6. Які категорії як підгрунття власної поведінки має відкидати герой-просвітник? Які ставлення героя просвітника до обов’язку і потягу?

(не знаю)можлиао навести ,як приклад Вертера(почуття і обов’язок)

Просвітник – високоморальна особистість. Тому він ніколи не буде протистояти законам, суспільству та моралі. Щастя для просвітника, коли бажання не йдуть врозріз з розумом та раціональності. Але місія просвітника через свої страждання прийти до розуміння необхідності і не підкоритися їй, а свідомо прийняти. Для просвітника почуття не повинні бути вищі за розум, бо «коли розум спить – прокидаються чудовиська»(Франциско Гойя).

Отже просв-к не повинен сліпо керуватися лише своїми почуттями. Він повинен освітлити їх, побачити (написати), щоб зрозуміти, прийняти та бути щасливим. Лінь та боягузтво – 2 головні риси, що утримують людей у руках чужого керівництва, не дають само реалізуватися, позбавляють активності та дієвості. Обов’язок – це усталені норми у суспільстві, які людина повинна виконувати. Але для просвітника не існує поняття «обов’язок», оскільки всі рамки він повторює в собі, а отже він є вільним. Так, наприклад, коли Робінзон Крузо потрапляє на острів, він не змінює манеру своєї поведінки, не уподібнюється до дикунів. Він залишається соціальним, оскільки він сам є носієм суспільних рамок. Або взяти Гуллівера: коли він несамохіть потрапляє на острови з ліліпутами та велетнями, він веде себе невимушено природньо, так як би він себе повів в звичному для нього суспільстві, порівнює суспільний та державний устрій власної країни з даною, переносить на острови «декорації Англії».

Що стосується категорії «потягу», то його спочатку треба осмислити. Зрозуміти власні бажання – означає зрозуміти себе як точку пізнання світу. Так, наприклад, у творі «Юлія, або нова Елоїза» засобом експлікації власних бажань стає подорож та письмо. Подорож стає умовою перенесення бажання іншого, дискурсу спокуси та чуттєвості з фізично-тілесного аспекту на простір письма. Юлія розуміє почуття до Сен-Пре лише, коли він перебуває далеко в подорожі. Сен-Пре, якого в навколосвітню подорож штовхало прагнення знайти душевний спокій, розуміє, що єдине місце де він його знайде – це там, де Юлія.

7. Просвітницьке розуміння категорії розуму

Протягом усього розвитку Просвітництва у центрі міркувань його ідеологів находилось поняття «розум». Розум, в уявленні просвітителів, дає людині розуміння як суспільного ладу, так і самої себе. І те, й інше можна змінити на краще, вдосконалити. Таким чином обґрунтовувалась ідея прогресу, що уявлявся як невідворотний хід історії з темряви невігластва в царство розуму. Найвищою та найпродуктивнішою формою діяльності розуму вважали наукове пізнання.

Здається, що розум - завжди один і той же і його вимоги завжди однакові. Насправді розумність має несхожий вигляд і сенс в різних епохах і культурах. Коли європейські просвітники ХVII - XVIII віків стануть говорити про розум, то матимуть на увазі мислення, вільне від забобонів і упередженості, орієнтоване на пізнання об'єктивної істини і організуюче себе відповідно до ідеалу наукового дослідження. Відкриття об'єктивної, властивої "самим речам" логіки буття і дотримання їй в діяльності людини утворює основу раціональності в культурі європейського нового часу. Зовсім інше мають на увазі старогрецькі просвітники, софісти, висуваючи на перший план ідею розуму у своїх історичних умовах. Вони, правда, також ставлять під питання колишній культурний досвід, розхожі переконання і загальноприйняті засади. Проте для них носієм розуму є не вчений, строгий дослідник природи і устоїв, а громадянин, що має свою позицію в найважливіших життєвих питаннях, здатний відстояти свою правоту і право, розсудливо порівнюючи їх з громадською справедливістю і загальною користю. Втіленням розумного початку в європейській освіті стане раціоналізація раніше усього пізнання і інтелекту. Старогрецький же раціоналізм зростає на грунті раціоналізації стосунків цивільного життя, громадських норм, звичаїв і устоїв. Розум нового часу - в першу чергу розум пізнає; його головна якість - здатність досягти об'єктивно-істинного знання. Розум старогрецької Освіти - це розум "політичний" (у античному сенсі) і моральний; його визначальна властивість - здатність вільної особи вірно усвідомити і здійснити свої інтереси, порівнюючи і співвідносивши їх з інтересами співгромадян і полісу в цілому.Античний розум дає владу особистому людському судженню, яке в силовому полі таких же суверенних думок повинне відстояти себе і затвердити право на існування. Тут загальність істин розуму (властивість, невід'ємна від розумності взагалі) затверджується за допомогою діалогу думок, тобто спілкування відносно певного питання. Новоєвропейський розум, навпаки, дає владу самим речам. Об'єктивне пізнання дозволяє людині наслідувати не свої випадкові спонукання, але тому, що вимагає власна суть речей. Арбітром істини служить тепер не діалог, а досвід і експеримент. Розум, який в античну епоху був занурений в стихію мови і вчинку, в новоєвропейській культурі стає - за допомогою науки і техніки - свідченням речей самих про себе.

Розум є головним критерієм Просвітництва. Специфікою тлумачення концепту розуму у Просвітництві є відштовхування від зовнішнього світу. Розум допомагає встановити зв'язок між подіями і фактами, тобто властивістю людського розуму є здатність шукати істину. Людина – істота розумна, тому все що вона робить та відчуває повинне бути осмислене розумом. Розум – головна цінність, що вимагає від людини певних зусиль, а не даність від природи, це обов’язкова вимога до власного «я». Розум пов'язаний з візуальним. Зовнішній світ проектується на внутрішній світ просвітника. В просвітництві «бачити» означає розуміти. Головною метафорою є метафора світла, яка символізує розум, просвітлення. В добу Просвітництва розум займає центральну позицію. Кожен просвітник вірить в силу власного розуму. Водночас розум є загальним для всіх, індивідуального розуму не існує. Саме тому герой-просвітник не відокремлює себе від інших, саме тому він може зрозуміти себе через зовнішній світ, і навпаки – зовнішній світ через себе. Завдяки розуму просвітник гармонізує чуттєве та раціональне, розуміє себе та самореалізується.

Розум у просвітництві – головне. Просвітник розуміє розум, відштовхуючись від зовнішнього світу. Він черпає зі світу приклади, задумується над ними, осмислює та приходить до розуміння, а воно в свою чергу є необхідною «їжею» для мозку. Просв. В лексему розум вкладає поняття «мислення». Завдяки мисленню або розуму людина досягає самоопанованості. Вона стає володарем самої себе (Платон).

Розум не буває чужий. Отже він іде в ногу з поняттям «власного я». Розум – це найголовніша цінність, це те чим треба мати мужність користуватися. Адже лише в процесі осмислення, пізнання людина набуває власний досвід, як категорію розуміння розуму в просвітництві.