7. Чому XVIII ст. Називають золотим віком уявних подорожей?

18ст. наз віком уявних подорожей, бо дискурс подорожі є провідним в літ просв. Це означає оніричну мандрівку уявного героя, читаючи про яку реципієнт вступає в дискурс.

Подорож – це життя , тому просвітництво проектує на внутрішній світ зовнішнє. У Просвітництві зовнішнє є засобом для внутрішнього. Подорож є маршрутом до самопізнання. Простір тут розділяється на зовнішній та внутрішній. Зовнішнім є те, що входить в слова, є очевидним. Напр. Гулівер не здійснює дискурс подорожі. (Дискурс – мовленнєве втілення проблеми). Відсутність зовнішньої подорожі не говорить про те, що є внутрішня подорож. Ні Узбек, ні Гулівер не виконують функцію самопізнання. Зовнішня подорож – це засіб говорити про внутрішнє. Європа – це розум, цивілізація, але щоб щось зрозуміти треба до витоків – аборигенів.

У внутрішню подорож відправляється дух. Головним є піднесення духу, виховання почуттів, самоутвердження, пізнання внутрішнього. Внутрішній простір – це простір пам’яті, внутрішній світ – це світ почуттів, прагнень, світ для себе і в собі. Дискурс подорожі – говорити словами про зовнішнє і йти до внутрішнього. Гулівер виконує службову функцію і не можна говорити про самопізнання. Герої не є мім етичними, вони не відсилають до зовнішнього світу, чого не можна сказати про реальні існуючі топоніми. Саме в Просвітницькій літературі люди починають багато подорожувати(Лотман), а отже починають писати про подорож, що й призвело до того, що саме ця епоха вважається золотим віком уявних подорожей.

10. « Мандрівку вторинного автора» в романі 18 ст. Поясніть подорож як гру між оповідачем та горизонтом очікування читача в романах Філдінг « Істоія Тома Джонса-знайди».

Роман «Історія Тома Джонса, знайди» справді новаторський твір, уроки й відкриття якого мали велике значення для літератури, і не тільки англійської. У цій, за визначенням Філдінга, «комічній епопеї в прозі» окреслювалася вже згадувана специфіка класичного англійського роману, зокрема його тісна пов’язаність зі сферою комічного, гумору й сатири. У романі змінюється тип розповіді. Попередники автора видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка, мемуариста, видавця тощо. Філдінг сам виходить на авансцену, стає не тільки оповідачем, а й важливим складником структури твору.

Структура твору складна. У ньому автор синтезував існуючі на той час різновиди романного жанру — сімейний, побутовий, пригодницький, любовно-психологічний, «роман великої дороги» — і створив новий різновид — соціально-побутовий роман. Цей різновид відповідав прагненню Філдінга створити епічну структуру, що охоплює життя суспільства в строкатості його проявів і розмаїтті людських типів та характерів.

Реалістичне зображення подій переривалося авторськими відступами. Такими були, наприклад, невеликі відступи, головним чином присвячені естетичним питанням, що вміщені на початку кожної із 18 книг роману;

Центральне питання в суперечках англійських просвітителів XVIII ст. про людську природу, що є в ній визначальним — «природні добрі почуття» чи «егоїстичний розрахунок», — Філдінг без вагань вирішує на користь почуттів.

В даному романі подорож - гра між оповідачем та горизонтом очікування читача. Центральна пара — Том і Блайфіл, котрі, виступають антагоністами впродовж всього твору, як носії протилежних етичних начал. Читач до останнього моменту не знає, чи оправдають Тома і чи негідник Блайфіл отримає по заслугам. Том покидає домівку і відправляється у вимушену подорож, на своєму шляху переживає безліч пригод і вони в кінці кінців приводять його назад до дому. Переживши лише певні події під час подорожі,він отримує виправдання і досягає щастя.

Вторинним автором є сам герой, який виконує головну роль. За умови проявлення творчого потенціалу, герой виявляє себе повноцінним автором.В романі Філдінга вперше з’являється нарратор, який раніше був прихований у творах. Він веде розмову з читачем, готуючи його до якихось подальших подій або просто робить певний настрій, щоб загострити інтригу. В романі Філдінга нарратор робить вступну частину і розповідає про те, як повинен себе поводити і відчувати читач. Він говорить про те, що письменник повинен себе відчувати не як пан, яких пригощає своїх гостей, а як господар харчевні, де кожного годують за гроші. Тоді як в першому випадку гість не має права говорити щось погане про страви, а в другому – якщо йому щось не сподобалось, він має повне право сперечатись про це з господарем. Тому нарратор і говорить, що не потрібно читати книгу, яка вам не подобається. Таким чином нарратор приймає активну позицію і може керувати подіями в творі. На відміну від Філдінга, Стерн дає свободу читачу, залишаючи твір не закінченим, а подальшу долю героя невідомою. Тому можна сказати, що Філдінг веде постійну гру між оповідачем та горизонтом очікувань читача.