6.Державна влада,ознаки,принципи

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Ознаки:

-є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави );

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

-видає нормативно-правові акти.

Основними правовими формами здійснення державної влади є:

правотворча діяльність, яка полягає в офіційному встановленні (санкціонуванні) та зміні норм права компетентними органами шляхом підготовки, прийняття й оприлюднення нормативно-правових актів;

правозастосувальна діяльність, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами, а інших — юридичними обов'язками, полягає в розгляді та вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення;

правоохоронна діяльність, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, на захист індивіда від правопорушень та притягнення винних до відповідальності;

контрольно-наглядова діяльність, яка виражається в здійсненні юридичних дій щодо спостереження й перевірки відповідності виконання та дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів;

установча діяльність, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень щодо формування, перетворення чи скасування органів держави, їх структурних підрозділів, посадових осіб.

Методи:

1.переконання — метод активного впливу на волю та свідомість осіб ідейно-моральними засобами з метою формування в них поглядів та уявлень, заснованих на розумінні сутності, мети та функцій державної влади. Воно охоплює:

визнання свободи дій підлеглих суб'єктів з обмеженням її таким чином, щоб захистити від свавільних дій інших осіб;

обіцянку взяття і насправді взяття на себе обов'язку винагородження за певну корисну діяльність;

рекомендації, поради, побажання, заклики та ін. поза-правові методи;

2.примус — психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів та посадових осіб держави на особу з метою змусити її діяти відповідно до волі пануючого суб'єкта в інтересах держави.

7.Суспільна влада та соціальні норми в первісні часи

На етапі первісного розвитку суспільства держави не було, тому цей період називають додержавним суспільством. Універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли всі народи світу, е община. Найбільш соціально організованою була родова община завдяки колективізму у виробництві та споживанні. Спільність інтересів, виробництва та споживання членів роду зумовила таку організацію суспільної влади, як первісне самоуправління, яке характеризується такими ознаками:

• існувало тільки у межах роду, виражало Його волю та базувалося на кровно-родинних зв'язках;

• суб'єкт та об'єкт управління збігалися;

• влада не поділялася за окремими функціями на певні види;

• органами самоуправління виступали збори членів роду та старійшини (вожді), що на них обиралися;

• суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на цих зборах;

• влада старійшин (вождів) ґрунтувалась на їх авторитеті, досвіді, повазі до них, ця посада не давала ніяких переваг — старійшина вважався "першим серед рівних".

Поведінка членів первісного суспільства регламентувалася первісними соціальними нормами, такими як звичаї (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу) або табу (заборона, що накладалася на певний предмет, діяння, слово тощо, порушення яких призводило до покарання (статеве табу, харчове табу)).

Первісні норми ґрунтувалися на природній необхідності та мали значення для усіх сфер життя общини, роду, племені. Це були "мононорми", тобто нерозчленовані, єдині норми. У них змішувалися різні елементи: моральні, релігійні, правові начала.

Ознаки первісних соціальних норм:

• виникали і формувалися поступово в процесі суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;

• виражали волю та інтереси роду або племені;

• були наявні у свідомості людей, не мали письмової форми вираження;

• забезпечувалися засобами суспільного впливу, силою звички, традицій.