42. Локус саду в Новій Елоїзі, Страждання молодого Вертера, Кандіді

Юлія

Лотман вживає термін локус, і в його статтях звучить думка про тверду приуроченість героя твору до певного місця, локусу. По відношенню до героя ці місця являються функціональними полями, попадання в які дорівнює входу у конфліктну ситуацію.

Якщо зануритись у етимологію слова, то на санскриті „loka“ означає світ, усесвіт, усе, тотальність, а з грецької перекладається як місце, куток, локальність. Локус виступає як обмежений простір у складі необмеженості.

Простір саду в Просвітництві поєднує в собі 2 антонімічні хар-ки – природність і штучність, працю та відпочинок, фізичне й духовне. Сад Юлії в кожному куточку промовляє недоторканістю, ніжність природи. Вона намагалась зробити його якомога диким, а не симетричнм, штучним.

«К дому Вольмаров примыкает прекрасный сад, который Юлия называет своим "Елисейским полем" - Элизиумом. Все тут организвовано так, чтобы придать больше всего прелести уединению: беседки из живой листвы, темные гроты, извилистые дорожки, чащи, скрывающие линии горизонта и созданное впечатление полной изолированности от "большого шумного мира". В таком саду в часы досуга можно вообразить себя счастливым Робинзоном, уехавшим далеко-далеко от центров цивилизации.»

Юлія стала управляти сама цим садом, вона сама будувала цей маленький світ за допомогою природи, в чому виявляється єдність людини і природи, також Сен-Пре не помітив жодної тропічної рослини, лише притаманні їх країні. Певна патріотичність. ЇЇ доброчинність до рослинної природи не обмежується, щовесни Юлія приносить ворс, сіно аби пташкам було з чого робить гніздо. Сад для Юлії як один із кроків розвитку, еволюції. Вона його плекає, лише в ньому знаходить гармонію. Вона пізнає внутрішнє через зовнішнє.

Вертер.

Внутрішня динаміка Вертера виявляється в еволюції пейзажу в сентиментальному романі Гете. Настроєм спокою й умиротворення , радісною гармонією з природою - вічним ідеалом і вищою мудрістю - пройняті перші пейзажні замальовки в « Вертера ». Замкнутий простір : сад , долина , темний ліс , висока трава , улюблений куточок - « близька » природа ; також «близький ракурс »: « пригорнувшись до землі» ; світ у його об'єктивної даності : « полуденний сонце» , «швидкий струмок» . Примітно , що всі статично або спостерігається ледь намітилася динаміка: « піднімається пара » , « промінь прослизає ». А ось і опис місця , приємного Вертеру , гармонією пронизане все:

« <...> А що найприємніше - дві липи своїми розлогими гілками цілком вкривають невелику церковну площу, оточену з усіх боків селянськими домішками , стодола і дворами. Затишніше , затишне я рідко зустрічав містечко ; мені виносять столик і стілець з харчевні , і я сидів там , попиваю каву і читаю Гомера ».

Вертер сидить тривалий час в медитативному стані посеред саду. Він ототожнює себе з природою, знаходить в саду відображення власного «я», в цому він знаходить гармонію. До того ж це сад створений коханою Лоттою, тому він ще рідніший, ще прекрасніший. Він наче відображення чистої та ніжної душі Лотти. Любов Вертера до саду на одному з пагорбів, «що розкидані тут у чудесному безладді і утворюють розкішні долини», означає: сад виступає позначником внутрішнього світу героя-просв.

Кандід.

Для Кандіда сад – це рятівний засіб від суму і навіть смерті, він поєднує в собі фізичне і духовне. Він говорить про те, що потрібно створити свій сад. Для цього потрібно працювати, адже людина народжена не для спокою. Мартін говорить по те , що робить наше життя прийнятним. Обійшовши пів світу, перетерпівши чимало на своєму шляху, Кандід та його друзі нарешті знаходять спокій біля землі, плекаючи свій сад вони повернулись до природних витоків людини. Герої приходять до висновку, що всі події нерозривно пов’язані.

Для кожного з героїв роману Пр. працювати в саду - означає будувати світ в собі.