99. Сучасні техніко-інформаційні технології захисту державних секторів.

100.Забезпечення інформаційної безпеки держави в Україні.

Тривалий час методи захисту інформації розробляли лише державні органи, а їх провадження розглядалось як включне право тієї чи іншої держави. Однак в останні роки з розвитком комерційної та підприємницької діяльності збільшилась кількість спроб несанкціонованого доступу до конфіденціальної інформації, а проблеми їх захисту стали у центрі уваги багатьох учених та фахівців різних країн. Внаслідок цього з’явилася низка відкритих публікацій про дослідження та розробки в цій галузі, значно зросла потреба у фахівцях із захисту інформації. Існує багато різних засобів несанкціонованого доступу до інформації. Ніякий окремо взятий засіб захисту не в змозі гарантувати адекватну безпеку. Надійний захист можливий лише за умови створення механізму комплексного забезпечення безпеки. Можна виділити три основні складові такого комплексу: нормативно-правову; технічну; організаційну. Нормативно-правові засоби захисту визначаються законодавчими актами держави, які регламентують правила використання, обробки та передачі інформації обмеженого доступу та встановлюють ступінь відповідальності за порушення цих правил. У ст. 34 Конституції України розглядається право громадян України на інформацію, забезпечення інформаційних процесів. Ця та деякі інші статті Конституції мають стати основою розвитку інформаційного законодавства. Невідповідність чинного законодавства України сучасним вимогам інформаційного розвитку є однією з основних проблем щодо захисту інформації, яка за наявності в державі потужного науково-технічного потенціалу може призвести до особливо тяжких наслідків. При створенні правової бази системи безпеки інформації в Україні потрібно вирішити такі завдання: Підготувати для правової системи забезпечення безпеки інформації базовий закон, який регламентує відносини та встановлює межі повноважень усіх учасників інформаційних відносин, а також визначає державні установи, що забезпечують інформаційну безпеку та засоби контролю з боку держави в разі розмежування доступу до інформації; Розробити законодавчі акти та правові норми, що всебічно охоплюють всі проблеми захисту інформації в різних сферах діяльності держави та суспільства; Регламентувати рівні безпеки інформації та адекватні до них методи і засоби захисту. Одним з найважливіших питань правового забезпечення системи безпеки інформації є стандартизація та сертифікація. На основі накопиченого досвіду розвинутих країн в Україні необхідно створити пакет основоположних стандартів організаційно-методичного та термінологічного забезпечення системи захисту інформації, а також стандартизувати вимоги щодо захисту інформації в засобах обчислюваної техніки, в автоматизованих системах, інформаційних мережах і засобах телекомунікації. Технічні засоби розподіляються на електричні, механічні, електромеханічні та електронні пристрої. Вся сукупність технічних засобів поділяється на фізичні та апаратно-програмні. Фізичні засоби реалізуються у вигляді автономних пристроїв та систем та виконують функцію загального захисту об’єктів, на яких обробляється інформація. До них відносять, наприклад, пристрої захисту території та будівель, замки на дверях, де розміщена апаратура, грати на вікнах, електронно-механічне обладнання охоронної сигналізації. Апаратні технічні засоби розміщують безпосередньо в обчислювальній техніці, в телекомунікаційній апаратурі чи в пристроях, що зв’язані з подібною апаратурою за допомогою стандартного інтерфейсу. З багатьох відомих апаратних засобів можна виділити схеми контролю інформації за парністю, схеми захисту масивів пам’яті за ключем і т. ін. Програмні засоби є програмним забезпеченням, що виконує функції захисту інформації. Організаційні засоби захисту поділяються на організаційно-технічні та організаційно-правові, які використовуються в процесі створення та функціонування будь-якої структури. Інакше кажучи, тільки на основі нормативно-правової бази та за наявності апаратно-програмних засобів можливе ефективне керування в умовах широкого впровадження нових технологій. Практика сьогодні свідчить про недооцінювання цих питань керівниками різних організацій.