3. Японська модель корпоративного управління
Японська модель характеризується високим відсотком банків і різних корпорацій у складі акціонерів; банківська система відрізняється міцними зв'язками "банк корпорація"; законодавство, громадська думка і промислові структури підтримують "кейрецу" (тобто групи корпорацій, об'єднаних прехресним володінням акціями); Ради директорів таких груп складаються переважно з "внутрішніх" членів; відсоток незалежних членів надзвичайно низький (а в деяких корпораціях їх немає).
В більшості японських корпорацій основними власниками акцій є інсайдери. Тому вони грають важливу роль в окремих корпораціях і у всій системі. Інтереси ж зовнішніх інвесторів практично не враховуються. Відсоток іноземних інвесторів в японських корпораціях мінімальний, хоча навіть невелике число акціонерів з інших країн могло б зробити японську систему зручнішою для зовнішніх акціонерів.
Ключові учасники в японській моделі
Японська система корпоративного управління є багатобічною і базується навколо ключового банку і фінансово-промислової групи або кейрецу. Основний банк і кейрецу – це два різних, але доповнюючих один одного елементу японської моделі. Практично всі японські корпорації мають тісні відносини з своїм основним банком. Банк надає своїм корпоративним клієнтам кредити і послуги з випуску облігацій, акцій, веденню розрахункових рахунків і консалтингові послуги. Основний банк, як правило, є головним утримувачем акцій корпорації.
У США, наприклад, антимонопольне законодавство перешкоджає одному банку грати таку кількість різних ролей. Вищезгадані функції, в основному, виконуються різними структурами:
комерційними банками – кредити, позики;
інвестиційними банками – випуск акцій;
спеціалізованими консалтинговими корпораціями – голосування за дорученням і інші послуги.
Багато японських корпорацій мають також міцні фінансові зв'язки з групою пов'язаних з ними корпорацій. Такі групи характеризуються загальним позиковим і акціонерним капіталом, торгівлею товарами і послугами і неформальними діловими контактами. Вони називаються "кейрецу".
Державна економічна політика також грає одну з ключових ролей в управлінні японськими акціонерними товариствами. З 30-х рр. XX в. японський уряд проводить активну економічну політику, направлену на надання допомоги японським корпораціям. Ця політика передбачає офіційне і неофіційне представництво уряду в Раді корпорації, у випадках, коли вона знаходиться в скрутному фінансовому положенні.
Ключовими учасниками японської моделі є: головний банк (основний внутрішній акціонер), пов'язані з корпорацією (афілійовані) корпорації або кейрецу (ще один основний внутрішній акціонер), правління і уряд. Слід звернути увагу на те, що взаємодія між учасниками направлена на встановлення ділових контактів, а не на встановлення балансу сил, як в англо-американській моделі.
На відміну від англо-американської моделі, незалежні акціонери практично не в змозі вплинути на справи корпорації. В результаті цього дійсно незалежних акціонерів, тобто директорів, що представляють незалежних (зовнішніх) інвесторів, мало. Схема японської моделі виглядає як розімкнений шестикутник (рис. 2).
Рис. 2. Система взаємовідносин в японських корпораціях