Казки Програмова література:

В.Сухомлинський

Зайчик і горобина

Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди - високо. Просить зайчик: "Дай мені, горобине, одно"гроно ягідок". А горобина і каже; "Попроси вітра, він і відірве".

Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало па сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.

Додаткова література:

Осінні сни клена

Ми пішли до лісу подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого клена. Посідали. Яка краса відкрилася пе­ред нами! Стоїть клен у яскравому барви­стому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні заше­потять.

Дивіться, діти: клен спить. І сниться йому все, що бачив од весни до осені. Ось жовтий листочок — мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам'ятав. А як заснув, то й пр;.гадав вес­ну — листочок його й пожовтів.

А там, бачите, листочок — мов ранкова зоря — рожевий і ласка­вий. А цей — як вечірня заграва на вітряний день. На цій гілочці — яскравий і красивий, немов крило вивільги. Мабуть, сиділа колись тут вивільга, а зараз приснилося клено­ві її крило.

Ми принишкли й милувалися красою. Усі наче боялися потриво­жити чарівний сон клена.

Валентина Байкова

Сонячне золото

У високому царстві у найвищому дер-жавстві живе Сонце. Воно завжди усміха­ється. Чому Сонцеві весь час радісно?

Може, у ролотавої бджілки спитати?

• Бджілко, ти далеко літаєш ти багато знаєш. Скажи, чому Сонце таке радісне?

• Запитай в жучка, маленького сонечка, воно з тих країв!

• Сонечко, сонечко, сядь мені на доло­ню, скажи, чому велике Сонце не буває по­хмурим?

• Біжи за мною цією зеленою стежкою.Будуть кликати квіти — не зупиняйся, буде лоскотати травичка — не зважай.

Стежкг кінчилась.

— Де ти, сонечко, куди йти далі?

— Ти вже прийшов! Подивись навколо.

• Я в сонячному царстві?

• Ти у полі. Тут росте сонячне золото —хліб...

• Він і справді золотий...

• Золотий ! — промовили колосочки. —Золотий від Сонця! Воно високо живе, але всіх зігріває. Йому від того радісно.

Казка про листочок

Жив собі листочок. І було у нього багато друзів – кленових листочків. Наступила осінь. Всі вони стали жовто-багряні. Вітерець налітав на них, відривав від гілочок і, кружляючи, опускав на землю.

• Не займай мене, вітре, - просив листочок.

• Не бійся, я понесу тебе далеко від твого дому. Покажу тобі як навколо гарно, - відповідав вітер.

Листочок затремтів у повітрі, а потім опустився на землю, де було багато таких листочків, як він. "Що ж зі мною буде? -подумав листочок, - я тут нікому не потрібний". "Шурх-шурх-шурх", - почулося раптом. Це прибіг маленький їжачок. Настромив нашого листочка на голки і поніс до своєї хатки. Листочок подумав:

- Як добре, що я комусь ще знадобивсь. Я і мої друзі-листочки будемо зігрівати їжачка, щоб йому було тепло і затишно.

Тільки ялинки і сосни стоять зелені. їх листочки-хвоїнки не бояться холоду. Кожна хвоїнка, немов шубкою, вкрилася восковим нальотом.

Назбираємо на згадку осінній букет із листочків.

Оповідання

В.Сухомлинський

«Осінні сни клена»

Ми пішли до лісу, подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого клена. Посідали. Яка краса відкрилася перед нами! Стоїть клен у яскравому барвистому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні заше­потять.

Дивіться, діти: клен спить. І сниться,йому все, що бачив од весни до осені. Ось жовтий листочок —мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам'ятав. А як заснув, то й пригадав, весну — листочок його й пожовтів.

А там, бачите, листочок — мов ранкова зоря — рожевий і ласкавий. А цей — як вечірня заграва на вітряний день. На цій гілочці— яскравий і красивий, немов крило вивільги. Мабуть, сиділа колись тут вивільга, а зараз приснилося кленові її крило.

Ми принишкли й милувалися красою. Усі наче боялися потривожити чарівний сон клена.

Дидактичні ігри