Приклад

Рівень інфляції в 15 країнах ЄС у 1995 р. становив: 1,5; 2,2; 1,9; 9,7; 4,8; 1,7; 2,6; 5,2; 2,1; 2,1; 2,4; 4,3; 1,2; 2,9; 2,8 %. За умовами Маастрихтської угоди стандартне відхи­лення рівня інфляції від її середнього значення по 15 країнах не повинне перевищувати 3. Чи виконали країни цю вимогу?

Розв'язання                                  

Необхідно розрахувати дисперсію. Вона дорівнює:

де  — середнє арифметичне значення інфляції;

n— кількість країн;

 х — значення інфляції в і-й країні. Країни виконали цю вимогу.

Якщо курс якоїсь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її в обмін на стійкіші валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Так вони розши­рюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху "гарячих" грошей.

В очікуванні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб не зазнати втрат у разі підвищення її курсу. У разі зміцнення національної валюти, навпаки, переважає їх прагнення до затримки платежів в іноземній валюті. Така тактика, що одержала назву "Лідз енд легз", впливає на платіжний баланс і валютний курс.

Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках визначається станом економіки і політичною об­становкою в країні, а також розглянутими вище чинни­ками, що справляють вплив на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки наявні темпи економічного зростання, інфляцію, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки. Іноді навіть очіку­вання публікації офіційних даних про торговельний і пла­тіжний баланси або результати виборів позначаються на співвідношенні попиту та пропозиції і на курсі валюти.

Співвідношення ринкового і державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм по­питу і пропозиції валюти звичайно супроводжується різки­ми коливаннями курсових співвідношень. На ринку скла­дається реальний валютний курс — показник стану еко­номіки, грошового обігу, фінансів, кредиту і ступеня до­віри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямовано на його підвищення або зниження, ви­ходячи з валютно-економічної політики. З цією метою про­вадиться певна валютна політика.

Отже, формування валютного курсу — складний багатофакторний процес, зумовлений взаємозв'язком національної і світової економіки та політики. Тому при прогнозу­ванні валютного курсу враховують розглянуті курсоутворюючі чинники і їх неоднозначний вплив на співвідношен­ня валют залежно від конкретної обстановки.

Є ринкове і державне регулювання величини валютно­го курсу. Ринкове регулювання, що ґрунтується на кон­куренції і дії законів вартості, а також попиту і пропо­зиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання спря­мовано на подолання негативних наслідків ринкового ре­гулювання валютних відносин і досягнення стійкого еко­номічного зростання, рівноваги платіжного балансу, зни­ження темпів зростання безробіття й інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики — комплексу заходів у сфері міжнародних валютних відно­син, що реалізовуються відповідно до поточних і страте­гічних цілей країни. Юридично валютна політика оформ­ляються валютним законодавством і валютними угодами між державами.

До заходів державного впливу на величину валютного курсу належать:

1)  валютні інтервенції;

2)  дисконтна політика;

3)  протекціоністські заходи.

Найважливішим інструментом валютної політики дер­жав є валютні інтервенції — операції центральних банків на валютних ринках з купівлі-продажу національної гро­шової одиниці проти провідних іноземних валют.

Мета валютних інтервенцій — зміна рівня відповідно­го валютного курсу, балансу активів і пасивів за різними валютами або очікувань учасників валютного ринку. Дія механізму валютних інтервенцій аналогічна проведенню товарних інтервенцій. Для того щоб підвищити курс на­ціональної валюти, центральний банк повинен продавати іноземні валюти, скуповуючи національну. Так змен­шується попит на іноземну валюту, а отже, збільшується курс національної валюти. Для того щоб знизити курс національної валюти, центральний банк продає національну валюту, скуповуючи іноземну. Це веде до підвищення курсу іноземної валюти і зниження курсу національної валюти.

Для інтервенцій, як правило, використовують офіційні валютні резерви, і зміна їх рівня може слугувати показ­ником масштабів державного втручання в процес форму­вання валютних курсів.

Офіційні інтервенції можуть проводитись різними ме­тодами — на біржах (публічно) або на міжбанківському ринку (конфіденційно), через брокерів або безпосередньо через операції з банками, на певний термін або для негай­ного виконання.

Крім того, офіційні валютні інтервенції поділяють на "стерилізовані" і "нестерилізовані". "Стерилізованими" називають інтервенції, під час яких зміна офіційних іно­земних нетто-активів компенсується відповідними зміна­ми внутрішніх активів, тобто практично немає дії на ве­личину офіційної "грошової бази". Якщо зміна офіційних валютних резервів під час інтервенції веде до зміни гро­шової бази, то інтервенція є "нестерилізованою".

Для того щоб валютні інтервенції привели до бажаних результатів щодо зміни національного валютного курсу в довгостроковій перспективі, потрібні:

1) наявність необхідної кількості резервів у централь­ному банку для проведення валютних інтервенцій;

2) довіра учасників ринку до довгострокової політики центрального ринку;

3)  зміна фундаментальних економічних показників, таких як темп економічного зростання, темп інфляції, темп зміни збільшення грошової маси тощо.

Дисконтна політика — це зміна центральним банком облікової ставки, зокрема з метою регулювання величини валютного курсу шляхом дії на вартість кредиту на внут­рішньому ринку і таким чином на міжнародний рух ка­піталу. В останні десятиліття її значення для регулюван­ня валютного курсу поступово зменшується.

Протекціоністські заходи — це заходи, спрямовані на захист власної економіки, в цьому випадку національної валюти. До них належать насамперед валютні обмежен­ня.

Валютні обмеження — законодавча або адміністратив­на заборона чи регламентація операцій резидентів і нере­зидентів з валютою або іншими валютними цінностями. Є такі види валютних обмежень:

—  валютна блокада;

— заборона на вільну купівлю-продаж іноземної валюти;

— регулювання міжнародних платежів, руху капіталів, репатріації прибутку, руху золота і цінних паперів;

—  концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Держава досить часто маніпулює величиною валютно­го курсу з метою зміни умов зовнішньої торгівлі країни, використовуючи такі методи валютного регулювання, як подвійний валютний ринок, девальвація і ревальвація.

Завищений курс національної валюти — це офіційний курс, встановлений на рівні, вищому за паритетний курс. У свою чергу, занижений валютний курс — це офіційний курс, встановлений на рівні, нижчому за паритетний.

Розрив зовнішнього і внутрішнього знецінення валю­ти, тобто динаміки її курсу і купівельної спроможності, має важливе значення для зовнішньої торгівлі. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохо­чується імпорт товарів з метою їх продажу на внутрішньо­му ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінен­ня валюти випереджає внутрішнє, таке, що викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпін­гу — масового експорту товарів за цінами, нижчими за середньосвітові, пов'язаного з відставанням падіння купі­вельної спроможності грошей від зниження їхнього валют­ного курсу, з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Для валютного демпінгу характерні такі ознаки:

1)  експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за цінами, що підвищилися під впливом інфляції, продає їх на зовнішньому ринку на стійкішу валюту за цінами, нижчими за середньосвітові;

2)  джерелом зниження експортних цін слугує курсова різниця, що виникає при обміні вирученої стійкішої іно­земної валюти на знецінену національну;

3)  вивезення товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів.

Демпінгова ціна може бути нижчою за ціну виробниц­тва або собівартість. Проте експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті реекспорту їх іно­земними контрагентами.

Валютний демпінг, будучи різновидом товарного дем­пінгу, відрізняється від нього, хоча їх об'єднує загальна риса — експорт товарів за низькими цінами. Але якщо при товарному демпінгу різниця між внутрішніми й екс­портними цінами погашається, головним чином, за раху­нок державного бюджету, то при валютному — за раху­нок експортної премії (курсової різниці). Валютний дем­пінг вперше став практикуватися в період світової еконо­мічної кризи 1929—1933 pp. Його безпосередньою пере­думовою була нерівномірність розвитку світової валютної кризи. Велика Британія, Німеччина, Японія, США вико­ристовували зниження курсу своїх валют для експорту товарів неналежної якості.

Валютний демпінг загострює суперечності між країна­ми, порушує їх традиційні економічні зв'язки, підсилює конкуренцію. У країні, що здійснює валютний демпінг, збільшуються прибутки експортерів, а життєвий рівень трудящих знижується внаслідок зростання внутрішніх цін. У країні, що є об'єктом демпінгу, ускладнюється розвиток галузей економіки, що не витримують конкуренції з деше­вими іноземними товарами, посилюється безробіття.

Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників валютного ринку залежно від операцій, що проводяться: комерційних або фінансових. Ча­сто за комерційними операціями застосовується офіцій­ний валютний курс, а за операціями, пов'язаними з ру­хом капіталу, — ринковий. Курс за комерційними опе­раціями звичайно є заниженим. Спочатку для країн, що штучно занизили курс власної валюти, спостерігається по­жвавлення економіки, викликане підвищенням конкурен­тоспроможності експорту. Проте згодом наростають обме­ження внутрішньогалузевого і міжгалузевого пере­розподілу ресурсів, велика частина національного доходу спрямовується у сферу виробництва за рахунок зменшен­ня в ньому частки споживання, що призводить до підви­щення рівня споживчих цін у країні, за рахунок якого відбувається погіршення рівня життя трудящих. Негатив­ний вплив на зміну пропорцій народного господарства може справити і штучне підтримання постійного валют­ного курсу, рівень якого значно відрізняється від пари­тетного, призводячи до закріплення однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки.

Таким чином, зміни курсу валют впливають на пере­розподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. В умо­вах плаваючих валютних курсів посилюється вплив кур­сових співвідношень на ціноутворення й інфляційний процес.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив змін їх на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. У результаті припливу спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися обсяг позикових капіталів і капі­таловкладень, що використовується для розвитку еконо­міки і покриття дефіциту державного бюджету. Відплив капіталів з країни призводить до їх нестачі, згортання інвестицій, зростання безробіття.

Основним видом котирування валют є прямий, за якого курс котируваної (оцінюваної) валюти А (наприклад долfра США) до котируючої валюти (валюти котирування) В (наприклад, гривні) виражається як вартість одиниці ва­люти А в одиницях валюти В (у цьому випадку кількість гривень за один долар США). При визначенні співвідно­шення іноземної і національної валют за прямого котиру­вання іноземної валюти вартість її одиниці виражається в одиницях національної валюти. Для певних валют прий­нято котирувати 10 одиниць або кількість, кратну 10.

За прямого котирування валюти А до валюти В сума Р  у валюті А еквівалентна сумі у валюті В, що дорівнює:

    (2.1)

де N  — кількість котируваних одиниць валюти А;

R — курс (ціна N  одиниць) валюти А, виражений в одиницях валюти В.

Сума Р  у валюті В еквівалентна сумі у валюті А, що дорівнює:

  (2.2)