- •1. Роль грошей у ринковій економіці.
- •2. Походження грошей.
- •3. Функція грошей як міри вартості і засобу платежу
- •4. Засіб обігу, нагромадження, світові гроші
- •5. Походження та види кретидтних грошей
- •6. Походження векселя. Правові основи обігу
- •7. Вексель та його атрибути
- •8. Простий і переказний вексель
- •9. Індосамент і його види
- •10. Протест по векселю. Право регресу вимог
- •11. Цесія, її відмінності від індосаменту
- •12. Операції банка з векселем
- •13. Вексельний обіг в Укр. Казначейські і податкові векселя
- •14. Банкнота та її відмінності від векселя, казначейських білетів
- •15. Чек і особоливості його обігу. Чек в Україні
- •16. Кредитні картки
- •17. Класична кількісна теорія грошей
- •18. Трансакційний варіант кількісної теорії. Кембриджська версія
- •19. Кейнсіанське трактування кільк теорії. Монетаризм
- •20. Поняття грошового обігу. Грошові потоки і їх балансування
- •21. Суть закону кількості грошей. Монетизація ввп
- •22. Маса грошей. Базові гроші, грошові агрегати
- •23. Безготівковий обіг
- •24. Платіжні засоби та документооборот при безготівковому
- •25. Готівковий грошовий обіг
- •26. Фінансовий ринок
- •27. Пропозиція грошей
- •28. Грошова система
- •29. Біметалічні грош системи. Закон Грешема
- •30. Попит на гроші
- •31. Україна і її співпраця з міжнародними вал-фін організаціями
- •32. Валютне регулювання
- •33. Процент за кредит. Норма проценту
- •34. Небанківські кредитні установи (парабанки)
- •35. Нбу і комерційні банки
- •36. Грошово-кредитна політика нбу
- •37. Типи і види грошових реформ
- •38. Грошова реформа в Україні 1996
- •39. Міжнародний валютний фонд (мвф), його функції
- •40. Світовий банк (св)
- •41. Паперові гроші
- •42. Кредит державний і міжнародний
- •43. Комерційний, банківський,споживчий кредит
- •44. Банківська система України. Банківське кредитування
- •45. Європейська валютна система (євс)
- •46. Ямайська валютна угода
- •47. Кредитна сиситема
- •48. Комерційний банк, його функції
- •49. Інвестиційні компанії та фонди
- •50. Кредитні спілки
- •51. Центральний банк (цб). Нбу
- •52. Бреттон-Вудська валютна система
- •53. Конвертованість валюти
- •54. Довірчі товариства, пенсійні,страхоі компанії
- •55. Валютне регулювання
- •56. Інфляція в Україні
- •57. Небанківські кредитні установи (парабанки)
- •58.Законодавчі основи функціонування векселів
41. Паперові гроші
Паперові гроші — це номінальні знаки вартості, що заміщують в обігу повноцінні гроші і випускаються державою для покриття своїх витрат.
Саме функцією грошей як засобу обігу і пов'язана поява паперових грошей. Об'єктивно вона полягає, з одного боку, у цільовій функції грошей, покликаних забезпечити обмін різних споживних вартостей, а з іншого боку у миттєвості самого факту обміну.
Паперові гроші як знак дійсних грошей одержують від держави примусовий курс, що відбиває їхній зв'язок з повноцінними грошима
. Паперові гроші можуть функціонально існувати й окремо від металевої субстанції. Історія паперових грошей починається з глибини століть, з появи неповноцінних грошей. Уже мідь і бронза в біметалічних грошових системах являють собою, власне кажучи, прообраз паперових грошей з тією лише різницею, що історично ці метали на зорі становлення товарного виробництва відігравали роль загального еквівалента, були повноцінними грошима.
Історично вони з'явилися в обіг як замінники золотих та срібних монет. Вважають що перші паперові гроші були випущені в Китаї в XIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше : у Франції - з 1716р., в Англії - наприкінці XVIII ст., Росії - 1769 р.
Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення.
Система паперового обігу базується на використанні емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту. Здійснюється у двох формах:
1) емісія грошових знаків державним казначейством;
2) прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету.
У випадки за формою грошові знаки емітуються як банківські білети, а за суттю вони мало чим відрізняються від казначейських білетів. Спільним між ними є те, що випуск їх в обіг, а отже й зростання пропозиції грошей, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту ця обставина створює загрозу переповнення обігу зайвими грошима.
42. Кредит державний і міжнародний
Кредит - сукупність ек відносин, що виникають між кредитором і позичальником із приводу передачі вартості у позичку на умовах повернення, терміновості й платності.
Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава. Суб’єкти такого кредиту, з одного боку, держава в особі уряду та окремих державних органів, наприклад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку — населення, а окремі господарюючі суб’єкти, і інституціональні інвестори.
Об’єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гроші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використовуються для покриття дефіциту державного бюджету і направляються на фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо. Часто за допомогою цього кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином регулює грошову масу. Сучасну форму державний кредит отримує в XVII—XVIII ст. У таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період держава починає випускати облігації і казначейські векселі. Подальше вдосконалювання даної форми кредиту йде за двома основними напрямками.
Історія становлення державного кредиту в незалежній Україні бере свій початок з 1995 p., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України, а його представником на ринку цінних паперів — Національний банк України.
До найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід віднести:
-відносно великий для країн з перехідною економікою розмір внутрішнього державного боргу;
- неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У структурі державних боргових зобов’язань переважають короткострокові облігації;
- неефективне використання державою залучених у вигляді позики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх використанням.
- недовіра населення до державних боргових зобов’язань;
-низький рівень організації роботи з населенням із залучення державою їх заощаджень.
Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі чи якомусь об’єднанні кредиторів. Дана форма кредиту бере свій початок з XIV-XV ст.
Конкретними суб’єктами зазначеного кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому держава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб’єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних організацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін. Об’єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб’єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківським, урядовим. Залежно від форми об’єкта і цільового призначення кредиту розрізнюють велику кількість видів кредитів, наприклад товарний, реабілітаційний, за потребою і т. ін. Залежно від терміну — короткострокові (до одного року), середньострокові (від року до п’яти) та довгострокові (більше п’яти років). З огляду на забезпеченість розрізнюють забезпечені і незабезпечені (бланкові. Міжнародний кредит виконує певні функції.
- забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню.
- призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків.
- рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.
