45. Аргументативний дискурс в романі Просвітництва: структурні та стилістичні особливості, функціональне значення.

З 3 функціонально-смислових типів мовлення в літературі Просвітництва на перший план виходить розмірковування, залишаючи на другому плані опис та розповідь. Розмірковування передбачає співвідношення мовлення зі світом понять та суджень, підкорює собі опис та розповідь, які акцентують зв'язок мовлення зі світом понять та суджень.

В своїй стратегії мислення герой-просвітник часто використовує доведення, герой 18 ст. не може залишити свою думку без підкріплення, аргументування. Мета висловлювання героя – бути переконливим, спосіб викладу – доведення. Доведення – виведення одного знання з іншого, істинність якого раніше встановлена та перевірена практикою, логічне розмірковування. Шляхом доведення здійснюється перехід від ймовірного знання до достовірного. Складається з трьох частин: тезису, аргументів, демонстрації.

Логічна аргументація мовлення може бути розгорнута в 3 варіантах: індуктивно (від фактів до узагальнень), дедуктивно (від загальних положень до окремих висновків) та у поєднанні.

В аргументації співіснують два описи одного об’єкта, які можуть бути як симетричними, так і полярними. Симетричність тверджень утворює анафору, що виконує функцію підтвердження думки. Полярність описів виражає фігура антитези.

Вертер» відкриває теоретикові нові можливості епістолярного жанру. Тут справа не тільки у визнанні, що вибрана Гете форма на диво точно відповідає розповідному матеріалові. Те, що у романах Річардсона розглядалося лише як руйнування правдивості, у Гете постає як глибока потреба внутрішньої дії. Одноманітна манера розповіді, фігура всезнаючого оповідача, відсутність розвитку - все, що колись здавалося рисою епістолярного роману в цілому, тепер трактується як індивідуальна особливість. Письменник повинен розкрити не лише підлеглість і залежність кожного етапу у розвитку людини від зовнішнього світу і оточуючих обставин, але й неповторність, своєрідність внутрішнього світу героя. Якщо в сентиментальному романі емоційність - це особливий душевний склад, делікатність почуттів, вразливість, комплекс моральних норм, які визначені природною сутністю людини, то в романі-сповіді емоційність стає ліричною призмою сприйняття світу, способом пізнання дійсності. Новий зміст не може тому вилитися у форму сентиментального роману ХVIII ст., бо він несе в собі нове світосприйняття, нову концепцію особистості, нове співвідношення особистості та світу, сам по собі він вже пропонує ліричну структуру.

Щодо французьких просвітників то, близькість структури роману-сповіді до романтичної поземної структури визначена особливостями змісту ліричних сповідей - зображенням духовного стану «приватної» особистості, що «випливає» у ліричному монолозі, листах свою душу, особистості, яка показана в особливі моменти свого життя, особистості, яка пізнає життя не в її щоденному, конкретному бутті, а в найзагальніших тенденціях, абстрактно-філософському вимірі.

Оскільки у романі-сповіді зовнішня дія мінімальна, то в ньому немає лінійної ( романної ) композиції. Композиція цих творів - це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів, медитацій, це рух ліричних мотивів, динаміка яких реалізує авторське бачення.

Структура «Вертера» інша, в ній прослідковується лінійна композиція, автор відокремлений від героя, в романі досліджується поезія повсякдення. «Вертер» - «обрамлена» розповідь, написана від імені видавця, і остання глава, названа «Від видавця до читача», обрамлює письмову сповідь Вертера, примітки, коментар видавця постійно вторгається в текст. Хоча автор стилістично відокремлений від героя, відсутність однозначної думки дозволяє говорити про перші кроки до нового співвідношення автора та героя, яке втілиться у романтичній поетиці.