21. Лісабонський договір:порядок прийняття, основні положення та нововведення.

Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу була підписана 13 грудня 2007 р. Договір набрав чинності 1 грудня 2009 р.Новий договір повинен замінити Європейську Конституцію. Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих як на посилення інституцій ЄС, так і внутрішньої інтеграції загалом.Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради та Високий представник з питань закордонних справ і безпекової політики, а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль „міністерства закордонних справ”).

Лісабонський Договір складається з двох частин:

- Договір про Європейський Союз,

- Договір про функціонування Європейського Союзу.

Договір про Європейський Союз визначає загальні положення, що стосуються Європейського Союзу. У ньому також викладені загальні положення із зовнішніх зв'язків ЄС.

Договір про функціонування Європейського Союзу встановлює конкретні цілі політики ЄС, співпрацю з третіми країнами та гуманітарну допомогу.

Лісабонським договором було зроблено такі нововведення:

· ключові зміни внутрішньої політики;

· ключові зміни зовнішньої політики;

· інституційні та правові зміни.

Щодо перетворень у внутрішній політиці ЄС, то Лісабонський договір вніс певні зміни в ряді областей, включаючи: розширення політики, регіональні справи, конкуренцію, навколишнє середовище, освіту і культуру, транспорт, промислову політику, оподаткування, охорону здоров'я та споживчу політику.

Вводиться посада Високого представника із закордонних справ та безпекової політики, що водночас буде Віце-президентом Європейської Комісії. Військові потужності залишаються у підпорядкуванні держав-членів ЄС. Лісабонський договір передбачає створення нової посади – «постійного» Президента Європейської Ради, що обирається самою Європейською Радою (лідерами держав-членів ЄС).Договір містить статтю про можливість вільного виходження держави-члена ЄС з Європейського Союзу. Це є новацією і чітким сигналом, що членство у Європейському Союзі є цілком добровільним.

22. Взаємодія міжнародного права та права єс: концепції та проблеми.

Право Євросоюзу тісно взаємодіє з міжнародним правом. Органічний зв'язок між ними зумовлений тим, що норми міжнародного права становлять основу правової системи Євросоюзу.Проте така взаємодія іноді супроводжується конфліктами, що спричинені кількома факторами.З одного боку, інститути інтеграційного об'єднання і, насамперед, Суд ЄС роблять усе можливе, щоб забезпечити умови для автономного функціонування права Євросоюзу, мотивуючи це необхідністю створення єдиних правил для всіх суб'єктів, які діють на спільному ринку. З цією метою оголошується про автономію правової системи Євросоюзу щодо міжнародного права.З іншого боку, саме право Євросоюзу являє собою складну систему юридичних норм, частина якої - це норми міжнародного права, закріплені в установчих договорах про Євросоюз, договорах про приєднання нових держав до цих об'єднань, угодах, укладених ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права.Взаємодію міжнародного права з правом Євросоюзу значною мірою визначають також такі фактори, як розподіл договірної компетенції між ЄС та державами-членами і пов'язане з цим існування двох груп міжнародних угод, які по-різному впливають на правопорядок Євросоюзу, - угод, укладених ЄС, та таких, що укладаються державами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права.

23. Взаємодія права ЄС та національного права держав-членів( Я.Купер, М.Камм, В.Маргієв тоа ін..)Характеризуючи співвідношення між правом ЄС і національно-правовими системами держав-членів, слід зазначити, що до числа найважливіших кваліфікаційних характеристик права ЄС прийнято відносити: 1) Верховенство по відношенню до національних систем права держав-членів; 2) Пряма дія; 3) Інтегрованість у національні системи права держав-членів; 4) Юрисдикційна захищеність.Верховенство норм європейського права нерідко виводять з того факту, що до числа основних його джерел відносяться міжнародні договори. Відповідно, примат договірної норми по відношенню до національної норми держави - сторони за договором виводиться найчастіше з принципів міжнародного права. Проте, як відомо, далеко не у всіх країнах національне законодавство передбачає пряму застосовність норм міжнародного права і не містить спеціальних застережень щодо їх пріоритету.Суд Європейських співтовариств визначив, по-перше, що верховенство права ЄС є життєво важливою умовою існування ЄС та розвитку європейської інтеграції. По-друге, що це випливає із самої природи права ЄС і не визначається нормами національного, включаючи конституційного, права. По-третє, що правопорядок ЄС є в ієрархічному відношенні вищестоящим по відношенню до національного правопорядку. По-четверте, що верховенство права ЄС має пронизувати і національний правопорядок, визначаючи позицію і ставлення до права ЄС з боку національних судових органів. В даний час принцип верховенства отримав загальне визнання з боку держав-членів ЄС. У разі колізії норм національного права і права ЄС переважну силу має остання. Цей принцип набув універсальне значення, тобто правопорядок, що діє в рамках ЄС в рамках переданих йому суверенних повноважень, має верховенством по відношенню до національного правопорядку. Пряма дія норм права ЄС. Під цим розуміється безпосередня дія і обов'язкова застосовність норм права ЄС на всій території Європейського Союзу і щодо всіх суб'єктів європейського права. Це означає, що норми права ЄС обов'язкові у всій своїй повноті для всіх держав-членів, інститутів ЄС, а так само фізичних та юридичних осіб, що знаходяться під юрисдикцією держав-членів ЄС. Пряму дію мають всі норми права ЄС. Пряме застосування мають лише ті, які відповідають вимогам реалізованості.Інтегрованість права ЄС. Відповідно до цього принципу норми права ЄС розглядаються як автоматично інтегровані в національні системи права. Принцип інтегрованості означає, що всі норми права ЄС автоматично інкорпорує в національні правові системи держав-членів. Вони підлягають застосуванню національної адміністрацією та судами в тому ж порядку і в тому ж обсязі, як і відповідні норми національного праваЮрисдикційна захищеність . Під юрисдикційної захищеністю розуміється імперативна обов'язковість для всіх національних судів та прирівняних до них органів, а також і судових інстанцій Європейських співтовариств забезпечувати судовий захист прав та інтересів усіх суб'єктів європейського права, заснованих на його приписах. Будь-який національний судовий орган на території держав-членів ЄС, Суд ЄС та Суд першої інстанції в межах своєї юрисдикції забезпечують обов'язковість положень права ЄС та їх виконання всіма національними державами, інститутами ЄС, приватними фізичними та юридичними особами, які перебувають під юрисдикцією держав-членів ЄС. При цьому будь-який судовий орган, що застосовує право ЄС, повинен одночасно засновувати свої дії на принципі верховенства європейського права, прямої дії приписів права ЄС і інтегрованості цієї системи права та її положень у національні правові системи. На відміну від норм матеріального права ЄС, на основі яких виникають підлягають захисту права та інтереси і які регулюють правовідносини виникають по суті, процесуальні норми, що застосовуються в ході розгляду справи в національних судових органах, мають своїм джерелом тільки національне законодавство. Одним з центральних питань забезпечення юрисдикційної захисту є встановлення відповідальності держави за порушення права ЄС. Особи, які постраждали внаслідок такого порушення, мають право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями.

24. Поняття, ознаки та особливості джерел права ЄС Джерела права ЄС – це зовнішні форми вираження норм права ЄС

Типовим є поділ на первинні та вторинні джерела права ЄС

Джерела первинного права ЄС:

- усі установчі договори про ЄС

До числа установчих актів відносяться, в першу чергу, Паризький договір 1951 р. про створення ЄОВС (Європейське об'єднання вугілля та сталі), Римські договори 1957 р., що поклали початок існуванню Євроатому і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а також акти, що доповнюють і змінюють дані договори і яким держави-члени Європейського Союзу надають характер установчих актів. До їхнього числа належать насамперед Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу 1992 р. і Амстердамський договір 1997 р., що вступив в силу з травня 1999 р.

- всі договори про вступ до ЄС

- акт про прямі вибори до Європарламенту

- Хартія основних прав людини 2000 р. (визнається юридична сила преамбули)

Джерела вторинного права ЄС:

- регламенти (є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.)

- директиви (їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.)

- рекомендації та висновки (не обов’язкові до виконання, проте Суд ЄС постановив, що вони мають враховуватись при прийнятті рішень)

- рішення (це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов'язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов'язкові тільки для тих суб'єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов'язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи.)