56.Правовий нігілізм

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим, правовий нігілізм породжує правопорушення, в тому числі злочини.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

- невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

- низький рівень правової культури суспільства та індивіда;

- слабкість механізму приведення в дію прийнятих нормативно-правових актів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, необхідно назвати:

- якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі нормативно-правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

- авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

- високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб, що діють у сфері правоохоронної діяльності.

Необхідна систематична робота з підвищення рівня професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого - можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

57.Поняття та класифікація правових систем

Правова система - це сукупність взаємопов'язаних між со-бою систем права та засобів її реалізації.

До основних елементів правової системи належать:

- система права і система законодавства;

- правові відносини;

- юридична практика, тобто діяльність правотворчих, правозастосовчих і правоохоронних органів;

- правова політика і ідеологія;

- правосвідомість і правова культура;

- юридична наука і освіта тощо.

Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:

• спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;

• спільність основного юридичного джерела (форми) права;

• єдність у структурі системи і норми права;

• спільність принципів регулювання суспільних відносин;

• єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.

Розрізняють:

1. Романо-германську сім'ю (тип) — у правовому житті суспільства головним є об'єктивне право, тобто законодавство (країни континентальної Європи — Італія, Франція, Німеччина та ін.). У ній виділяють дві правові групи:

• романська — Франція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Італія, Іспанія та ін., де головною є національна правова система Франції;

• німецька — ФРН, Австрія, Швейцарія та ін., де головною є національна правова система Німеччини.

2. Англосаксонську сім'ю (тип) — у правовому житті суспільства основне значення має юридична практика, тобто адміністративний чи судовий прецедент (Англія, Північна Ірландія, СІНА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні колонії Британської імперії та ін.). У ній виділяють дві правові групи:

• англійське загальне право (Велика Британія та ін.);

• американське право (США, Канада та ін.).

3. Релігійно-традиційну сім'ю (тип) — у правовому житті суспільства головним є правова ідеологія, а в мусульманських державах — релігійна ідеологія. У ній виділяють три правові групи:

• релігійно-общинна (мусульманська, індуська, християнська групи);

• далекосхідна традиційна (китайська, японська групи);

• звичаєва общинна (африканська група).

58.Англо - саксонська правова сімя

Англосаксонська правова сім'я об'єднує правові системи Великої Британії та інших країн. В її основу покладено англійське право.

Порівняно з правом країн романо-германської правової сім'ї, англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів.

Загальне право створювалося королівськими судами, і поступово сформувалася одноманітність підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ намагалися вирішувати їх відповідно до раніше прийнятих судових рішень. Воно сформувалося завдяки позитивним місцевим особливостям і було орієнтоване, головним чином, на засоби правового захисту. Тому норми загального права мають інститут тільки фізичного примусу, зовсім виключаючи моральний. Загальне право формувалося як неписане право, що базувалося на думках суддів при вирішенні справ. Одним із фундаментальних його основ було те, що кримінальні та більшість цивільних справ розглядалися судом присяжних. Тому для англійського юриста головне — вміти порушити справу, знайти форму позову. Якщо ж процес почався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Згодом процесуальне право стає домінантним.

Право справедливості — це сукупність норм, які створювалися судом канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права. Але королівські суди мали дуже вузьку компетенцію і сувору процедуру, а тому не завжди встигали за плином часу. При цьому процедура права справедливості не передбачала інституту присяжних, канцлер приймав не судове, а управлінське рішення; справи розглядалися у письмовій процедурі.

Серед юридичних джерел цього права найбільш значущим є судовий прецедент, тому право Англії було і залишається прецедентним, норми права — положення, які беруться з особливих рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями (Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом та Вищим судом). Нижчі суди правом на створення прецедентів не володіли.

Іншим джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після апробації їх судовою практикою.

Джерелом англійського права визначається також звичай, який у сфері конституційного права відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані "конституційні угоди", що регулюють важливі питання державного життя. В інших сферах регулювання суспільних відносин роль звичаю дуже обмежена.

До джерел англійського права відносять і правову доктрину — концептуально оформлену думку відомих учених з питань права. За останні часи використання доктрини значно зростає. Серед правових доктрин виділяють: "Трактат про закони Англії"" Бректона (1250 p.), "Коментарі законів Англії" Блекстона (1525 р.), книгу "Англійська Конституція" Беджіота (1865 р.) та ін.