Неієрархічні інтегровані структури

Фінансово-промислова група, збудована за неієрархічним принципом, відрізняється внутрішньогруповою активністю, що обумовлено:

1. тісним переплетенням взаємних володінь акціями і зобов'язань;

2. взаємним представництвом вищих менеджерів в органах управління компаній ФПГ;

3. домінуванням основного банку як управлінського, контрольного і фінансово-інвестиційного центру ФПГ;

4. великою внутрішньою торгівлею;

5. створенням групових норм менеджменту.

Структура управління корпорацією (акціонерним товариством) в конкретній країні визначається декількома чинниками: законодавством і різними нормативними актами, регулюючими права і обов'язки всіх сторін, структурою управління, що фактично склалася, в даній країні; статутом кожного акціонерного товариства. Не дивлячись на те, що система управління може бути різною у різних акціонерних товариств, багато чинників "де-факто" і "де-юре" роблять на них практично однаковий вплив. Тому, можливо сформулювати визначення типової "моделі" управління акціонерним товариством в різних країнах.

У кожній країні структура управління акціонерними товариствами має певні характеристики і елементи, які відрізняють її від структур інших країн. Але можна виділити три основні моделі управління акціонерними товариствами на розвинених ринках капіталу. Це англо-американська модель, японська модель і німецька модель.

2. Англо-американська модель корпоративного управління

Англо-американська модель характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючим числом незалежних тобто не пов’язаних з корпорацією акціонерів (вони називаються "зовнішніми" акціонери або "аутсайдери"), а також чітко розробленою законодавчою основою, що визначає права і обов'язки трьох ключових учасників: менеджерів, директорів і акціонерів і порівняно простим механізмом взаємодії між корпорацією і акціонерами, і між акціонерами як на щорічних загальних зборах, так і в проміжках між ними.

Ключові учасники англо-американської моделі

Учасниками англо-американської моделі є менеджери, директори, акціонери (в основному, інституційні інвестори), урядові структури, біржі, консалтингові фірми, що надають консультаційні послуги корпораціям і / або акціонерам з питань корпоративного управління і голосування за дорученням.

Три основні учасники – це менеджери, директори і акціонери. Механізм їх взаємодії між собою представляє так званий "трикутник корпоративного управління" (рис. 1).

Англо-американська модель, що розвивалася в умовах вільного ринку, припускає розділення володіння і контролю в найбільш крупних корпораціях. Це юридичне розділення дуже важливе з ділової і соціальної точок зору, оскільки інвестори, вкладаючи свої засоби і володіючи підприємством, не несуть юридичної відповідальності за дії корпорації. Вони передають функції по управлінню менеджерам і платять їм за виконання цих функцій як своїм агентам по веденню справ. Плата за розділення володіння і контролю і називається "Агентськими послугами".

Інтереси акціонерів і менеджерів не завжди співпадають. Корпоративне законодавство, що діє в країнах, які застосовують англо-американську модель управління, вирішує цю суперечність різними способами. Найважливіший з них – це обрання акціонерами Ради директорів, яка стає їх довіреною особою і починає виконувати фідуцінарні зобов'язання, тобто діяти на користь акціонерів при здійсненні функцій контролю за управлінням.