39. Сучасні методи і таксономічні одиниці систметики рослин

Таксономі́чна категорія — поняття, що застосовується в систематиці для позначення підпорядкування різних груп живих організмів, що відрізняються одна від одної ступенем спорідненості. Таксономічні категорії різного рівня, або рангу (вид, рід, родина і т. д.), присвоюють реальним відокремленим групам організмів — таксонам, тобто категорії є сукупностями таксонів одного рангу. На відміну від таксонів, таксономічні категорії позначають не реальні організми, а визначений ранг чи рівень класифікації, тобто ступінь ієрархії. *Домен — таксономічна категорія найвищого рангу, що включає декілька царств; *Царство — група споріднених типів; * Відділ (для рослин, бактерій, архей та грибів) — група споріднених класів; *Клас — група споріднених порядків; *Порядок; *Родина — група споріднених родів; *Рід — група споріднених видів; *Вид — група особин, ідентичних до особини-еталону за діагностичними ознаками.

У систематицірослин підпорядкованихспоріднених таксономічних рангів сучасна систематика налічує до 25. Основні таксономічні ранги, якими оперує нині систематика рослин, такі: відділ (divisio, або phylum); відділи поділяють на класи, класи — на порядки, порядки — на родини, родини — на роди, роди — на види. Кожен з цих таксономічних рангів можна поділити в разі потреби на дрібніші, проміжні, скориставшись приставкою «під»: підвідділ, підклас, підродина, підрід та ін. У межах роду з численними видами, крім підродів, виділяють ще часом секції, підсекції, а в межах останніх — серії та підсерії Поліморфні види поділяють нерідко на підвиди, різновидності, або варіації, а також форми 20:11:23

40. Пристосування рослин до зростання на пісках

В різних регіонах нашої планети зустрічаються місця де поширені піщані масиви. На них зростають специфічні рослини. рослини сипучих пісків – псаммофіти. Пісок, як субстрат має деякі особливості до яких рослини повинні адаптуватися. По-перше, це тепловий режим – мала тепломісткість і висока теплопровідність. В пустелі він може нагріватися до температури 70-78оС при температурі повітря 40-43оС. По-друге – водний режим для рослин дуже несприятливі. опади швидко просочуються вниз, а оскільки капілярність піску дуже низька, то зворотнього підйому води практично не спостерігається. Разом з тим створюються умови для накопичення вологи атмосферних опадів в глибинних горизонтах. При невеликій кількості опадів пісок промочується до глибини 1 м, тому гравітаційна вода не доходить до рівня ґрунтових вод, а утворює “підвішений” горизонт, за рахунок якого існують деякі рослини пустель. Іноді рослини використовують вологу, яка утворилась завдяки внутрішньогрунтової конденсації, або ґрунтову воду (рослини з довгими кореневими системами). За звичай піщані грунти бідні на гумусові речовини на солі.

Оскільки в сухому стані пісок може під дією вітру переміщатися, у рослин в цих умовах є загроза бути засипаними, або може відбутися оголення коренів. В якості захисту у пустельних псаммофітів виробилась здатність після засипання утворювати придаточні корені від стовбура на будь-якій його висоті, а швидкий ріст у висоту дає можливість рослинам переганяти ріст барханів (джузгун). При розкопках подібних рослин можна спостерігати численні яруса горизонтальних коренів, що свідчить про катаклізми які з ними трапилися. Пристосування до можливого оголення коренів – утворення на коренях захисних тканин або з корку, або з піщинок, які цементуються кореневими виділеннями. Такі покриви зустрічаються не тільки у дійсно пустельних рослин, але й у тих, що зростають на прирічкових і приозерних пісках (костриця Беккера). Здатність утворювати придаткові корені після засипання стовбурів піском або дрібноземом мають не тільки рослини пустель але й деякі види помірної зони (рис. 23).

Найбільш суворі умови для зростання виникають у рослин у піщаних пустелях. Але пустелі знаходяться у різних кліматичних зонах, мають специфічні умови існування і виникнення і т. д. У зв’язку з чим вони не схожі одна на одну за екологічними умовами та рослинністю. Ми розглянемо відомі пустелі Середньої Азії: Каракуми (“чорні піски”) та Кизилкуми (“червоні піски”). Не зважаючи на те, що на їх території випадає досить мало дощів, ці пустелі вкриті деякою рослинністю. На протязі всього року на пісках проглядаються рослини. Так, ранньою весною з’являються ефемери, однорічні злаки, осока піщана, невелика кількість видів із родин бобових, хрестцвітів, лободових і інш. На пісках, що не рухаються ці рослини займають біля 50 % площі (з переважанням осоки). Як тільки зникають ефемери, з’являються види літніх трав (трав’янисті рослини представлені близь 100 видами), починають квітувати кущі. Відносно велика щільність рослинного покриву у даних пустелях і своєрідність формування його видів вказує на те, що тут існують специфічні екологічні умови. Забезпеченість рослин вологою тут краща ніж у інших пустелях. Пояснюється це водопроникливими піщаними грунтами і наявністю в них на невеликій глибині горизонта прісної води. Воду захищают від випаровування верхні шари піску, які швидко висихають.

Безумовно, що видовий склад рослин різний на закріплених і рухомих пісках. У даних пустелях лише на 5 % їх площі відсутня рослинність. В південно-східній частині Каракумів на сипучих, барханних пісках розрізняють слідуючі типи рослинних угрупувань (рис. 24):

- рослини-піонери на гребнях барханів;

- кущі у верхній частині схилів барханів;

- багаті видами різнотравні угрупування з великими ревенем туркестанським і ферулою oopoda;

- більш однотипова рослинність у міжбарханних пониженнях з ущільненим піском з осокою піщаною і численними ефемерами.

За походженням піски бувають приморські, приозерні, прирічкові, пов’язані з діяльністю льодовиків (флювіогляціальні) та вітру (еолові). Практично вони всі є у Поліссі України. Рослини – псаммофіти зустрічаються не лише у пустелях, але й у регіонах з помірним кліматом. Умови їх росту не такі суворі, як у пустелі і вони не мають яскраво видних рис, але у них зустрічаються – кореневі покриви, довге чіпке кореневище, ксероморфні особливості ( цмин пісковий, перстач піщаний).

Ще є одна група рослин, яка зростає в дуже несприятливих умовах. Це літофіти – рослини, що ростуть на камінні, скелях, каменистих розсипах. До них належать мікроорганізми – автотрофні водорості, накипні лишайники і листові лишайники. Скажімо литофільні лишайники виділяють продукти метаболізму і порушують структуру гірських порід (біологічне вивітрювання) і на ранній стадії колонізації каменистих субстрактів грають надзвичайну грунтоутворюючу роль. Цей процес довготривалий, оскільки в гірських умовах товщина шару лишайників збільшується за рік не більше, як на 0.1 мм. Поступово, в мікротріщинах каміння накопичується органічна речовина, на якій оселяються мохи. Під мохами з часом створюється вже шар примітивного грунту, на якому поселяються вищі рослини. Серед них рослини родини ломикамінь (камнеломка), деякі види ялівців і сосни, скельні форми бука, дуба скельного. Вони мають особливі форми росту (повзучі, зкривлені, карликові), що пов’язане з нестачею поживних речовин, тепла, суворим водним режимом, сильним вітром.