137. Поняття та загальна характеристика недоговірних зобов'язань.

Зобов'язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов'язання.

Правове регулювання недоговірних зобов'язань здійснюється окремим підрозділом 2 розділу 3 ЦК.

Недоговірні зобов'язання слід відмежовувати від договірних:

1) договірні зобов'язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні — в тому разі, якщо суб'єкти не перебували в договірних правовідносинах (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.ст. 1209—1211 ЦК);

2) договірні зобов'язання — це зобов'язання, що завжди існують між сторонами, а недоговірні — це завжди новий юридичний обов'язок, а в деліктних зобов'язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3) договірні зобов'язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4) договірні зобов'язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні — суто імперативними;

5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірного зобов'язання — тільки у формі відшкодування шкоди;

6) у договірних зобов'язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов'язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди — фізичної особи.

Законодавець розрізняє такі види недоговірних зобов 'язань:

1) зобов'язання із публічної обіцянки винагороди;

2) зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3) зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов'язання із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5) зобов'язання із відшкодування шкоди;

6) зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов'язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи називають зобов'язаннями із односторонніх дій. Особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а іноді й обов'язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формуються зобов'язальні правовідносини.

138. Цивільні процесуальні правовідносини: поняття, підстави виникнення, суб'єкти та об'єкти.

Цивільно – процесуальні правовідносини виражаються у спеціальній встановлені законом цивільній процесуальній формі і постійно перебувають у русі що складає їх систему. При зверненні до суду, суд відкриває провадження по справі: здійснює провадження у справі досудового розгляду, проводить судовий розгляд справи.

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин є:

1.) наявність конкретної норми цивільного процесуального права

2.) цивільна процесуальна правосуб’єктивність

Підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є певний юридичний факт, тобто поширена дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Норми цивільних процесуальних правовідносин – це загальні правила поведінки встановленні для регулювання правовідносин які виникають з приводу здійснення правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне законодавство чітко встановлює наказне провадження не проводиться у справах у яких між сторонами виникає спір із тих підстав які не передбачені відповідною нормою ЦПК.

Цивільна процесуальна суб’єктивність – це встановлена законом здатність особи виступати суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Кожен суб’єкт цивільних правовідносин має своє коло прав і обов’язків. Зміст цивільної процесуальної правосуб’єктності складаються з 2 елементів:

1.) цивільна процесуальна правоздатність

2.) цивільна процесуальна дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність особисто здійснювати цивільно процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин потрібно наявність підстави якої є юридичний факт – це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати обов’язки, це ті обставини на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини.

- Першим юридичним фактом є дії суду та їх учасників і такі дії є різними для кожного із суб’єктів.

- Бездіяльність учасників цивільного процесу – невиконання ними процесуальних обов’язків невиконання яких як правило є застосування заходів процесуального примусу.

- Події – поняття подій не викликає процесуальних наслідків але є підставою для вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Так у разі смерті особи яка була стороною у справі коли спір не допускає правонаступництва, ця подія або факт на право судді постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Залежно від юридичних наслідків цивільні процесуальні факти бувають прості – коли процесуальним фактом є одна умова, виклик свідка до суду, і складні – які часто зустрічаються у цивільному процесі і вчиняються декілька дій. Якщо одна сторона використовує свої права то друга сторона зобов’язана задовольнити таке право.