54. Довірчі товариства, пенсійні,страхоі компанії

Довірчі товариства (трасти) — товариства, що здійснюють управління майном, грошима, або цінними паперами, чи правами за дорученням власника. Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода. Ді­ючими особами, які укладають трастову угоду, є:

1) Довіритель — фізична, або юридична особа,яка є власником капіталу і передає його в управління довіренійособі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах.

2) Довірена особа — фізична або юридична особа, яка на певних умовах бере в управління майно довірителя

3) Бенефіціар — третя особа, на користь якої здійснюється управління майном.

Всі трасти ділять на активні й пасивні.

Активний траст — це довірче товариство, котре може зміню­вати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.

Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або передбачає отримання відповідної згоди довірителя.

Трастові операції можна об'єднати в такі групи:

• персональні трастові послуги, що надаються окремим гро­мадянам;

• трастові послуги, що надаються у сфері підприємницької діяльності;

• послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.

Пенсійні фонди відіграють величезну роль у забезпеченні процесу інвестування, що забезпечується великою часткою їх ак­тивів у ВВП. Так, у США ця частка на кінець 90-х років сягнула 62 %, у Великобританії — 77 %, а в Нідерландах — 92 %. Поміт­ною є роль таких активів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за рахунок накопичених грошових коштів надають різні послуги, наприклад, забезпечують пільгове медич­не обслуговування, ритуальні й інші послуги.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресур­сом. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою регламентаці­єю їх діяльності з боку держави. Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зник­нення. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він ви­користовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.

Страхова компанія — це юридична особа, яка залучає ко­шти клієнтів під певні зобов 'язання і сплачує цим клієнтам ви­значену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Страхові компанії, як показує досвід їх функціонування у висо-корозвинених країнах, накопичують великі ресурси. Ця перспектива реальна в майбутньому і в Україні, що ставить на порядок денний надзвичайно важливу проблему стосовно вибору оптимальних на­прямів розміщення активів цих компаній:

♦ Депозитні банківські вклади.

• Цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі Й державні цінні папери.

• Нерухомість.

• Права вимог до перестрахувальників.

• Залишки готівки, розмір яких регламентується Національ­ним банком України.

• Гроші на розрахунковому рахунку.

• Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди­тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова­них на базі угод про страхування життя. Законом про страхуван­ня не зазначені в законі види кредитування заборонені і є, як правило,прерогативою комерційних банків.

Процес розвитку страхової справи в Україні поступово наби­рає сили. На початок 2005 р. в Україні налічувалось 260 страхо­вих компаній. Проте потужність страхових компаній ще далека від тих вимог, які ставить ринкова економіка нашої країни.