглядали управління як систему математичних моделей та процесів.

В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей.

Кількісна теорія збагатила менеджмент математичним апаратом для ухвалення рішень, планування, організації та контролю виробничого процесу.

Дослідження в межах кількісної школи передбачає реалізацію певних дій (процедур): 1. Виявлення операційної проблеми. 2. Вироблення моделі ситуації, яка спрощує реальність і подає її абстрактно. 3. Надання змінним моделі кількісних значень з метою описати кожну змінну та зв'язки між ними.