Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УРБОЕКОЛОГІЯ посібник.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
15 Мб
Скачать
☆

1.3. Методологічні основи урбоекології

Урбоекологія розвивається як частина містобудівної науки і багато в чому заснована на її методології. Для неї характерні декілька підходів, зокрема:

  • Територіально-містобудівний підхід. Стосовно вирішення задач урбоекології цей підхід визначається особливістю заходів з охорони навколишнього середовища, які намічаються в проектних роботах з містобудування. Ці заходи утворюють певну систему, просторові кордони і характер функціонування якої зумовлені конкретною територією і особливостями її планувальної організації. Від того, наскільки раціонально організована і використовується дана територія, залежить не тільки гармонійний розвиток виробництва, соціальної сфери та інше, але й дієвість природоохоронних заходів.

  • Комплексний підхід. При дослідженні і проектуванні містобудівних структур дуже важливо прагнути до досягнення найбільшої повноти і комплексності – охопленням по можливості більшої кількості галузей народного господарства, представлених на даній території, до повного і всебічного розгляду всього розмаїття проблем. Лише такий підхід може привести до прийняття дійсно обґрунтованих рішень.

  • Системний підхід. Ідея системного підходу – розгляд того чи іншого явища як складного цілого, що складається зі сукупності взаємопов’язаних елементів – не є новою для багатьох галузей знання. Зокрема і урбоекологія, як складова частина містобудування, по суті своїй є системною дисципліною.

Система – певним чином впорядкована матеріальна та (або) енергетична сукупність, що саморозвивається і саморегулюється, існує і керується як відносно стійке єдине ціле за рахунок взаємодії, розподілу та перерозподілу речовин, енергії та інформації.

Головний зміст урбоекології полягає в тому, щоб на основі аналізу і синтезу взаємозв’язків природних, соціально-економічних і технічних складових території створити інтегровану модель району і в конкретних умовах намітити програму заходів для її реалізації. Для цього необхідно врахувати дві найбільш важливі умови: 1) – комплексний обхват істотних природних, економічних і екологічних чинників; 2) – розподіл будь-якої складної проблеми на ряд проблем більш низького рівня, що вимагають свого особливого підходу і що мають найкраще рішення для раціонального функціонування системи загалом.

  • Біоекономічний підхід. Великі масштаби господарської діяльності завдають природі величезні збитки. У свою чергу, погіршення і деградація природи обертається для економіки, соціальної сфери, суспільства загалом колосальними втратами. Що вище рівень забруднення навколишнього середовища, то більші відповідні витрати на їх запобігання. У цьому полягає економічний зміст проблеми пошуку оптимальних впливів на природу. Бажаний оптимізм може бути досягнутий тільки тоді, коли додаткові витрати на запобігання негативним наслідкам антропогенного тиску на природу принаймні урівноважується економією від зниження збитку, що наноситься подібним тиском. Такий підхід вимагає реалізації виробничих процесів з урахуванням збереження рівноваги навколишнього середовища, тобто здійснення принципу раціонального природокористування.

Традиційний підхід до містобудування повинен поступатися місцем більш прогресивному, більш відповідному сучасній екологічній ситуації в містах, досить широкому біоекономічному підходу, що розглядає на рівних як антропогенну, так і природну складову міст і їх систем. Такий підхід в урбоекології здатний забезпечити досягнення сукупної ефективності планувальних заходів, спрямованих на раціональну організацію виробництв, збереження і збагачення природного середовища міста.

Вирішення екологічних проблем сучасних міст може бути досягнуте лише на основі фундаментальних теоретичних досліджень шляхом впровадження в теорію і практику містобудування принципів і методів екології, ландшафтознавства, кібернетики, соціології та інших наукових дисциплін. Методичний апарат цих дисциплін дозволив розробити основні принципи ландшафтно-екологічного підходу як найбільш універсального та загальнонаукового для вирішення екологічних задач містобудування.

Розглянемо основні методичні положення екології і ландшафтознавства.

Об’єкт екологічних досліджень в містобудуванні становить явища і процеси, що створюються в навколишньому середовищі під впливом людини і, в свою чергу, чинять вплив на людину. Оскільки навколишнє міське середовище формується під впливом постійної взаємодії природних і штучно створюваних елементів, його розгляд має бути спрямований на виявлення взаємозв’язків між ними і виявлення тих нових якостей, що виникають у процесі цієї взаємодії. Це положення лежить в основі екологічного підходу до вирішення питань охорони і поліпшення навколишнього середовища в містобудуванні. Такий підхід дозволяє створити об’єктивні передумови для науково обґрунтованих оцінок діяльності людини, зокрема, містобудівних заходів і прогнозів цілеспрямованого перетворення навколишнього середовища.

Ландшафтознавство дозволяє встановити просторову диференціацію, характер і ступінь змін природного комплексу, виявити його структуру в умовах конкретного ландшафту міста.

Досить слушно більшість містобудівників уявляють собі ландшафт міста як природний територіальний комплекс, що змінюється у процесі його життєдіяльності.

Таким чином, ландшафтний підхід дає основу для вивчення не тільки окремих компонентів природного середовища, але й процесів і взаємозв’язків між ними для розкриття тих чи інших якостей ландшафту. Проте при ландшафтному підході недостатньо враховується ступінь впливу людини на природу. Цей пробіл заповнює екологія.

Екологічний підхід дозволяє глибоко обґрунтувати і об’єктивно оцінити ступінь можливого впливу діяльності людини на природні явища і процеси. Проте з екологічних позицій ландшафт розглядається лише як оточення, в центрі якого стоїть людина і результати її діяльності. При цьому загалом недооцінюється складність природних процесів і взаємозв’язків.

Ландшафтно-екологічний підхід, що спирається на екологічні та ландшафтознавські концепції, які взаємно доповнюються і збагачуються, відкриває нові шляхи і методи вивчення оточуючого середовища, розробки наукових основ його цілеспрямованого формування на сучасному рівні розвитку економіки і техніки, в конкретних фізико-географічних умовах.

Таким чином, ландшафтно-екологічний підхід набуває для містобудування найважливішого значення.

Ландшафтно-екологічний підхід має загальні принципи, до яких належать: територіальність, системність, спадкоємність, відносна оптимальність, пріоритетність, культурний релятивізм.

Принцип територіальності складається з того, що всі розробки, спрямовані на охорону навколишнього середовища, мають суворо обмежену територію дії в конкретних фізико-географічних умовах.

Специфікою урбанізованої території є набуття в тій чи іншій ступені, залежно від конкретних соціально-економічних умов, характер поляризації різних типів поселень територія виступає як інтегруюча категорія і від того, наскільки раціонально вона використовується у процесі містобудівного освоєння, наскільки раціональна її планувальна організація, залежить не тільки гармонійний розвиток міста в цілому, але й дієвість природоохоронних заходів.

Специфіка екологічної оцінки урбанізованих територій пов’язана зі специфікою урбанізаційного процесу – перетворення людиною природного середовища.

Принцип системності полягає в розгляді того чи іншого явища як цілого, що складається із сукупності взаємопов’язаних елементів.

Принцип спадкоємності, характерний для всієї системи планувально-містобудівних робіт, полягає в тому, що питання охорони і поліпшення оточуючого середовища мають розглядатися на всіх рівнях містобудівної діяльності (від Генеральної схеми розселення на території країни і регіональних схем розселення до проектів забудови міст і житлових комплексів), утворюючи єдину систему. Кожен рівень проектування характеризується специфікою екологічних задач, різною значущістю факторів і явищ, виникненням нових факторів, що мають принципове значення тільки на даному рівні.

Стосовно ландшафтно-екологічної діяльності спадкоємність полягає в наявності системи послідовно запроваджуваних природоохоронних заходів, що постійно оновлюються, на всіх територіальних рівнях.

Принцип відносної оптимальності полягає в тому, що управління якістю природного середовища виконується, виходячи з принципу оптимального поєднання галузей народного господарства територій з вимогами збереження і примноження природних ресурсів, створення і підтримання оптимальних умов життя населення (з урахуванням не тільки санітарно-гігієнічних якостей середовища, але й показників технічних, соціологічних, екологічних, економічних наслідків основних процесів взаємодії суспільства і природи).

Принцип пріоритетності полягає у визначенні величини, що характеризує значущість певного процесу(фактору) відносно до інших аналогічних процесів (факторів). Цей принцип має істотне значення при конфліктній екологічній ситуації, яка виникає в результаті протиріч різних вимог планувального, екологічного, соціального, економічного та іншого характеру.

Принцип культурного релятивізму (relativus – лат. відносний) – це умова відродження національної самосвідомості та здійснення реальних юридичних прав кожного народу на користування своєю територією як умови збереження і подальшого розвитку традиційних екологічно адаптованих форм природокористування.

Таким чином, ландшафтно-екологічний підхід – це свого роду засіб орієнтування при розгляді будь-яких містобудівних систем. Він вміщує в собі потужний і далеко ще не реалізований потенціал для успішного вирішення цілої низки практичних і методичних задач в галузі охорони і поліпшення навколишнього середовища.