6. Структура фітоценозів.

Під структурою рослинного угруповання розуміють розподіл надземної та підземної маси рослин в просторі та часі. В такому випадку структура фітоценозу складається із слідуючи елементів:

• надземна та підземна ярусність,

• синузіальність,

• консортивність,

• мозаїчність фітоценозу,

як виявлення особливостей структури в просторі і зміні фенологічних фаз і аспектів, як виявлення структури у часі.

Ярусність. При розміщенні рослинних організмів у просторі, у відповідності з їхніми вимогами до умов середовища, створюються своєрідні яруси рослин. Ярусність – це розчленованість фітоценозу на структурні або функціональні горизонти, які мають різну ступінь зімкнутості і приймають різну участь в асиміляції та акумуляції речовин і енергії, які прямо або опосередковано впливають на життя організмів у фітоценозі. Ярусом називають частину шару рослинного угруповання, в якому розташовані асиміляційні органи рослин – листки, стебла, сисні корені, запасаючі підземні органи (корені, кореневища, бульби, цибулини).

Підземні яруси виділити дуже важко, але спеціалісти можуть виділити 2-3, іноді 4 яруси. Наприклад, у широколистяних ясенево-дубових насадженнях виділяють: 1) ярус залягання кореневищ і коренів трав’янистих рослин, що укореняються у верхньому шарі грунту; 2) ярус трав’янистих рослин з глибшим розташуванням коренів; 3) ярус коренів кущів; 4) ярус коренів ясена; 5 ярус коренів дуба. У типових степах України можна відмітити наступні підземні яруси: 1) ярус коренів ефемерів (до глибини 15 – 20 см); 2) ярус коренів трав’янистих рослин, переважно малолітніх дводольних (до глибини 50 – 70 cм); 3) ярус коренів дерновинних злаків, стрижневокореневих багаторічників і великих дворічних дводольних рослин.

Важливою характеристикою структури рослинного угрупування є мозаїчність. Звичайно фітоценоз не буває абсолютно однаковим на всій своїй площі. Причини мозаїчності різні. Найчастіше це нерівність умов існування: відмінності в освітленні, хімічні особливості опаду, нанорельєф, едафічні умови, діяльність тварин. Мозаїчність – це горизонтальна різночленність усередині фітоценозу, яка може бути чіткою або слабо вираженою.

Мозаїчність фітоценозу – це фітоценоз, у якому закономірно повторюються приурочені до певних умов мікроценози. Мозаїчність рослинності, яка пов’язана з дрібномозаїчністю місцезростання, не потрібно змішувати з більшими ті повільними просторовими змінами умов зростання і рослинності. Прикладом може бути повільна зміна екологічних умов і рослинності, які ми відмічаємо при пересуванні вниз по схилу. В даному випадку спостерігається своєрідний екологічний ряд умов зростання та динаміку рослинного покриву в зв’язку із зміною вологості, засоленості і т.п. Синузіальність. Уявлення про синузію, як явище, яке характеризує фітоценоз, досить неоднозначне. Термін “синузія” був введений Х.Гамсом у 1918 році. Він запропонував об’єднати у цю групу рослин особини одного (синузія першого порядку) або декількох видів (синузія другого порядку), які відносяться до однієї життєвої форми. Але класифікацію життєвих форм вчений не запропонував.

В теперішній час під синузією розуміють екологічно близькі групи рослин в межах рослинного угруповання (фітоценозу), які належать до однієї життєвої форми. Консортивність. системи різнорідних організмів, які тісно пов’язані у своїй життєдіяльності з одним видом в угрупованні, називають консорціями (від лат. “консортно” – спілкуватися, йти разом, бути поряд).

До складу консорції, крім виду який її визначає, можуть входити:

• гетеротрофні квіткові рослини, що паразитують на детермінантах;

• рослини-напівпаразити;

• гриби-паразити;

• гриби-мікоризоутворювачі;

• епіфіти з вищих рослин;

• лишайники;

• мохи;

• водорості;

• тварини-фітофаги, що постійно та тимчасово живуть на детермінантах або їх використовують (збирають пилок, нектар).

7. Вологість як екологічний фактор. Для багатьох видів організмів вода є середовищем проживання, а для суходільних рослин – екологічним фактором. В природі, як відомо, вона зустрічається у вигляді парів атмосфери, краплино-рідкому та твердо-кристалічному стані. Вологість у різних точках земної кулі неоднакова. Більше всього випадає опадів в екваторіальній зоні (від 10 південної широти до 10 північної широти). Звичайно, кількість опадів і в цій зоні різна, але переважають території з рясними дощами. З пониженням температури від екватора до полюсу зменшується інтенсивність випаровування і вологоємність повітря. В холодних зонах повітря не здатне утримувати багато водяних парів. В теплих – навпаки, тут може конденсуватися велика кількість пару з води, яка випадає у вигляді дощу. Велику роль у перерозподілі опадів на земній поверхні відіграє наявність великих водних просторів. Чим ближче море чи океан, тим більше випадає опадів.Рослини по різному поглинають воду на протязі вегетаційного періоду. Найбільша її кількість поглинається при наявності вологого грунту, добре розвинутої транспіруючої поверхні та теплого, сухого повітря. Дуже просту ситуацію можна навести для соснових лісів, що зростають на високих піщаних дюнах в умовах помірного клімату. В таких екологічних умовах високий ступінь транспірації спостерігається тільки в період вегетації безпосередньо після дощу. Велика кількість вологи поглинається після літніх ливнів, але цей процес припиняється через декілька днів після того, коли закінчується комбінована дія сили тяготіння і поглинаючої здатності коренів, в результаті чого настає крапка стійкого зав’ядання. Ріст, скажімо, дерев від-бувається головним чином саме в ці короткі пе-ріоди, після дощів. Однак у більшій частині лісів вода міститься у грунті значно більший проміжок часу. Вона акумулюється за рахунок танення снігу, а також дощів. Окрім цього кореневі системи дерев у змозі досягати рівня грунтових вод. Тому в таких умовах транспірація, а тому і ріст дерев може відбуватися значно довший проміжок часу.Отримання рослинами води з ґрунту залежить від поглинаючої здатності їх кореневої системи, від стану ґрунтової вологи, водоутримуючих сил ґрунту.

Вся ґрунтова волога розділяється на доступну і недоступну для рослин. До доступної відноситься: гравітаційна (заповнює проміжки між частинками ґрунту) та капілярна (міститься у капілярах ґрунту). Остання постачає найбільшу частку води до рослин. До недоступної вологи ґрунту відносяться: плів-кова (адсорбційна), що покриває ґрунтові части-нки, гігроскопічна та колоїдна.

Доступність вологи ґрунту обмежують деякі фактори:

• низька температура ґрунту;

• висока концентрація легкорозчинних солей

• висока кислотність ґрунту;

• недостача ґрунтового повітря; - відсутність кисню у ґрунтовій воді.

У різні періоди життя рослини по різному переносять недостачу вологи. Найбільш вразливі вони в період утворення генеративних органів. Такий період називається критичним.

У рослин виробилися захисні якості від високих температур і нестачі води:

• здатність устячок закривати прохід при нестачі води або глибокого їх розташування у листках;

• скидання листя і окремих пагонів (джузган, саксаул);

• зменшення площі транспірації (ковил - листя скручуються у трубочку); часткова або повна редукція листків (колючки у кактусів і верблюжої колючки; ши-ловидні вирости у білого саксаулу; лусочки – ялівець козацький, ефедра);

• виникнення пристосувань, які зменшують випаровування або затримують транспіра-ційну вологу (густі волоски на листках коров'яку; глянцева поверхня у брусниці; блискучі лусочки у лоха сріблястого; випаровування ефірної олії для зниження нагрівання листка; кристали мінеральних солей у солянок; утворення воскового і смолистого покриву для зменшення випаровування;

• утворення щільних покривних тканин).

• регулювання випаровування шляхом добових рухів пагонів і листків (молокан дикий).

• перебудова життєвих ритмів (ефемероїди – від грецького "ефемерос" – одноденний, короткочасний).

• призупиняти і декілька раз на протязі вегетаційного періоду відновлювати розвиток (деякі види осок).

• здатність накопичувати вологу у своїх вегетативних органах (алое, кактуси, очитки).