22. Елементи будови норми права

Норма права - це обов'язкове, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке охороняється державою і виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, активно впливає на суспільні відносини з метою їх упорядкування. Норма права має певну структуру. Структура норми права являє собою її внутрішню побудову, для якої характерний усталений зв'язок компонентів, які її утворюють:

* гіпотези;

* диспозицп;

* санкції.

Гіпотеза - частина норми, в якій зазначаються обставини, за яких ця норма буде здійснюватися. Такими обставинами можуть бути дії людей чи події.

Диспозиція - частина норми, в якій зазначаються права чи обов'язки суб'єктів права.

Санкція - частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу у разі порушення диспозиції.

Правові норми можуть бути різних видів. Залежно від різних критеріїв їх можна класифікувати на різні групи:

1) залежно від галузі права, тобто предмету правового регулювання норми можуть бути: конституційними, адміністративними, трудовими, фінансовими, сімейними, цивільними та іншими;

2) залежно від методу правового регулювання:

- імперативні норми (категоричні), що мають чітко визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше (ст. 56 Бюджетного кодексу України закріплює, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України);

- диспозитивні норми, в яких визначені межі правила поведінки але суб'єктам надається право вибору щодо реалізації цього права. Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Законодавець у цій статті визначає право сторін укладати цивільні договори, але саме які, коли, з ким, на яких умовах, сторони визначають самі на свій вибір;

3) Залежно від функціонального призначення:

- матеріальні норми, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Так, всі статті Особливої частини Кримінального кодексу України визначають суспільно-небезпечні діяння, що є злочинами і встановлюють обов'язок кожного утримуватися від їх порушення (матеріальні норми права відповідають на питання - що робити?);

- процесуальні норми, які визначають певну послідовність (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила матеріальну норму, тобто вчинила злочин, необхідно порушити кримінальну справу, здійснити дізнання, досудове слідство, підготовку розгляду справи в суді, розглянути її в судовому засіданні, постановити вирок та інше. Все це здійснюється на підставі процесуальних норм, які містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України (процесуальні норми відповідають на питання - як робити?).

4) залежно від дії у часі:

- постійні;

- тимчасові;

5) залежно від дії у просторі:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- місцеві;

- локальні.

23. Правова норма,ознаки,структура.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально визначеною;

- норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб;

- норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується державним примусом.

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють частину правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.

Види:

а) простою, в якій визначена тільки одна умова, наявність якої є підставою для реалізації норми. Так, ст. 82 Конституції України містить таку гіпотезу "Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу";

б) складною, в якій визначені дві або більше умови, наявність сукупності яких є підставою для реалізації норми. Так ст. 76 Конституції України містить складну гіпотезу, вона підкреслює, що народним депутатом України може бути обраний:

- громадянин України;

- який на день виборів досяг двадцяти одного року;

- має право голосу;

- проживає в Україні протягом останніх п'яти років;

Всі вище перелічені умови повинні бути разом, щоб особа могла бути включена до списку певної партії і обиратися на пост народного депутата України;

в) альтернативною, в якій визначені дві або більше умови, настання хоча б однієї з яких є підставою для реалізації норми. Так, сг.81 Конституції України закріплює положення про те, що повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

- складення повноважень за його особистою заявою;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

- припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

- не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цій політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

- його смерті.

Достатньо наявності лише однієї із вище перерахованих умов і народний депутат України достроково припиняє депутатський мандат.

Під диспозицією розуміється частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Диспозиція може бути:

а) простою, в якій вказується на дозвіл чи на заборону певних дій, і нічого не пояснюється.

б) описовою, в якій вказується на основні ознаки правила поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників право-відношення, що регулюються нормою.

в) відсильною, в якій правило поведінки визначено частково з одночасною відсилкою до інших статей нормативно-правового акту, де це правило конкретизовано.

Відсилочна диспозиція застосовується у випадках, коли правило поведінки пов'язане з обставинами, що вже визначені в інших нормах. Законодавець не повторює це правило, а просто відсилає до них і тим самим економить (зменшує) нормативний матеріал;

г) бланкетною, в якій правило поведінки не міститься або визначене частково з одночасною відсилкою до іншого законодавства, де це правило конкретизоване, або певного державного органу чи громадської організації, які уповноважені вирішувати питання щодо цього правила.

Під санкцією розуміється частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

Санкція може бути:

а) абсолютною, в якій визначена міра покарання, яка не може бути ні зменшена, ні збільшена:

- догана, або звільнення з роботи, як дисциплінарне стягнення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- довічне позбавлення волі, як кримінальне покарання та інші;

б) відносно-визначеною, в якій вказується на мінімальний і максимальний розмір покарання, в межах якого компетентний орган держави (посадова особа) може накладати кару.

в) альтернативною, в якій закріплено два або більше види основного покарання із яких компетентний орган (посадова особа) може застосувати лише один вид.

г) відсилочною, в якій міра покарання не міститься, але одночасно визначена відсилка до інших статей нормативного акту або іншого законодавства, де кара конкретизована.

24. Поняття права. Співвідношення права і моралі

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві

Ознаки:

1) право встановлюється чи санкціонується державою:

- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій статті), або народ шляхом референдуму;

- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);

2) право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;

3) право є формально визначеним:

- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;

- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;

4) право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);

5) право регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Суспільні відносини, неврегульовані правом регулюють інші соціальні норми. Немає правових норм які б регулювали відносини дружби, кохання та інші;

6) право виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин;

7) право має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини);

8) право діє у часі, просторі та по колу осіб:

- дія права у часі означає, що правові норми набувають чинності одночасно із нормативно - правовим актом, змістом якого вони є. Так, "Закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше його опублікування" (ст. 94 Конституції України). Припинення дії правових норм відбувається одночасно з припиненням дії нормативно-правового акту або заміни його іншим актом. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України);

- дія права у просторі означає, що воно здійснює свій вплив на території держави;

9) право є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи - галузі, підгалузі права та правові інститути. Правова система має велике значення для полегшення знаходження будь-якої правової норми з метою її реалізації;

10) право характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час зміни життя суспільства вимагають вдосконалення правової системи держави, тому правотворчі органи постійно змінюють ті правові норми, які не відповідають вимогам нового часу, тобто право є динамічним;

11) право забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато­гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб­шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли­вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу­лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра­вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону­ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту­пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци­пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус­пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо­ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра­вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха­рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо­роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

25.Система права,поняття,риси та стуктурні елементи

Система права - це внутрішня структура права, котра виражається в єдності й погодженості всіх діючих норм права даної держави, а також у їхньому розподілі по галузях і інститутам права.

Іншими словами, система права - це впорядкована безліч всіх діючих юридичних норм даної держави. Системність масиву всіх діючих норм права проявляється в їхній єдності, взаємоузгодженні, несуперечності. Упорядкованість безлічі всіх діючих норм права проявляється й у їхньому розподілі по галузях і інститутам

Структура системи права - це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Основні структурні елементи системи права:

а) норми права;

б) інститути права,

в) галузі права.

Норми права - вихідний компонент, ті "цеглинки", з яких і складається в остаточному підсумку всі "будинок" системи права Норма права завжди є структурним елементом певного інституту права й певної галузі права

Інститут права- це відособлена частина галузі права, сукупність правових норм, що регулюють певну сторону якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Галузь права - це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, цивільне право регулює майнові відносини).

Ознаки системи права:

1) є функціональною системою, бо її виникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами в урегульованості та впорядкованості суспільного життя.

2) є інституціональним втіленням. Це означає, що системно організовані юридичні норми містяться в джерелах права, які надають йому чіткої інституціональної побудови.

3) обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин.

4) має стабільний і водночас динамічний характер,таким чином забезпечуючи суспільству збереження, стабілізацію його головних відносин.

5) структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно розташовують нормативний матеріал.

6) пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністю держави, її органів.

26.Закон,ознаки,види,структура

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Основні ознаки закону:

*закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки), адресовані відповідним суб'єктам права;

*закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

*закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82 Конституції України);

*закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

Види законів за юридичною силою (або за значущістю регульованих суспільних відносин):

1. Конституція - основний закон громадянського суспільства і держави, який має найвищу юридичну силу, прийнятий народом шляхом референдуму або від його імені парламентом, що регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян, визначає межі здійснення державної влади і слугує юридичною базою всіх національних форм права. Форма конституцій у державах світу не однакова: конституція як єдиний документ (Болгарія, Іспанія, Польща, РФ, Україна, ФРН, Швейцарія й ін.); конституція як кілька документів (Австрія, Англія, Литва, Нідерланди, Франція й ін.).

2. Конституційні закони - законодавчі акти, які виходять із конституції і мають за мету конкретизувати основні конституцій ні положення шляхом регулювання найбільш важливих суспільних відносин або внести до неї (конституції) зміни та володіють стосовно інших нормативних актів, окрім конституції, вищою юридичною силою.

Є конституційні закони двох видів:

а) органічні ("названі", "номінальні"), тобто закони, необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною конституцією; їх перелік, організаційна назва визначені в конституції (в Україні - в законах про вибори народних депутатів, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори Президента, про Кабінет Міністрів, про місцеве самоврядування тощо). Вони не включаються в текст конституції, діють разом із конституцією, бо їх ухвалення органічно випливає з її змісту. Проте процедура їх ухвалення відрізняється від процедури ухвалення конституції можливістю використання стосовно них права "вето" президента, як і в звичайних законах. Такі закони діють в Іспанії, Румунії, Португалії, Франції та інших країнах.

б) "реформуючі", тобто закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції. На відміну від "названих" (органічних) законів конституційні реформуючі закони після затвердження (прийняття) набувають вищої юридичної сили і стають складовою частиною конституції, її змістом (за відсутності оскарження їх конституційності). На них, як і на конституцію, не поширюється право "вето" президента. Конституційні закони приймаються з додержанням особливої ускладненої процедури конституційною більшістю голосів; в Україні -уРосії-3/4.

3. Звичайні (ординарні) - акти поточного законодавства, що містять найважливіші правові норми певної галузі (підгалузі, інституту) права або вводять у дію (змінюють, скасовують) інші закони й міжнародні договори і наділені вищою юридичною силою стосовно підзаконних актів. Звичайні закони приймаються більшістю конституційного складу парламенту і підписуються главою держави.

Види законів за значенням в механізмі правового регулювання:

1) основні (первинні) - здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин:

а) Конституція;

б) кодекси - закони, що регулюють сферу суспільних відносин у повному обсязі і, зазвичай, виключають підзаконне регулювання;

в) базові закони - закони, що визначають основи регулювання

певної сфери суспільних відносин і розраховані на їх конкретизацію в підзаконних нормативно-правових актах або актах об'єднань громадян;

2) допоміжні (оперативно-забезпечувальні) - доповнюють, змінюють чи скасовують їх, надають чинності іншим законам, міжнародним договорам (їх підтверджують):

* реформуючі - закони, що вносять доповнення або зміни до законів і кодексів;

o імплементаційні - закони, що регулюють порядок (процедуру) введення в дію інших законів;

o ратифікаційні - закони, що дають згоду на обов'язковість міжнародних договорів;

* скасувальні - закони, що припиняють дію законів (пряма відміна).

Закони за структурною формою (або ступенем концентрації нормативних приписів):

1) кодифікаційні-юридично цілісні, внутрішньо погоджені законодавчі акти, якими регламентовані основи життя суспільства (Конституція України), найважливіші, основні правові норми конкретної галузі права (Кримінальний кодекс) або галузі суспільних відносин (Кодекс торговельного мореплавання) чи законодавства (Основи законодавства про охорону здоров'я);

2) звичайні - первинні і поточні (тематичні закони з окремих питань), які не підлягають систематизації (кодифікації").

Закони за суб'єктом прийняття: 1) прийняті народом (громадянським суспільством) у результаті референдуму; 2) прийняті законодавчим органом держави - парламентом.

Закони за територіальним масштабом дії: у федеративній державі - федеральні закони (РФ) і закони суб'єкта федерації (Башкорстан); у регіональній унітарній державі - загальнодержавні закони (Італія) і законодавчі акти регіону (політичної автономії) (Сицилія).

Закони за терміном дії:

1) постійні - діють без обмеження строку (наприклад, закони про захист економічної конкуренції, транспорт, розвідувальні органи країни та ін.);

2) тимчасові - діють з обмеженням строку (наприклад, закони про оподаткування, бюджет, випуск державних позик на певний строк та т. п.). До цієї категорії слід віднести "строковий закон" - він негайно вступає в дію, проте його дія обмежена в часі (строкові закони передбачені ст. 165 Конституції Швейцарії);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни). їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, закон про введення воєнного стану припиняє дію трудового кодексу.

27.Поняття та види соціальних норм

Соціальні норми – правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв’язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Ознаки соціальних норм:

1) правила поведінки регулятивного характеру – соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені;

2) правила поведінки загального характеру, т.т. такі, що не мають конкретного адресата;

3) правила поведінки наказового характеру – загальнообов’язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4) правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, державним примусом).

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

- економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов’язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

- політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов’язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

- релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

- екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

- норми моралі;

- норми-звичаї;

- норми права;

- корпоративні норми – правила поведінки, які регулюють відносини в середині різних недержавних організацій.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосердя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної поведінки.

Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх формування. Правові норми створюються або санкціонуються державою. Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі практичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофіційний, суспільний характер.

У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Моральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права, що являє собою певну систему, мораль — внутрішньо несистематизоване утворення.

Звичаї і традиції — правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історично звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов’язкове значення. Формується звичаєве право — історично перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життєдіяльності людей в різних умовах — природних, соціальних тощо. Звичаї — стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в покоління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові, чи загальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значення шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми — це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об’єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповідних статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов’язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламентують в основному внутрішні питання суспільних об’єднань, закріплюють їх мету, завдання і функції, права й обов’язки учасників, умови вступу і виходу з них.

Політичні норми — це правила поведінки суб’єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми регулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, відносини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у державній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ.