43. Своєрідність мовлення героя-пр. Про деталі повсякденного життя.

Вертер поетизує побутовий простір за рахунок чого нам представляється не рутинна картина повсякденного життя, а художній простір. Герой підносить до рівня дива все, що бачить. Напр., коли він приходить в кав’ярню в сусіднє село і описує хлопчика, який грається там на землі під розлогим зеленим деревом, то складається враження, що це не просто хлопчик, а маленький янгол. Так само з сестрами та братами Лотти. Побутове відноситься до рівня надзвичайного. Тоді як високі речі інколи набувають рис побутовості. У одному з листів вертер говорить, що він заплутався від надлишку почуттів. Щоб зрозуміти, що відбувається, він повинен моралізувати ці почуття, виліпити, хай навіть пиріжки виходять. Вертер все поетизує, переводить повсякд.життя в мист-во.

Робінзон говорить про всі речі, як про ті, що можна раціонально використати. В нього не має красномовних перебільшень.

Черниця до речі повсякденного життя говорить об’єктивно та безпристрасно.

44. Топос картини в романі Просвітництва.

Література Просвітництва відкриває красу «описування» живописного. Поняття «піттореск» входить з італійської у своєму першопочатковому значенні «малювати». Так, Руссо вводить в тексти описи природи Альп як патетичне сприйняття гір людиною, що живе відчуттями. Протягуючи дзеркало природі, художники насамперед вловлювали в ньому відбиток власного характеру, свій настрій тощо. Дідро «Монахиня»: у романі «картини» набирають форму нічних сцен, в описі яких пригадується розуміння Дідро світло-тіні, який допомагає відокремити у повісті персонажів першого і другого планів та концентрує нашу увагу. Щодо мистецтва портрета, то Дідро рекомендує художнику спостерігати (щоб взяти для себе) справжні ідеї руху в життєвих діях. Сам же, як романіст, він створює характери, чия справжня індивідуальність проступає не стільки в їх фізичних аспектах, скільки в зовнішніх особливостях.

Якщо послання-повчання картини Просвітництва відразу не прочитується – твір не відбувся як мистецький.

Картина –це опис природи. В Просвітництві слово «малює» картину.

Твори Дідро дуже «візуальні», особливо «Черниця». Завдяки щоденнику героїні, її деталізованим фрагментарним описам перед нами відкривається цілісна картина, того що відбувається у творі. Це створює ефект повної присутності. Звернення до живописних технік письма дозволяє оживити проблему, що стоїть перед протагоністкою. Три різних монастирі і чотири наставниці утворюють низку драматичних сцен, які функціонують як елементи на рації. Ці сцени відбуваються у специфікованих просторах, кожен із яких організується навколо центральної базової теми: хитрість, святість, садизм, збочення. Картина черниці розгортається в часі. Герої Дідро прагнуть перетворити мить, репрезентовану на живописному полотні, в оповідь на основі кількох сцен, які між собою поєднує уважний читач.

В Руссо має місце портрет Юлії, який був відправлений Сен-Пре, але при цьому ми не знаємо як же виглядає його кохана. Її картина складається з уривків, з предметів гардеробу (туфелька, чепець, корсет), Періодично з*являються то описи рук, то волосся, то погляду. І все-одно немає цілісного образу. Теж саме з Лоттою. Вертер говорить, що вона невеличка, струнка. І це все, що ми можемо про неї дізнатись. Іноді ще герой говорить про її одяг. Для нього бантик від її плаття є ніби портретом, нагадуванням, яке автор носить при собі.

Описи природи нам дають загальну картину пейзажу. Сен-Пре, Вертер, Жак-фаталіст дуже чітко і в деталях передають нам хронотоп . в якому вони перебувають.

У романі Лесажа «Кульгавий диявол» завдяки супровідному опису наратора (диявола) перед читачами відкривається цілісна та детальна картина життя, побуту, архітектури та звичаїв персонажів.

В романі Д. Свіфта герой дає повну картину життя казкових країн.

Більшість простору займають картини пейзажів, кожна з яких у повній мірі відбиває склад характеру героя, його настрій, радощі і болі. Численні синоніми наче фарби ролять картину колоритною.

Завдяки грі світла-тіні картина (словесна) передає нам настрій. Наприклад, черниця пише свою «картину» в темній монастирській кімнатці, що з одного боку надає їй загадковості і таємничості, а з іншого робить загальний тон розповіді похмурим та моторошним.