36. Міжнародна правосуб’єктність єс та Лісабонський договір

До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціонування Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства. З набуттям чинності Договору про реформу, держави-члени ЄС визнають міжнародну правосуб'єктність Європейського Союзу, яка включатиме право укладати міжнародні договори, а також набувати членства в міжнародних організаціях у межах своєї компетенції. До цього часу міжнародною правосуб'єктністю володіли Європейське Співтовариство та Євратом. Примітно, що з набуттям чинності Договору зникнуть з вжитку терміни "Європейське Співтовариство" та "Євратом", які замінить термін "Європейський Союз". Зникне також "піларна" структура Євросоюзу, яка призводила до непорозумінь у відносинах з третіми країнами щодо точного розподілу компетенцій між ЄС та державами-членами (перший "пілар" - компетенція (та правосуб'єктність) Європейського Співтовариства, другий "пілар" – міждержавне співробітництво у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики з єдиною інституційною інфраструктурою, але без міжнародної правосуб'єктності). Замість цього, Договір встановить чіткі підстави виникнення міжнародної правосуб'єктності ЄС:- випадки, які прямо передбачені Договором;- випадки, в яких укладення міжнародного договору необхідне для досягнення цілей та завдань, визначених Договором;-випадки, в яких укладення міжнародного договору передбачається внутрішнім законодавчим актом ЄС;- випадки, в яких укладення міжнародного договору може "вплинути на спільні правила всередині ЄС".Водночас, держави-члени зберігають за собою право укладати міжнародні договори за винятком випадків, коли такі договори суперечать компетенціям ЄС, або чинному міжнародному договору за участю ЄС.Крім введення міжнародної правосуб'єктності, Договір також запроваджує єдину процедуру укладення міжнародних договорів за участі ЄС. Ще одним важливим елементом міжнародної правосуб'єктності є здатність обмінюватися дипломатичними місіями з третіми державами.Щодо постійних представництв ЄС у третіх державах, то перша така дипломатична місія була акредитована в Англії 1968р. Далі були створені постійні представництва ЄС в США, Японії, Канаді, Австралії. 

37. Міжнародна правосуб’єктність ЄС до прийняття Лісабонського договору. До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціонування Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства.Відповідні повноваження Європейського співтовариства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС. Завдяки саме практиці Суду ЄС мало місце розширення повноважень Співтовариства у цій сфері шляхом закріплення в судових рішеннях концепції паралельної компетенції. Основоположне значення в цьому плані має рішення Суду ЄС від 31 березня 1971 р. У ньому Суд ЄС тлумачить положення установчих документів щодо компетенції органів співтовариства та зазначає, що правосуб'єктність Європейського співтовариства не обмежується лише його правоздатністю з питань діяльності співтовариства у внутрішній сфері, а включає також правоздатність встановлювати договірні відносини з третіми країнами стосовно всіх цілей, зафіксованих у першій частині установчого договору. Тим самим Суд ЄС, спираючись на концепцію дорозумілої компетенції, визначив зовнішню компетенцію Співтовариства як природне поширення впливу внутрішніх відносин на міжнародні зв'язки. Це рішення Суду ЄС має значення і для ЄС як правонаступника Європейського співтовариства.

38. Поняття, складові частини та функціонування інституційного механізму ЄС. Союз має інституційну структуру, спрямовану на те, щоб поширювати цінності Союзу, реалізовувати цілі Союзу, служити інтересам Союзу, його громадян та держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність та послідовність політик та дій Союзу.

В вузькому значенні – відносять тільки 7 інститутів ЄС.

В широкому значенні – коли до інститутів включається система ін. органів ЄС.

І рівень – інститути ЄС:

– Європейський Парламент;

– Європейська Рада;

– Рада;

– Європейська Комісія;

– Суд Європейського Союзу;

– Європейський центральний банк;

– Рахункова палата.

ІІ рівень – органи ЄС

- кількість органів може змінюватись (Європ. омбудсмен , Європ. контролер по захисту даних, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів)

ІІІ рівень – заклади

- не фіксована кількість

- на заклади ЄС покладаються виконання спеціалізованих функцій, крім того вони мають статус юридичної особи (Європол, Євроюст, Європ. оборонне агентство)

Політичні інститути – Європ. Рада, Рада ЄС, Комісія, Європарламент

Спеціалізовані інститути – Суд ЄС, Рахункова палата, ЄЦБ. Будь-яка політична діяльність в рамках цих інститутів заборонена.

39. Рада ЄС: склад, порядок формування та порядок прийняття рішень. Рада-невід'ємна складова частина інституційної системи Європейського Союзу. ЇЇ статус і повноваження визначені безпосередньо в установчих договорах. Це, перш за все, Договір про створення Європейського Співтовариства (ст. 202-210) і Договір про Європейський Союз, змінені і доповнені Амстердамським і Ніццьким договорами, особливо в тому, що стосується повноважень, здійснюваних Радою в рамках другої і третин опор Союзу, Договір про функціонування ЄС.

До складу Ради входить один представник від кожної держави-члена на рівні міністра, що може брати зобов’язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє.

Окрім міністрів, членами Ради можуть бути й заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, право голосу на засіданнях Ради мають тільки члени Ради, котрі мають статус міністра. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати.

Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери політики, яка розглядається, національні уряди делегують на засідання відповідних міністрів. Якщо, наприклад, на порядок денний Ради виноситься питання охорони навколишнього середовища, то участь в його обговоренні братимуть міністри, які в своїх урядах відповідають за екологічну політику, а саме засідання буде мати конфігурацію «Рада з охорони навколишнього середовища». Відносинами ЄС з рештою світу опікується Рада загальних справ та зовнішніх відносин.

Найбільш загальними питаннями й питаннями політичного характеру займається Рада, яка скликається у складі міністрів закордонних справ або міністрів, до відання яких належать європейські справи. Тобто, фактично існує декілька Рад, кожна з яких займається окремою сферою.

Рада засідає в різних конфігураціях:

- Рада з загальних питань забезпечує послідовність роботи різних конфігурацій Ради. Вона готує та забезпечує виконання рішень засідань Європейської Ради, підтримуючи зв’язок з Головою Європейської Ради та Комісією.

- Рада з закордонних справ на підставі стратегічних напрямків, визначених Європейською Радою, розробляє зовнішню політику Союзу й забезпечує послідовність його дій. Раду по закордонним справам очолює Верховний представник ЄС і політики безпеки.

Комітет постійних представників урядів держав-членів відповідає за підготовку роботи Ради.

Головування в усіх конфігураціях Ради, крім Ради з закордонних справ, здійснюють представники держав-членів на засадах рівномірної ротації.

Склад Ради ЄС: