21.З Психологія мовлення

Речью - наз. процесс практического применения человеческого языка с целью общения с другими людьми

Речь – система звуковых сигналов, письменных знаков и символов для представления, переработки, хранения и передачи информации. (Немов)

Речь имеет определенные свойства:

- выразительность, которая связана с эмоциональной насыщенностью речи. По своей выразительности речь может быть яркой, насыщенной или наоборот

- содержательность. Определяется количеством выраженных в ней мыслей, чувств и стремлений, их значимостью и соответствием деятельности

- воздейственность, заключается в влиянии речи на мысли, чувства и убеждения других людей, также на их поведение.

Виды речи:

• устная и письменная;

• внешняя и внутренняя;

• диалогическая и монологическая;

• вербальная и невербальная

С помощью устной речи человек, облекая свои мысли в звучащие слова, передаёт их другим людям. Письменная речь предполагает отсутствие обратной связи с собеседником

Внешней наз речь, которая имеет соответствующие внешние признаки (звуковые, знаково-письменные, двигательные и др.)

Внутренняя речь – не имеющая внешних признаков, не воспринимаемая не только окружающими людьми, но и не

осознаваемая самим человеком, который ею пользуется. Эта речь не используется людьми как средство общения и употребляется лишь для того, чтобы регулировать собственную психику и поведение человека изнутри.

Диалогическая – это речь в порождении которой принимают участие два человека, причем выказывания каждого из них выступают как реплики (ответы) на высказывания другого

Монологической назыв речь, которая целиком и полностью порождается и произносится одним человеком. Она также развивается в процессе общения, но характер общения здесь иной: монолог непрерываем. Монологическая речь – связная, контекстная.

Вербальная – это речь выраженная в звучащих словах или имеющая соответствующее звуковое оформление, по которому её можно воспринимать со стороны.

Невербальной назыв речь, содержание которой передаётся не в звуковой, а какой-либо иной форме, например с помощью жестов, мимике и пантомимики. Иногда к невербальным речевым признакам относятся также реакции организма, по которым можно судить о психическом состоянии человека в данный момент времени, например, покраснение или побледнение кожи, напряженность или расслабленность мышц, дыхание человека и т.д.

Основные функции речи:

- коммуникативная , выступает как средство общения или обмена информацией между людьми;

- интеллектуальная функция речи проявляется в её участии в процессах мышления

- мотивационно-регулирующая функция речи состоит в её участии в управлении как психическими процессами , так и поведением человека

- психодиагностическую (анализирование речевых высказываний челов, когда задают вопросы и оценивают ответы)и психотерапевтическую ( когда словами пытаются успокоить человека, внушить ему уверенность в себе)

22.Міжособистісні стосунки в групах і колективах

Поняття соціально-психологічний клімат колективу відображує характер взаємин між людьми, домінуючий тон суспільного настрою в колективі, який пов’язаний задоволенням умовами життєдіяльності, стилем та рівнем керування та іншими факторами. Соціально-психологічний клімат колективу пов’язаний з певною емоційною забарвленістю психологічних зв’язків колективу, які виникають на основі їх близькості, симпатій, співпадіння характерів, інтересів та нахилів.

Соціально-психологічний клімат це не статичне, а динамічне утворення. Ця динаміка виявляється як в процесі колективоутворення, так і в умовах функціонування колективу. Вчені зафіксували два основних етапи процесу колективоутворення. На першому етапі головну роль відіграє емоційний фактор. В цей період відбувається інтенсивний процес психологічної орієнтації, встановлення зв’язків та позитивних стосунків. На другому етапі все більшого значення набуває когнітивні процеси. В цей період кожна особистість виступає не лише як потенційний або реальний об’єкт емоційного спілкування, але й як носій певних особистісних якостей соціальних норм та настанов. Саме на цьому етапі відбувається формування загальних поглядів, ціннісних орієнтацій, норм та символів.

Іншою стороною, яка характеризує динаміку соціально-психологічного клімату колективу є так звані "кліматичні збурювання". До "кліматичних збурювань" належать природні коливання емоційного стану в колективі, періодичні зміни настрою у більшості його членів, які можуть відбуватися як протягом одного дня, так і протягом більш тривалого періоду. Вони пов’язані з зміною умов взаємодії усередині групи або зміною оточуючого середовища. Термін "кліматичні збурювання" несе в собі як негативну, так і позитивну забарвленість, оскільки ці збурювання можуть заважати, а можуть і сприяти життєдіяльності колективу.

Соціально-психологічну основу всіх стосунків, що виникають в групі, складають прийняті в неї моральні цінності та норми. Цінностями є те, що в даній групі має найбільше значення, важливо та цінно. З моральних цінностей зазвичай виникають ті норми, якими в своїх взаєминах керуються члени групи. В керуванні діяльністю групи норми виконують ряд функцій. Найбільш суттєві з них - регулятивна, оціночна, санкціонуюча та стабілізуюча.

Уявлення про правильність чи неправильність групових орієнтацій та норм відносно. Воно буває різним у людей, які цю правильність визначають. Те, що здається, наприклад, безумовно правильним вчителю, може не здаватися таким для учнів, і навпаки. У молодших школярів свої поняття про цінності, як правило, відмінні від того, що цінують старші учні і тим більше дорослі. Тому в кожному конкретному випадку при визначені групових норм, їх прийнятності або неприйнятності доцільно попередньо уточнити суб’єкта, з позицій якого вони оцінюються.

Відносність норм виражається також в тому, що для однієї тієї ж людини одночасно можуть існувати норми різного рівня обов’язковості. Під груповою нормою першого рівня обов’язковості розуміється соціальна норма, порушення якої абсолютно неприпустиме. Нормою середнього рівня обов’язковості можна назвати таку, що припускає деякі незначні відхилення від неї. Нарешті, нормою низького рівня обов’язковості є така, дотримання якої вважається справою смаку, а відхилення від неї ніякому покаранню не підлягає.

Особлива увага в ході соціально-психологічного дослідження груп та колективів приділяється взаєминам. Вони, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні, взаємини керівництва та підлеглих (зокрема, лідерства), ділові та особисті, раціональні та емоційні.

Офіційними звуть взаємини, які виникають між людьми на посадовій основі. Вони фіксуються законом, регулюються положеннями, що затверджені офіційно, відповідними правилами та нормами. На відміну від них неофіційні взаємини складаються на базі особистих, або приватних, взаємин людей. Для них не існує відповідної юридичної основи, загальновизнаних законів, встановлених норм.

Ділові взаємини виникають в зв’язку з спільною працею або з її приводу, а особисті - як взаємини, що складаються між людьми незалежно від виконуваної роботи.

В раціональних міжособистісних взаєминах на перший план виступають знання людей одне про одного та об’єктивні оцінки, які їм дають оточуючі. Емоційні взаємини - це, навпаки, оцінки суб’єктивні, які засновуються на особистому, індивідуальному сприйнятті одне одного. Такі взаємини обов’язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони не завжди засновуються на дійсній, об’єктивній інформації про людину.

Міжособистісні взаємини в групі можна розглядати в статиці, в тому вигляді, в якому вони сформувалися на даний момент часу, та в динаміці, тобто в процесі розвитку. В першому випадку аналізуються особливості існуючої системи стосунків, в іншому - закони їх перетворення та розвитку. Ці два підходи взаємно доповнюють одне одного.

Стосунки в групах закономірно змінюються. Спочатку, на першому етапі групового розвитку, вони бувають відносно байдужими (люди, які не знають або погано знають одне одного, не можуть визначено ставитися одне до одного), потім можуть стати конфліктними, а за сприятливих умов перетворюються в колективістські.

Одним з важливих показників соціально-психологічного клімату в колективі є конфліктні ситуації. Конфліктність або соціально-психологічна напруженість в колективі негативно відбивається на всіх сторонах його життєдіяльності. Дослідження продемонстрували, що час післяконфліктних емоційних переживань, розладів людських взаємин, порушення ділового контакту, як правило, у багато разів здатний переважати час самого конфлікту. В основі конфлікту знаходяться сутички людей, їх думок, позицій, поглядів, характерів, інтересів з точки зору психічного стану протидіючих сторін, конфлікт виступає одночасно і як захисна реакція і як емоційна відповідь.

Сучасна конфліктологія достатньо детально описала динаміку перебігу конфліктів. Більшість конфліктів визріває поступово та спочатку знаходиться в так званому інкубаційному, прихованому (латентному) стані, у якому конфліктуючі сторони виражають приховано свої претензії. При цьому, як правило, робляться спроби задоволення цих претензій "мирним" шляхом. Якщо такий спосіб не викликає позитивної реакції, ігнорується або отримує відмову, конфлікт переходить до відкритої форми. Ця стадія розвитку конфлікту зветься конфліктною поведінкою. Конфліктна поведінка - це дії, які спрямовані на те, щоб прямо чи непрямо блокувати досягнення противної стороною її цілей, намірів, інтересів. Конфлікт в цій фазі набуває форми гострих розбіжностей, які індивіди не лише прагнуть урегулювати, але й продовжують руйнувати попередні структури нормальних взаємозв’язків, взаємодій та стосунків. В емоційній сфері ця стадія характеризується зростанням агресивності, переходом від упередження до неприязні та відвертій ворожнечі, яка психологічно закріплюється в "образі ворога". Таким чином, конфліктні дії різко загострюють офн перебігу конфлікту, емоційний же фон, в свою чергу, стимулює конфліктну поведінку.