61. Критерії ефективності інформаційної кампанії.

Серйозним теоретичним і практическим питанням є визначення ефективності інформаційних кампаній. Для такого роду оцінки продуктивності дій в інформаційній сфері використовують цілий ряд критеріїв і показників.

Ефективність інформаційної кампанії може визначатися мірою збігу її цілей зі станом суспільної думки. Цей показник демонструє, наскільки успішна встановлена із громадськістю комунікація. Застосовують і інші критерії. Наприклад, ряд фахівців указує на ефективність інформаційного впливу у зв'язку з рівнем запам'ятовування повідомлень — основних сюжетів, оцінок, висновків і інших подань. (Для ефективних кампаній це означає не менш половини цільової аудиторії.) Щоб визначити цей показник, проводять тестування різних сегментів аудиторії (охопленим і неохоплених інформаційним впливом) і в такий спосіб виділяють тих, хто ознайомлений з повідомленням, запам'ятав його частково або запам'ятав суть минулої дискусії.

Ще один критерій ефективності — збереження послідовності запланованих дій в інформаційній сфері. Іншими словами, при тім що результати дискусії не завжди визначають однозначність вироблення громадськістю тих або інших оцінок, для того щоб не програти й досягти як мінімум позитивних результатів кампанії, всі плановані дії варто здійснювати в строгій послідовності. Такий підхід важливий, оскільки замовники інформаційних кампаній, намагаючись заощадити засобу або паралельно вирішити ще ряд завдань, не завжди прислухаються до думки фахівців і порушують спланований хід кампанії. У результаті порушується целостность заходів або ставиться під удар вся кампанія. Так що вирішальне слово у визначенні цілей і завдань кампанії повинне залишатися за фахівцями. Тоді й замовникам удасться представити громадськості свої мети, устояти перед атаками супротивника й вирішити основні завдання, зберігши й усталивши при цьому свої позиції в інформаційному

61. Інформаційні кампанії в Україні.

62. Основні принципи ведення та типологія інформаційних війн.

Зрозуміло, що якщо гостре взаимодія сторін і агресивний характер інформаційних обмінів є константою ведення такого типу кампаній, те їхня організація неодмінно опирається на ряд настільки ж стійких і неминущих за своїм значенням принципів. Ці принципи надають цілісність інформаційним війнам як особливому типу побудови політичних комунікацій, служать критеріями їхньої специфікації, або демаркації, тобто відмінності воєн від інших типів організації інформаційних кампаній.

У деяких країнах принципи ведення інформаційних воєн не тільки концептуализированы, але й институализиро-ваны. Наприклад, у США з 1992 р. діє офіційно припятая «Інформаційна доктрина», у якій викладаються вимоги до інформаційного забезпечення воєнних дій. З 1995 р. в армії США прийнятий Устав ведення інформаційних воєн, а в 1998 I. - «Доктрина проведення інформаційних операцій», де визначається порядок здійснення такого роду акцій. Зокрема там сказане, що уряд США веде свої «дії в інтересах національної стратегії», а здійснюються вони «шляхом впливу на інформацію й інформаційні системи супротивника при надійному захисті власної інформації й інформаційних систем». З 1999 р. у розвитку положень даної Доктрини в структурі збройних сил США з'явився Центр ведення кібернетичних воєн. У цей час на забезпечення його діяльності й такого виду операцій у цілому витрачається не менш 20% військового бюджету.

До принципів ведення інформаційних воєн можна віднести прагнення політичних акторов до безперервного розширення інформаційного простору, що перебуває під їхнім контролем. Їх

реальна тактика розширення своїх інформаційних можливостей припускає дії в обхід існуючих у суспільстві моральних, правових, адміністративних і інших соціальних обмежень, які перешкоджають виконанню цього завдання. Політичні сили, що прибігають до технологій інформаційних воєн, практично не дотримують прийняті в суспільстві норми, щораз демонструють інновації, що ламають звичні стандарти публічного спілкування. Однак вони, як правило, перекладають відповідальність за це на опонента або пояснюють необхідність подібних дій екстраординарними обставинами.

Багато кампаній починаються з висвітлення яких-небудь сенсаційних, скандальних фактів, щоб додати суспільній думці потрібне організаторам акції напрямок. Журналісти не зупиняються перед перекручуванням фактів, втручанням в особисте життя, оприлюдненням конфіденційних матеріалів. У Європейській конвенції про захист прав людини й основних воль, ратифікованої російським парламентом, утримується застереження ЗМІ від використання своїх воль для організації безладь, нанесення шкоди здоров'ю людей і моралі суспільства, заклик до запобігання поширення конфіденційної інформації (ст. 10, ч. 2) і т.д. Одним з найпоширеніших прикладів такого порушення норм, у тому числі й правовому характері, є надмірно докладне висвітлення журналістами ситуацій із захопленням заручників, що нерідко использу­етсм для критики або окремих політичних діячів, або уряду в цілому. Видимо, зайве казати, що закон про боротьбу з тероризмом категорично забороняє розкривати прийоми проведення спецоперацій, висвітлювати факти, здатні утруднити проведення контртеррористических дій, розкривати особи, що беруть участь у боротьбі проти тероризму. Проте чимало журналістів заради підвищення власного професійного рейтингу й авторитету своїх видань, телеканалів або радіостанцій зневажають такого роду заборонами.

Прагнення обіграти суперника, зайняти більше вигідні позиції в політичній сфері, підвищити свою ресурсну оснащеність змушує прихильників використання технологій інформаційних воєн вести дії в зоні граничних значень суспільної думки. Іншими словами, торпедуючи суспільну мораль і розмиваючи діючі в суспільній свідомості стандарти сприйняття інформації, носії «військових» технологій у своїх при--мах впливу на масову свідомість нерідко переходять обмеження психіки, для сприйняття повідомлень впливаючи на підкіркові механізми людини. Так що активізація підсвідомих механізмів сприйняття політично важливих відомостей, розмивання раціональних підстав оцінок і суджень громадян, маніпуляція їхніми почуттями й емоціями стають навряд чи ні базовими способами організації дій у рамках інформаційних воєн. Наслідками застосування такого роду прийомів і технік є хаотизация групових і масових подань, розмивання цілісних вражень про світ і посилення залежності громадян від політичних сил, «воюючих» на інформаційному ринку.

Неодмінною вимогою до організації інформаційних воєн виступають і твердий опір інформаційним акціям супротивника й обмеження сфери розповсюджуваних їм відомостей, особливо тех. що можуть завдати політичної шкоди воюючій стороні. Це виражається в необхідності найсуворішого контролю за власним інформаційним потоком і обмеженні можливостей супротивника поставити під сумнів їхньої мети й задуми.

Війна 2003 р. в Іраку наочно продемонструвала, як жорстко контролювали інформаційну ситуацію окупаційні війська. Під час воєнних дій вся інформація видавалася тільки акредитованим журналістам з дозволу прес-служби армії. Два західних журналісти, що посмітили дати інтерв'ю арабським інформаційним агентствам із приводу рас­ стріла автобуса із цивільними особами, уперше в історії американської журналістики були вислані спочатку з району бойових дій, а потім і із країни. Відомі факти лякання журналістів, наприклад обстріл готелю «Палестина». Будинок телестанції « Аль-Джазира», що не підпадала під військову цензуру американців і постійно представляла новостную продукцію не їхнього характеру, що улаштовував, піддалося бомбардуванню, було зруйновано, і телестанція припинила віщання в регіоні. Однак саме така тверда політика дозволила максимально знизити негативний ефект у суспільстві від англо-американської акції в Іраку, допомогла придушити опір і знизити загальні витрати воєнної операції.

Інститути інформаційної Неодмінна умова успішності ^В0ИНЬ| будь-яких акцій інформаційних

воєн - институализация даного роду комунікацій. Причому кожний політичний актор використовує для цього власні можливості. Найкраще положення в цьому змісті в держави, у розпорядженні якого перебуває розгалужена система інститутів, здатних організувати й підтримати кампанії у форматі інформаційних воєн. До таких інститутів можна віднести:

: керівні й координуючі структури (різні державні органи, агентства національної безпеки, силові структури);

: інформаційні агентства, контрольовані державою й використовувані їм для просування своїх інформаційних цілей як усередині країни, так і на міжнародній арені;

: мережа джерел постійного інформування на певній території (резидентура або інші постійно, що перебувають за межами країни джерела, інформування);

: окремі ЗМІ, що перебувають під контролем уряди й беруть участь у забезпеченні його інформаційних цілей;

: вітчизняні й закордонні групи інтересів;

: агенти впливу;

: наукові конференції, використовувані як механізм вираження думок експертного співтовариства для захисту інтересів держави;

: окремі міжнародні організації, що перебувають під контролем окремої національної держави.

Злагоджена й скоординована робота такого типу інститутів забезпечує високу ефективність досягнення політичних цілей держави, їхнє інформаційне забезпечення.