Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Groshi.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
679 Кб
Скачать
☆

41. Паперові гроші

Паперові гро­ші — це номінальні знаки вартості, що заміщують в обігу пов­ноцінні гроші і випускаються державою для покриття своїх ви­трат.

Саме функцією грошей як засобу обігу і пов'язана поява паперових грошей. Об'єктивно вона полягає, з одного боку, у цільовій фун­кції грошей, покликаних забезпечити обмін різних споживних вартостей, а з іншого боку у миттєвості самого факту обміну.

Паперові гроші як знак дійсних грошей одержують від держа­ви примусовий курс, що відбиває їхній зв'язок з повноцінними грошима

. Паперові гроші можуть функціонально існувати й окремо від металевої субстанції. Історія паперових грошей почи­нається з глибини століть, з появи неповноцінних грошей. Уже мідь і бронза в біметалічних грошових системах являють собою, власне кажучи, прообраз паперових грошей з тією лише різни­цею, що історично ці метали на зорі становлення товарного ви­робництва відігравали роль загального еквівалента, були повно­цінними грошима.

Історично вони з'явилися в обіг як замінники золотих та срібних монет. Вважають що перші паперові гроші були випущені в Китаї в XIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше : у Франції - з 1716р., в Англії - наприкінці XVIII ст., Росії - 1769 р.

Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення.

Система паперового обігу базується на використанні емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту. Здійснюється у двох формах:

1) емісія грошових знаків державним казначейством;

2) прямого використання кредитної емісії центрального банку для покриття дефіциту державного бюджету.

У випадки за формою грошові знаки емітуються як банківські білети, а за суттю вони мало чим відрізняються від казначейських білетів. Спільним між ними є те, що випуск їх в обіг, а отже й зростання пропозиції грошей, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту ця обставина створює загрозу переповнення обігу зайвими грошима.

42. Кредит державний і міжнародний

Кредит - сукупність ек відносин, що виникають між кредитором і позичальником із приводу передачі вартості у позичку на умовах повернення, терміновості й платності.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава. Суб’єкти такого кредиту, з одного боку, держава в особі уряду та окремих державних органів, наприклад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку — населення, а окремі господарюючі суб’єкти, і інституціональні інвестори.

Об’єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гроші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використовуються для покриття дефіциту державного бюджету і направляються на фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо. Часто за допомогою цього кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином регулює грошову масу. Сучасну форму державний кредит отримує в XVII—XVIII ст. У таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період держава починає випускати облігації і казначейські векселі. Подальше вдосконалювання даної форми кредиту йде за двома основними напрямками.

Історія становлення державного кредиту в незалежній Україні бере свій початок з 1995 p., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України, а його представником на ринку цінних паперів — Національний банк України.

До найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід віднести:

-відносно великий для країн з перехідною економікою розмір внутрішнього державного боргу;

- неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У структурі державних боргових зобов’язань переважають короткострокові облігації;

- неефективне використання державою залучених у вигляді позики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх використанням.

- недовіра населення до державних боргових зобов’язань;

-низький рівень організації роботи з населенням із залучення державою їх заощаджень.

Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі чи якомусь об’єднанні кредиторів. Дана форма кредиту бере свій початок з XIV-XV ст.

Конкретними суб’єктами зазначеного кредиту виступають уряди, урядові установи, банки й окремі фірми, міжнародні валютно-кредитні установи. При цьому держава часто виступає в ролі гаранта за кредитами, наданими окремим господарюючим суб’єктам. До цієї форми належать кредити, які країна отримує від міжнародних кредитних організацій. Найбільш відомі серед них Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін. Об’єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Сам кредит може бути в різних формах. Так, залежно від суб’єкта кредитних відносин він може бути фірмовим, банківським, урядовим. Залежно від форми об’єкта і цільового призначення кредиту розрізнюють велику кількість видів кредитів, наприклад товарний, реабілітаційний, за потребою і т. ін. Залежно від терміну — короткострокові (до одного року), середньострокові (від року до п’яти) та довгострокові (більше п’яти років). З огляду на забезпеченість розрізнюють забезпечені і незабезпечені (бланкові. Міжнародний кредит виконує певні функції.

- забезпечує переміщення позичкового капіталу між країнами і тим самим призводить до певного вирівнювання норми національного прибутку на середню.

- призводить до зменшення витрат у сфері обігу, бо сприяє розвитку безготівкових розрахунків.

- рух позичкового капіталу між країнами сприяє посиленню концентрації та централізації капіталу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]