30.Правові наслідки порушення зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелік є приблизним і невичерпним, оскільки договором або законом можуть бути встановлені й інші правові наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов'язання. Зокрема, до них також можна віднести звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов'язку боржника, спонукання до виконання зобов'язання у натурі, притримання тощо. Ці наслідки об'єднує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов'язання як певну дію чи бездіяльність його сторони (сторін). Однак умови та порядок застосування даних правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Деякі з них є мірами відповідальності, оперативного впливу на порушника чи іншими мірами захисту права.

З'ясування правової сутності кожного з передбачених законом або договором наслідків порушення зобов'язання є важливим у контексті їх призначення, умов застосування та функцій. Зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди вважаються мірами цивільно-правової відповідальності, оскільки становлять додаткове майнове обтяження, а необхідною умовою їх застосування, як правило, є вина боржника. Одностороння ж відмова від зобов'язання є мірою оперативного впливу, а розірвання договору та зміна умов зобов'язання - мірами правоохоронного характеру й не потребують встановлення вини при їх застосуванні.

31.Загальна характеристика зобов'язань із відшкодування шкоди: поняття, підстави виникнення, різновиди.

Зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди, можуть бути визначені як такі, що виникли внаслідок правопорушення (делікту) правовідносин, один із учасників яких (потерпілий, кредитор) має право вимагати від особи, що завдала йому шкоди (чи іншої особи, зазначеної у законі), відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням, а той, хто завдав шкоди (боржник), зобов’язаний цю вимогу виконати.

Характеристика недоговірних відносин:

-  юридичним фактом, на підставі якого виникає деліктне зобов’язання, є недотримання абсолютного пасивного обов’язку і порушення абсолютного права, тобто порушення абсолютних правових відносин за допомогою здійснення правопорушення;

-  у деліктних зобов’язаннях обов’язок боржника — це новий відносний обов’язок, який покладається на порушника замість абсолютного обов’язку не порушувати чуже право, що він не виконав;

-  у деліктних зобов’язаннях суб’єкти визначаються тільки після вчинення порушення: порушник стає боржником, а потерпіла особа — кредитором;

-  характерною рисою деліктних зобов’язань є також те, що вони виконують, насамперед, компенсаційну функцію, яка є властивою в цілому для цивільного права, але вирішального значення набуває саме тут, оскільки метою і змістом вказаних зобов’язань є саме відшкодування (компенсація) шкоди, що заподіяв порушник.

Досягається виконання цієї функції за допомогою забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, яка виникла в останнього внаслідок неправомірних дій того, хто заподіяв шкоду. Тобто йдеться про поновлення того майнового стану потерпілої особи, який існував до правопорушення і завдання їй шкоди. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовує в повному обсязі особа, яка її завдала. Особи, спільними діями чи бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК).

Суб’єктами зобов’язань із заподіяння шкоди можуть бути будь-які учасники цивільного обігу. Кредитором (потерпілим) може бути будь-який громадянин (у тому числі іноземець та особа без громадянства), а також організація, боржником (особою, зобов’язаною відшкодувати шкоду) може бути делік- тоздатний громадянин чи організація. Об’єктом зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди є компенсація, яку боржник зобов’язаний надати потерпілому. За ст. 1192 ЦК України, боржник може бути зобов’язаний або відшкодувати шкоду, завдану майну, у натурі (повернути річ такого самого роду та якості, виправити пошкодження тощо), або цілком компенсувати заподіяні збитки.

Змістом деліктних зобов’язань є право кредитора (потерпілого) вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди й обов’язок боржника (того, хто завдав шкоди чи особи, зазначеної у законі) компенсувати шкоду, що виникла у потерпілого.

Згідно з п. З ч. 2 ст. 11 ЦК припускається два різновиди підстав виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди: а) завдання майнової (матеріальної) шкоди; б) завдання моральної шкоди іншій особі. Таким чином, підставами виникнення зобов’язання щодо відшкодування шкоди визнаються факти завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.

З2.Спадковий договір.

Спадко́вий до́говір — договір, за яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.

Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.