100.Судова система єс.

Суд Європейських Співтовариств (European Court of Justice, Europaeischer Gerichtshof (далі Суд ЄС)) являє собою особливо важливий і впливовий інститут європейської інтеграції. Згідно з установчими актами (Маастрихтського Договору про Європейський Союз 1992 р., Статуту Суду, затвердженого Протоколом, підписаним у Парижі в 1951 р. стосовно до Суду Європейського об'єднання вугілля і сталі (далі ЄОВС), Брюссельським Протоколів від 1957 р. по до Європейської Спільноти по атомної енергії (далі Євроатом) і Європейському економічному співтовариству (далі ЄЕС), а також Процесуальним регламенту) Суд Європейських Співтовариств (далі Суд ЄС (з приводу назви Суду див. Главу 1)) відноситься до числа головних інститутів Співтовариств і Союзу. Можна сказати, що в порівнянні з Європейською Радою, Радою ЄС, Комісією та Європарламентом Суд ЄС виступає в ролі строго спеціалізованого юридичного органу неполітичного характеру. Якщо у загальних рисах визначити роль суду в житті Співтовариств, то його діяльність насамперед спрямована на однакове тлумачення і застосування права Європейських Співтовариств стосовно до всіх суб'єктів права ЄС і на всій території, що підпадає під юрисдикцію Співтовариств; на забезпечення розширення юрисдикції Співтовариств. Суду вдалося підвищити авторитет прийнятих ним рішень, що призвело до появи найважливішого джерела права ЄС - судового прецеденту і сприяло успішному розвитку процесу європейської інтеграції. Крім того, Суд ЄС «виступив в ролі сторожа європейського права і взяв на себе функції арбітра у вирішенні суперечок між державами-членами та інститутами, інститутів між собою з усіх питань, щодо застосування права Співтовариств».

101. Процедура прийняття рішень Європарламентом.

Процедура спільного прийняття рішень (або погоджувальна процедура і право вето)

Ця процедура була введена Договором про заснування Європейського Союзу й описана в ст. 18%. До того часу вона зовсім не застосовувалася. Як зазначалося вище, вона охоплює більшість галузей, які спочатку охоплювалися процедурою спільного прийняття рішень: норми, що приймаються відповідно до ст. 100а (гармонізація актів, спрямованих на створення і функціонування внутрішнього ринку); ст. 57 (взаємне визнання дипломів, сертифікатів та інших офіційних свідоцтв професійної підготовки); ст. 54(2) (норми для впровадження загальної програми, спрямованої на досягнення свободи облаштування); ст. 49 (свобода пересування працівників). Крім того, вона включає в себе питання щодо розвитку культури (ст. 128), охорони здоров'я (ст. 129), досліджень та технічного розвитку (ст. 130і).

Амстердамський договір ще більше розширив обсяг цієї процедури, увівши до сфери її застосування:

а) певні нові положення ДЗЄС, які були введені Амстердамським договором, такі як ст. 5 нового розділу про зайнятість (заохочувальні

заходи), ст. 119 (соціальна політика — рівні можливості й ставлення), ст. 19 Іа (загальні принципи прозорості документів європейських інституцій), ст.209а (протидія шахрайству та будь-якій іншій нелегальній діяльності, що впливає на фінансові інтереси Співтовариства);

б) галузі, які до того були предметом регулювання процедури співробітництва, такі як заборона дискримінації на підставі національності (ст. 6), напрями

політики професійної підготовки (ст. 127(4)), заходи для втілення рішень щодо Європейського фонду регіонального розвитку (ст. ІЗОе), політика захисту навколишнього середовища (ст. 130s( 1)) і розвиток у галузі співробітництва;

в) заходи соціального забезпечення для працівників-мігрантів (ст. 51) і координація норм про початок та продовження самостійної професійної діяльності (ст. 57(2)), що до цього охоплювалися консультаційною процедурою.

Процедура спільного прийняття рішень посилює законодавчі повноваження Парламенту навіть у більшій мірі, ніж процедура співробітництва. Головна різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що процедура спільного прийняття рішень надає Парламенту право в разі недосягнення згоди з Радою за допомогою Погоджувального комітету накладати абсолютною більшістю вето на норму на останній стадії її прийняття. Погоджувальний комітет — це орган, який складається з рівної кількості представників від Парламенту і Ради. Процедура, яка нещодавно була спрощена і доповнена, проходить у три стадії.

Перша стадія

Варто зазначити, що початкові стадії є схожими на ті, що перелічені стосовно процедури співробітництва. Комісія подає свої пропозиції до Європейського Парламенту і Ради. Рада після винесення висновку Європейським Парламентом може кваліфікованою більшістю вчинити одну з трьох дій. Якщо вона схвалить усі поправки, які ввійшли до висновку Парламенту, акт може бути прийнятий незмінним. Якщо Парламент не висунув будь-яких поправок, Рада може прийняти запропонований документ. Якщо ж не пройшов жоден із цих варіантів, вона має прийняти спільну позицію, яка потім передається до Парламенту. Водночас Рада докладно інформує Парламент про причини прийняття спільної позиції, а Комісія — про свою позицію.

Друга стадія

· Повторне обговорення спільної позиції триває протягом трьох місяців. Під час цього виникають такі можливості:

· Парламент затверджує спільну позицію. У цьому випадку Рада без проблем приймає зазначений акт відповідно до спільної позиції;

· Парламент не приймає рішення. У такому разі Рада приймає акт, про який ідеться, відповідно до своєї спільної позиції;

· Парламент відхиляє спільну позицію абсолютною більшістю своїх членів. У цьому випадку запропонований акт вважається не прийнятим;

· Парламент висуває поправки до спільної позиції. Виправлений текст передається до Ради і Комісії, які роблять висновок стосовно цих поправок.

Якщо протягом трьох місяців Рала затверджує всі поправки Парламенту, акт, про який ідеться, вважається прийнятим у вигляді виправленої спільної позиції. Якщо Рада не затверджує всіх поправок, Голова Ради і Голова Парламенту повинні скликати засідання Погоджувального комітету і розпочати друге читання.

Третя стадія

На цій стадії бере участь Погоджувальний комітет, завданням якого є досягнення згоди щодо єдиного тексту. Комісія бере участь у роботі Комітету, традиційно виконуючи роль "добросовісного агента". Якщо єдиний текст узгоджується протягом шести тижнів, Парламент і Рада мають ще шість тижнів для прийняття зазначеного акта відповідно до єдиного тексту. Якщо жодна з інституцій не зробить цього, акт вважатиметься не прийнятим. Запропонований акт також вважатиметься неприйнятим, якщо Погоджувальний комітет не затвердить єдиного тексту. І знову тримісячний і шеститижневий періоди за спільною згодою Парламенту і Ради можуть бути продовжені максимум на один місяць і два тижні відповідно.

Процедура погодження

Цей механізм був введений ЄЄА (ст. 8 і 9). Незважаючи на те, що процедура охоплює лише деякі сфери, ймовірно саме вона надає Європейському Парламенту найширші можливості в процесі прийняття рішень, оскільки наділяє останній необмеженим повноваженням відкладати й абсолютним повноваженням відхиляти. Відповідно до ЄЄА процедура погодження була введена в ст. 237 і 238 ДЗЄС. Договір про Європейський Союз і Амстердамський договір змінили і розширили обсяг дії цієї процедури, охопивши такі питання, як застосування стягнень у разі значного і тривалого порушення основоположних прав державами-членами (ст. "Fa" Договору про Європейський Союз), процедуру приєднання нових держав-членів (ст. "О" Договору про Європейський Союз), функціонування структурних фондів (ст. 130d(l) ДЗЄС), створення Фонду згуртування (ст. I30d(2), там само), процедуру прямих виборів до Європейського Парламенту (ст. 138(3) там само), певні міжнародні угоди (ст. 228(3), там само).