25.Джерела первинного права: юридичні особливості та види

Система джерел права Європейського Союзу включає дві групи актів - акти первинного права і акти вторинного права.

До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори Європейського Союзу. По своїй юридичній природі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права.

Особливістю Європейського Союзу є те, що в його основі лежать декілька міжнародних договорів установчого характеру. В першу чергу це:

- Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 р.,

- Римський договір, що засновував Європейське Співтовариство 1957 р.,

- Римський договір, що засновував Евратом 1957 р.,

- Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р., так звані «засновницькі договори у вузькому сенсі». Дані договори носять «конституюючий» характер для Європейського Союзу. До «засновницьких договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір, що засновував єдину Раду і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновували європейські співтовариства, і низки пов'язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, були схвалені чергові зміни в засновницькі договори Союзу (Ніццський договір).

26. Регламент як джерело права єс

регламенти (є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.)це вторинне право. Всі регламенти (нерідко в літературі вони іменуються законодавчими актами) підлягають обов'язковій публікації в Офіційному віснику ЄС. Вони вступають в силу, якщо інше не встановлено у самому акті, на 20-й день після їх опублікування. При публікації повідомляється, яким інститутом (або інститутами) акт прийнятий, яка застосована процедура і всі її учасники. Пряма дія регламенту безпосередньо обумовлено в установчих актах.Оскільки регламенти є цілком обов'язковими, ані органи держав-членів, ані приватні особи не можуть ухилятися від будь-яких норм, які вміщені в них. Так, держави-члени не можуть в односторонньому порядку звільняти від податку на імпорт, який може бути накладений відповідно до регламентів. Це також означає, що держави-члени не можуть відмовитися від введення в дію регламенту на тій підставі, що вони висловили застереження проти нього під час розгляду проекту. Хоча положеннями договору спеціально це не передбачається, регламенти є документами прямої дії. Отже, вони не потребують будь-яких національних заходів для їх введення в національні правові системи держав-членів. Суд ЄС виніс чітке рішення, що прийняття будь-яких документів про введення регламентів у правову систему держави є неправомірним, оскільки підривається правова природа регламентів. Держави-члени мають права лише приймати відповідні імплементаційні норми, які можуть вимагатися регламентами. До цього ми ще повернемось у розд. 5 (див. с. J19).