7. Еволюція поглядів на сутність менеджменту

Історія виникнення і розвитку теорій управління налічує понад сім тисяч років. Досвіду управління набули ще жерці, які вели торгівельні операції, ділове листування та комерційні розрахунки.

У часи фараонів був виданий кодекс законів управління, який містив порядок контролю і відповідальність за виконання тієї чи іншої роботи.

Тим, хто цікавиться менеджментом, корисно буде ознайомитися з його еволюцією докладніше, оскільки:

Знайомство з історією управлінської думки дозволяє глибше усвідомити сутність категорії «менеджмент».

Навіть обмежені відомості можуть допомогти оцінити суть цієї ідеї та підходи до розвитку управління. 

Хоча організації як форма об’єднання людей для досягнення спільної мети існують не одне тисячоліття, однак до середини XIX століття практично ніхто не замислювався над тим, як управляти ними системно. Ідея про те, що організацією можна управляти на науковій основі, почала формуватися саме у середині XIX століття.

Причиною тому були зміни, які внесла промислова революція у виробничий процес та середовище функціонування організацій.

Остаточно ідея управління як наукової дисципліни, професії та галузі досліджень сформувалася у США. Це пояснюється такими обставинами: 

Досягнення успіхів у бізнесі в США визначалося компетентністю та здібностями будь-якого громадянина, незалежно від його походження, національності, статусу тощо;

Підтримка урядом США системи освіти сприяла зростанню кількості людей, здатних виконувати різні ролі в бізнесі, в тому числі й в управлінні;

Незначне регулювання бізнесу з боку уряду США у ті роки дозволяло швидко збільшувати обсяги виробництва та сприяло виникненню великих компаній, управляти якими без формалізованих засобів було неможливо.

На відміну від інших наук розвиток управлінської думки не був системою знань, які накопичувалися послідовно.

Навпаки, на першому етапі (до середини XX століття) наука управління розвивалася одразу за кількома відносно самостійними напрямками або підходами до управління, кожний з яких концентрував увагу на різних аспектах менеджменту.

В еволюції менеджменту виділяють три ранні підходи: класичний, поведінковий, кількісний.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи: а) школу наукового управління; б) адміністративну школу (класичну теорію організації).

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Концепцію наукового управління сформулював Ф. Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних чотирьох кроків управління:

1)аналіз робочої ситуації (у будь-якій робочій ситуації можна виділити три основні елементи - загальне завдання, робітники-виконавці, менеджер.

2)аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців;

3)підбір робітників для виконання окремих задач;

4)продовження управління - встановлення взаємозв'язків, планування

На початку XX ст. видатний німецький соціолог М. Вебер (1864–1920 рр.) розробив концепцію бюрократії як основної організації сучасного типу, що прийшла на зміну організації традиційної і патримоніальної (патріархальної).

Вчення М. Вебера про бюрократію здійснило значний вплив на американську концепцію управління 30-40 роках минулого століття, оскільки без потужного бюрократичного апарату сучасне виробництво взагалі не може правильно існувати.

М. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки необхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням.

Без сумніву, концепція М. Вебера є епохальною в адміністративній науці і практиці, вона стала фундаментальною основою управління в індустріальному суспільстві.

Але разом з тим, і це неминуче, вона потребує доповнення, збагачення іншими підходами.

Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) менеджменту. Класична школа менеджменту визнавала значення людського фактора в управлінні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо).

Поведінкові теорії менеджменту виникли як реакція на недоліки класичних теорій. Тому їх часто об’єднують загальною назвою «неокласична теорія менеджменту».

Виникненню поведінкових теорій багато в чому сприяли досягнення промислової психології.

Поведінковий підхід до менеджменту включає в себе дві школи: 1. Школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації. Їхні зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в організації, на його мотивації.

Інтереси представників кількісної школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в управлінні.

Основний внесок цієї школи в теорію управління — це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.

2. Школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певнихуявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики школи науки управління розглядали управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та взаємозалежності.

У центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.

Наприкінці 1961 р. Гарольд Кунц опублікував статтю, у якій охарактеризував диверсифікацію підходів до вивчення менеджменту та назвав цей стан «джунглями теорій менеджменту».

Він зробив висновок, що диверсифікація теорій управління є наслідком намагань кожної школи, кожного напрямку створити якусь завершену теорію менеджменту. Поведінковий та кількісний підходи не еквівалентні усьому полю менеджменту. Це скоріше інструменти.