124. Внутрішнє законодавство України та іноземних держав як джерело міжнародного цивільного процесу.

Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З одного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з іншого — міжнародні договори.

Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Згідно із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ст.26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті ж самі права і свободи та покладає на них такі самі обов’язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальні розділи: УШ – про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні та Х, присвячений провадженню у справах за участю іноземних осіб. Крім названих розділів ст. 9 ЦПК регулює порядок застосування норм права інших держав.

Цивільні процесуальні норми вміщуються і в ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про нотаріат».

Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МЦП слід віднести затверджений Указом Президента України від 25.06.2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах, Консульський Статут від 2.04.1994 р., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10.06.1993 р., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22.10.1992 р.

Друга група джерел МЦП — міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливим актом є Віденська конвенція від 23.08.1978 р. «Про правонаступництво держав відносно договорів». Стосовно міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення конвенції, викладені в ч. IV «Об’єд­нання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держави, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти по відношенню до кожної утвореної таким чином держави-наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і у Конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

125. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу.

Правова природа уніфікації розкривається через обставини, які зумовлюють її необхідність. Ці обставини і є причинами уніфікації:

· розходження (їхнє усунення) – у колізійних нормах окремих правових систем нерідко існують розходження (США), внаслідок чого з одного й того ж питання вони можуть відсилати до права різних держав;

· право окремих держав, яке підлягає застосуванню, має певні особливості, внаслідок чого може встановлювати різні за змістом норми для одного і того ж правового інституту або зовсім не передбачати регулювання даної справи. У таких випадках виникає правова невизначеність. Відсилання робиться до матеріального права іншої держави, а судовий процес ведеться за національним правом цієї держави.

 Завдання уніфікації полягає у створенні єдиних норм, які б однаково застосовувалися у всіх державах.

Види уніфікованих норм й види уніфікацій

· За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

o      уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях [– Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Всесвітня Конвенція про авторське право 1952р., Інкотермс 1990р].

o      уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права і, таким чином, полегшити діяльність суду\арбітражу, посилити захист майнових прав та юридичних осіб за кордоном. Сфери уніфікації процесуальних норм: -

o      компетенція суду\арбітражу у вирішенні справ ускладнених іноземним елементом;

-                порядок відшкодування судових витрат;

-                відносини судів при виконанні доручень іноземних судів, виконання рішень іноземних судів\арбітражів;

-                порядок розгляду спорів у міжнародних судах різного рівня або арбітражних судах. [– двохсторонні договори про взаємодопомогу, Європейська Конвенція про зовнішньоторгівельний Арбітраж 1961р., Конвенція про вирішення Арбітражів, шляхом цивільно-правових спорів 1972р.]

o      уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання;[Женевська Конвенція, яка має на меті вирішення деяких колізій законів про перевідні та прості векселя.]

· за характером дії:

- імперативні ("peremptory norms”) – є обов’язковими для усіх держав, наприклад, Конвенції щодо транспорту;

- диспозитивні ("dispositional norms”) – передбачають згоду сторін про відхилення від них. [Конвенція про купівлю-продаж товарів].

- відносно імперативні - Вибір правила поведінки, які містяться у нормі. Від них можна відступати лише за певних виключних умов. [закон У. Про міжнародне приватне право.]

· за територіальною дією:

- універсальні;[ Конвенція про договір міжнародних дорожніх перевезень вантажів (КДПГ) 1956 р; Конвенція про дорожній рух та Протокол до неї про дорожні знаки та сигнали від 19 вересня 1949 р.]

- регіональні. [Європейських конвенцій про розмітку доріг від 1953; Мінська Конвенція].