13. Семантика формули «чуттєвий мандрівник». Чи тотожні за своїм значенням вирази «чуттєвий мандрівник» та мандрівник-просвітник?

Людина Просвітництва прагне осягнути внутрішнє за допомогою зовнішнього, тому герої і йдуть постійно у подорож. Головною рисою героїв стає раціоналізм, завдяки якому вони прагнуть осягнути зовнішній світ, переводячи його на внутрішнє. Зовнішнє є лише тонким шаром фарби людині. Важливим є те, що в середині. Саме розум, його внутрішнє «я» є і небом, і пеклом. Так як подорож є маршрутом самопізнання, то і просвітник ,йдучи у подорож, повинен здійснити внутрішню подорож до самопізнання, вдосконалення, пошуку справжньої сутності. Наприклад Йорик сам себе відносить до категорії чуттєвих мандрівників, бо будь яка ситуація підштовхує його до глибоких роздумів : коли до Йорика в готель приходить чернець з проханням пожертвувати на бідний монастир, це наштовхує його на роздуми про шкоду благодійності. Чуттєвим можна назвати і Сен-Пре, адже він сповнений чуттєвості та роздумів про кохану. Кожен предмет, кожне місце відносить його до Юлії.

14. Чим відрізняється реалізація теми подорожі в романі Свіфта «Пригоди Гуллівера» від типового вираження цієї теми і латературі Просвітництва?

Подорож в літературі Просвітництва формує оптику себе – по пунктам власних пересувань більш правильно вибудовується графік життя героя і він себе більш розуміє. Тобто в подорожі відбувається заглиблення в себе, відкривання нових рис, дослідження почуттів.

Таку теорію яскраво ілюструють такі герої як Робінзон, Йорик, Сен-Пре тощо. Проте цього не можна сказати про Гуллівера. Адже острова, які відвідує герой виступають множенням точок зору не на самого мандрівника, а на його кра\ну. Гуллівер під час всіх своїх численних подорожей залишається незмінним, його внутрішній світ не змінюється. Він не є «чутливим» мандрівником. Його навіть можна назвати мандрівником умовно, адже він, подорожуючи, описує не свій стан, а соціальний устрій країн (більше того, сам від майже не подорожує, а залишається на місці в тих країнах, куди він прибув. Йому про інші землі та народи розповідають місцеві мешканці). Він не вкладає в опис, розповідь дорогу. Саме тому, йому слід відмовити в анадізі теми самопізнання.

Це і відрізняє його від інших мандрівників в Просвітництві.

Реалізація теми подорожі в романі відрізняється від типового вираження цієї теми в літературі Просвітництва тим, що Гулівер не здійснює дискурс подорожі, адже дискурс подорожі – це говорити словами про зовнішнє і йти до внутрішнього. А Гулівер не здійснює внутрішню подорож і не йде до самопізнання. Гулівер виконує службову функцію, тому не можна говорити про самопізнання. Гулівер здійснює лише зовнішню подорож – розповідає про відвідані ним диковинні держави: знайомлячись з їхнім норовом, способом життя, життєвим укладом, законами і традиціями він, все це порівнюючи, розповідає про Англію того часу. А натомість якщо цей твір порівняти з «Робінзоном Крузо», то ми засвідчимо, що Робінзон, потрапляючи на острів кардинально змінюється – починає читати Біблію, пише щоденник, усвідомлює те, що його батьки мали рацію, коли не відпускали його у подорож тощо. Тобто з внутрішньою подорожжю повинно відбуватись піднесення духу, виховання почуттів, самоутвердження, самопізнання, чого не відбувається у Гулівера.