6.2. Різновиди міжнародних ризиків та шляхи їх уникнення

Ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів поділяють на операційний, трансляційний і економічний. Загальновизнаних визначень цих трьох типів ризиків у сучасній економічній літературі немає, особливо це сто­сується економічного ризику.

Операційний валютний ризик — ризик реальних втрат або упущеної вигоди в конкретній операції чи угоді. Цей ризик можна визначити як можливість недоотримати прибуток або зазнати збитків внаслідок безпосереднього впливу змін валютного курсу на очікувані потоки грошо­вих коштів. Експортер, який одержує іноземну валюту за проданий товар, зазнає збитків від зниження курсу іно­земної валюти щодо національної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, зазнає збитків від підвищення курсу іноземної валюти щодо національної.

Невизначеність вартості експорту в національній ва­люті у разі реалізації контракту в іноземній валюті може стримувати експорт, оскільки виникають сумніви в тому, що експортовані товари зрештою можна буде реалізовува­ти з прибутком. Невизначеність вартості імпорту в націо­нальній валюті, якщо ціну встановлено в іноземній ва­люті, збільшує ризик втрат від імпорту, оскільки в перерахунку на національну валюту ціна може виявитися неконкурентною. Таким чином, невизначеність валютно­го курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі.

Невизначеність обсягу доходу від експортних операцій, коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна подо­лати, якщо визначити ціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Однак це лише перенесе валютний ризик на імпортера, який згодом вважатиме за краще мати справу з постачальниками, готовими оформляти угоду у валюті країни-імпортера. Крім того, знецінення інозем­ної валюти безпосередньо впливає на доходи від експорту товарів у перерахунку на національну валюту, супрово­джується підвищенням курсу національної валюти і при­зводить до зростання ціни експорту в іноземній валюті, що спричинює зниження його конкурентоспроможності. Особливо негативний ефект буде в умовах попиту, чутли­вого до змін ціни.

Прикладом нестабільності величини обсягу продажу може слугувати ситуація проведення тендерів на контракт. Тендер у національній валюті може поставити компанію в невигідне конкурентне становище, а тендер в іноземній валюті може спричинити валютний ризик (залежно від результату тендера). Успіх у тендері пов'язаний з валют­ним ризиком, а це створює певні фінансові проблеми. Найефективніший захист від подібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони.

Валютний ризик підвищується в ситуації, коли ком­панії працюють у країнах за контрактними цінами в до­ларах США, тоді як їхні витрати оцінюються в іншій ва­люті. У такому разі компанії виявляються вразливими для ризику збитків від падіння курсу долара і мають застра­хувати себе на випадок, якщо тенденція до послаблення долара збережеться протягом тривалого періоду.

Описані ситуації можуть розглядатись як джерела умовного операційного валютного ризику. Дуже часто ризик, пов'язаний з участю в тендері, вважається різно­видом економічного валютного ризику, особливо якщо під ним розуміється весь залишковий ризик, який важко однозначно оцінити як операційний або трансляційний.

Операційний ризик може виникнути в ситуації, коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата здійсню­ватиметься в іншій. У такій ситуації схильною до ризику є валюта ціни. Підвищення курсу валюти платежу щодо базової валюти не супроводжується відповідним зростан­ням курсу валюти ціни відносно базової валюти. Підви­щення вартості купівлі одиниці валюти платежу (наприк­лад, одного долара) компенсуватиметься зменшенням одиниць (тобто доларів), відповідних вартості товарів або послуг за угодою, вираженою у валюті ціни.

Цей ризик відомий також як розрахунковий, або ба­лансовий, ризик. Його джерелом є можливість невідпо­відності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо європейська компанія має дочірню філію у США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в неї немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення до­лара США відносно валюти країни, де розташовано голов­ний офіс компанії, приведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої компанії, оскільки ба­лансовий звіт материнської компанії виражатиметься в національній валюті. Аналогічно компанія з чистими па­сивами в іноземній валюті буде схильна до ризику в разі підвищення курсу цієї валюти.

При визначенні трансляційного ризику важливо оці­нити, наскільки серйозну загрозу він становить. Якщо компанія вважає, що ризик незначний, то немає необхід­ності його хеджувати. До того ж відображення в балансо­вому звіті змін активів і пасивів при їх оцінці в базовій валюті є лише бухгалтерською процедурою. Той факт, що вартість активів дочірньої компанії у США, виражена в одній з європейських валют, коливається разом з рухом обмінного курсу долара США до національної валюти, може ніяк не вплинути на основну діяльність або прибутковість (у доларах США) дочірньої компанії. Тому витра­ти на хеджування трансляційного ризику можуть вважа­тися безглуздими, оскільки фактично немає ризику втрат від коливань курсу. Така позиція виправдана, коли зміни курсу розглядаються як відхилення від відносно стабіль­ного курсу. Однак якщо є певна тенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися істотною, хоча відхи­лення від курсу в той чи інший бік можуть і не мати зна­чення.

Економічний валютний ризик визначається як імо­вірність несприятливого впливу змін валютного курсу на економічний стан компанії, наприклад, імовірність змен­шення обсягу товарооборотуабо зміни цін на фактори виробництва і готову продукцію порівняно з іншими ціна­ми на внутрішньому ринку. Ризик може виникати вна­слідок загострення конкуренції як з боку виробників анало­гічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також унаслідок зміни уподобань споживачів. Вплив мо­жуть справляти й інші чинники, наприклад, заходи уря­ду щодо зміни валютного курсу або стримування зростан­ня заробітної плати внаслідок інфляції, викликаної знеціненням валюти.

Найменш вразливі для економічного ризику компанії, які здійснюють витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел факторів виробництва, що підпадають під вплив змін валютного курсу. Ці компанії реалізовують продукцію тільки всередині країни і не на­трапляють на конкуренцію з боку фірм, ціни на товари яких можуть знизитися внаслідок сприятливої зміни кур­су. Однак навіть такі компанії не повністю захищені від змін валютного курсу. Наприклад, зниження курсу валю­ти може призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизить загальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшить витрати, пов'язані з погашенням боргових зобов'язань.

Коливання валютних курсів можуть спричинити поси­лення конкуренції з боку інших виробників, вплинувши на структуру їхніх витрат або на їхні ціни продажу, вира­жені в національній валюті. Компанія, яка продає тільки на внутрішньому ринку і здійснює витрати, сплачувані лише в національній валюті, постраждає від підвищення курсу національної валюти, оскільки конкурентні імпор­тні товари будуть дешевшими, так само як і товари внут­рішніх виробників-конкурентів, витрати яких сплачують­ся частково в іноземній валюті.

Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значущість для компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачан­ня або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів. Наприклад, японський виробник авто­машин, що спорудив завод в одній зі східноєвропейських країн для випуску машин за конкурентними цінами, буде збентежений підвищенням валютного курсу цієї країни відносно інших європейських валют.

Компанії, що мають намір взяти позику, або компанії, що мають боргові зобов'язання, за якими виплачуються проценти за плаваючою ставкою, можуть зазнати збитків у разі підвищення процентних ставок, оскільки зроста­ють потоки грошових коштів для обслуговування боргу. І навпаки, депозити компанії, за якими виплачуються про­центи на основі плаваючої ставки, наражаються на ризик у разі падіння процентних ставок.

Коливання процентних ставок створюють невизна­ченість як для позичальників, так і для кредиторів. Не­певність щодо рівня процентних ставок у майбутньому може створювати перешкоди при плануванні бізнесу. Підвищення процентних ставок за вже отриманими гро­шовими позиками може серйозно позначитися на потоці грошових коштів. Наявні методи зменшення невизначе­ності майбутніх процентних ставок спроможні усунути основну перешкоду для планування інвестицій.

Необхідність хеджування ризику втрат від зміни пото­ку грошових коштів, пов'язаних з коливаннями процент­них ставок, демонструє такий приклад. Керівництво компанії 1 квітня планує отримати 1 травня суму в 1 млн євро від продажу активів. З огляду на фінансові потреби компанії приймається рішення інвестувати грошові кош­ти, які будуть отримані 1 травня, у 3-місячний депозит­ний сертифікат. Поточна процентна ставка для таких активів становить 10 % річних, що може принести прибу­ток у 20 тис. євро за період інвестування. Однак до 1 трав­ня процентна ставка може знизитися, зменшивши над­ходження від передбачуваної суми інвестицій. Уникнути такої ситуації або принаймні усунути ризик утрат від несподіваного падіння процентної ставки можна за раху­нок "фіксації" процентної ставки на 1 квітня.

Між процентними ставками і цінами на фінансові ак­тиви спостерігається зворотний зв'язок. Найочевидніше цей взаємозв'язок виявляється для довгострокових ак­тивів, наприклад, акцій і довгострокових державних об­лігацій. Власник портфеля наражається на ризик збитків від підвищення процентних ставок за цінними паперами, оскільки в такому разі може зменшитись вартість порт­феля.

Зміни процентних ставок можуть справляти опосеред­кований вплив на компанію, спричиняючи зміни в її еко­номічному оточенні. Якщо конкурентами компанії є ви­робники, які залучають для своєї діяльності значні суми позикових коштів, то в разі зниження процентних ставок конкуренція може посилитися. Компанія, що виробляє інвестиційні товари або товари, часто оплачувані в кре­дит, може натрапити на падіння попиту внаслідок зрос­тання процентних ставок. Особливо це стосується ком­паній, що ведуть житлове будівництво. Зміни процентних ставок, відбившись на ставці процента з виплати іпотеч­них позик, впливають на попит на послуги цих компаній. Зміни процентних ставок можуть спричинити зміну об­мінних курсів валют, коливання яких, своєю чергою, впли­вають на діяльність компаній.

Курсовий ризик на фондовому ринку для власників портфелів акцій і потенційних інвесторів існував задовго до того, як коливання обмінних курсів і нестабільність процентних ставок перетворилися на основні проблеми. Однак інструменти хеджування курсових коливань на фондовому ринку стали ефективними тільки після роз­робки методів управління валютними й процентними ри­зиками.

До появи ф'ючерсних контрактів і опціонів, що ґрун­тувалися на фондових індексах, єдиним способом уник­нути збитків від загального падіння цін на ринку для ве­ликого, добредиверсифікованого портфеля були продаж і нова купівля портфеля цінних паперів після припинення спаду ринку. Це було невигідно і спричиняло значні ви­трати не тільки з адміністративного погляду, враховуючи трансакційні витрати, а й тому, що продаж сам по собі сприяв зниженню цін реалізації акцій.

Керівники компаній, прагнучи захистити портфель від ринку "ведмедів", хотіли б брати участь в отриманні при­бутків від підвищення цін на ринку до того, як вони отри­мають гроші для інвестування. Наприклад, очікуючи отримати 1 млн дол. через місяць, компанія планує вико­ристати їх для закупівлі збалансованого портфеля акцій. Можна передбачити, що ціни на акції протягом цього періоду зростуть і їй вдасться купити на цю суму менше акцій, ніж планувалося, коли гроші будуть отримані. Якщо компанія визнає, що брати позику під очікувані майбутні надходження складно або дорого, то її можуть зацікавити інструменти управління ризиком, які б дали змогу брати участь у доходах від ринку "биків" до момен­ту фактичного інвестування коштів.

Хеджування — це процес зменшення ризику можли­вих утрат.

Компанія може ухвалити рішення хеджувати всі ризи­ки, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибір­ково. Вона також може, усвідомлено чи ні, вдатися до спекулятивних операцій.

Відмова від хеджування може мати дві причини. По-перше, компанія не знає про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона вважає, що обмінні курси або процентні ставки залишатимуться незмінними або змінюватимуться на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її очікування виявляться пра­вильними, вона виграє, якщо ні — зазнає збитків.

Хеджування всіх ризиків — єдиний спосіб цілком їх уникнути. Однак керівництво багатьох компаній віддає перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо керівництво вважає, що курси валют або процентні ставки зміняться несприятливо для компанії, то вони хеджують ризик, а якщо динаміка буде на користь компанії — залишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляцією.

Однією з вад загального хеджування (зменшення всіх ризиків) є досить істотні сумарні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження загальних ви­трат. Інший спосіб — страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до певного рівня. Компа­нія може якийсь час витримувати несприятливі зміни, але коли вони досягнуть допустимої межі, позицію потрібно цілком хеджувати для запобігання подальшим збиткам. Такий підхід дає змогу уникнути витрат на страхування ризиків у ситуаціях, коли обмінні курси або процентні ставки залишаються стабільними або змінюються в спри­ятливому напрямі.

У разі управління портфелем спроба страхування час­тини ризику може бути підкріплена використанням ін­струментів управління ризиком для збільшення ступеня ризику. В умовах очікування підвищення цін на довгостро­кові державні облігації або акції можна відкрити ф'ючер-сні або опціонні позиції, щоб скористатися цим підвищен­ням. Якщо прогноз виявиться правильним, то дохід від портфеля буде збільшений. Це є очевидною формою спе­куляції, яка може використовуватися і в управлінні ва­лютними та процентними ризиками. Можна не вважа­ти спекуляцією випадки, коли ухвалюється рішення не хеджувати весь ризик цілком, але випадки, коли використовуються інструменти управління ризиком для збіль­шення ступеня ризику, є явною спекуляцією.

Інфляційний і валютний ризики можна хеджувати за допомогою похідних цінних паперів — товарних і валют­них ф'ючерсів, опціонів, форвардних контрактів. При цьому курс валюти або ціни постачання товару фіксують­ся на певному, заданому рівні, що створює можливість планувати витрати і надходження від угод.