Конструктивні завдання урбоекології:

• забезпечення раціонального природокористування;

• підвищення стійкості природних та антропогенних ландшафтів;

• саморегуляція, відтворення основних компонентів природного середовища.

Використовуючи підходи і знання наукових дисциплін, орієнтованих на вивчення оточуючого середовища, містобудівництво синтезує їх в конструктивних рішеннях з цілеспрямованого регулювання розвитку систем розселення. Слід назвати 3 основних аспекти відношень людини і природи, які розглядаються в містобудівному проектуванні.

Перший аспект – забезпечення раціонального природо-користування, важливою складовою якого є економія природних ресурсів у процесі організації виробничої і невиробничої сфер діяльності та самого будівництва міст. Містобудівні рішення визначають найкращий варіант використання ландшафту, що забезпечує ефективне виконання певних функцій при збереженні якостей ландшафту як системи з відтворення ресурсів і формуванню середовища. Необхідно удосконалення методів аналізу й оцінки природних ландшафтів як ресурсів життєдіяльності, співставлення соціально-економічної ефективності використання цих ресурсів різними галузями народного господарства, складання кадастрів території. Обґрунтування напрямів народногосподарського освоєння різних за характером і ресурсним потенціалом ландшафтів є фактором, що визначає перспективи розвитку розселення і формування населених місць.

Другий аспект конструктивних екологічних розробок в містобудуванні спрямований на підвищення стійкості природних і антропогенних ландшафтів. Необхідно проведення досліджень ландшафтів за ступенем їхньої стійкості до антропогенних навантажень і ступенем їхньої «агресивності».

Якщо розкласти існуючі види антропогенних ландшафтів по порядку, що відповідає ступеню їхнього несприятливого впливу на середовище і здатності відтворювати природні елементи, то до найбільш несприятливих слід було б віднести промислові та порушені ландшафти. До найсприятливіших були б віднесені ліси, заповідники і лісопарки (тобто наближені до природних екосистем), що зберігають не тільки здатність до самовідтворення, але й до часткової регенерації суміжних територій.

Порушені ландшафти виникають, головним чином, при добуванні корисних копалин, будівельних матеріалів, а також у результаті тривалої нераціональної експлуатації земель, що призводить до їхнього виснаження і вичерпання, накопичення забруднень, порушуючи природну структуру ландшафту. Несприятливий вплив таких ландшафтів на оточення, а також те, що більшість з них знаходиться в районах, здавна засвоєних та густо заселених, примушує вважати задачу відновлення порушених ландшафтів в наш час не менш важливою, ніж охорона ландшафтів. Ідеальним вирішенням проблеми було б повне відновлення порушених ландшафтів негайно, відразу після засвоєння, що виключало би розвиток несприятливих впливів на оточення. Але на практиці поки що це вдається лише в окремих випадках. Як мінімум, слід проводити роботи по консервації порушених територій, спрямовані на призупинення подальшого руйнування ландшафту, на уповільнення процесів водної та вітрової ерозії – на підвищення стійкості ландшафту.

На відміну від цієї задачі, відносно лісів та інших екосистем, здатних сприятливо впливати на середовище, першочерговою задачею є підтримання стійкості екологічної рівноваги цих систем і підвищення активності їхнього впливу на навколишнє середовище. Прикладом може бути містобудівна програма забезпечення стійкості ландшафту лісопаркового поясу навкруги крупного міста, що відіграє сануючу роль в формуванні міського середовища.

Третій аспект ставлення по природних компонентів містобудівних систем пов’язаний з їхнім використанням для створення міського середовища з високим гігієнічним комфортом. Тут мова йде про містобудівні прийоми використання вітрового режиму, сонячної радіації, вологості та ін. при створенні сприятливих мікрокліматичних характеристик забудови. Велику роль відіграє правильне використання зелених насаджень і водних просторів. Вони зменшують несприятливий вплив на людину як природних факторів (сильні вітри, перегрів, зайва сухість або перезволоження повітря), так і антропогенних (шум, шкідливі викиди, недостатня аерація).

Найбільш повноцінна та система озеленених територій, яка найкращим чином пристосована до природних умов міста, в якій враховані як позитивні, так і негативні якості середовища (що забезпечує його життєздатність). У цьому аспекті уважному вивченню підлягають історично сформовані разом з містом системи озеленених територій, в яких існує певна екологічна рівновага, властива природним системам. Озеленені території відіграють важливу екологічну роль завдяки їхньому проникненню практично в усі види антропогенних ландшафтів: сільськогосподарські, міські, промислові. Саме тому вони розглядаються як найважливіший засіб регулювання стану середовища, а в багатьох випадках – як удосконалення і повернення до життя (таке буває, наприклад, при рекультивації порушених територій – Донецьк – місто-сад). Проте вирішення проблем міської екології не може бути досягнуто лише шляхом збільшення кількості озеленених територій або поліпшення їх якості. Це рішення досягається шляхом впровадження широкої програми екологічного управління середовищем.