- •Предмет й завдання курсу. Місце економічної історії в системі екон. Наук
- •2) Критерії періодизації економічного курсу.
- •5) Господарство країн Стародавнього Сходу. Особливості східного рабства
- •6) Господарство Стародавньої Греції
- •7) Особливості рабовласництва Стародавнього Риму
- •8) Криза та занепад рабовласницької системи виникнення протофеодальних відносин
- •15) Категорії залежного населення та форми феодального землеволодіння київської русі
- •16) Виникнення міст та їх роль в господарстві київської русі
- •17) Розвиток внутрішньої торгівлі та зовнішньоекономічних зв'язків київської русі
- •18) Передумови та хід великих географічних відкриттів
- •19) Наслідки вгв. Революція цін
- •20) Первісне нагромадження капіталу виникнення мануфактурного виробництва
- •21) Соціально економічні умови і наслідки нідерландської революції
- •23) Особливості генези індустріального суспільства у франції
- •24) Соціально економічні передумови та наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність
- •25) Еволюція аграрних відносин в козацько гетьманську добу. Аграрна політика Хмельницького.
- •26) Мануфактурний період української промисловості
- •27) Формування та розвиток українського національного ринку
- •28) Господарство запорізької січі
- •29)Промисловий переворот та його значення для становлення індустріального суспільства
- •34) Економічні причини і наслідки громадянської війни у сша
- •35) Промисловий переворот в україні
- •36) Прогрес науки техніки технологій виробництва в останній третині 19 ст
- •37) Індустріалізація
- •38) Зміни в галузевій структурі економіки провідних країн світу монополізація економіки
- •39) Сша провідна індустріальна країна хіх- хх ст.
- •40) Індустріалізація Німеччини
- •41) Відставання Англії та франції
- •42) Світове́ господарство
- •43) Господарство україни в період капіталізму
- •45) Столипінські аграрні реформи в україні
- •46) Загальна характеристика провідних країн напередодні 1 світової війни
- •47) Версальська система та її наслідки для повоєнного розвитку воюючих країн
- •48) Плани дауеса та юнга
- •49) Світова Депресія
- •50) Новий курс Рузвельта
- •51) Осподарство україни в роки першої світової війни та повоєнний період
- •52) Економічні реформи центральної ради гетьманату та директорії
- •53) Економічні реформи більшовиків
- •54) Занепад господарства здійснення непу в україні
- •55) Антинародний курс колективізації голодомор
- •56) Перебудова господарства найважливіших країн світу напередодні 2 світової
- •57) Основні протиріччя між країнами учасницями 2 світової
- •58) Вплив 2 світової на економіку країн
- •59) План маршала
- •60) Втрати господарства україни під час другої світової війни
- •61) Становище провідних країн світу після 2 світової
- •62) Організації світу
- •63) Економічні причини створення міжнародних організацій
- •64) Економіка україни після 2 світової
- •65) Розвиток господарства країн світу після другої світової
- •66) Світове господарство в 70-ті роки
- •67) Зміцнення між інтеграційних зв'язків в повоєнний період
34) Економічні причини і наслідки громадянської війни у сша
У середині XIX ст. США, що складалися із 31 штату, були прикладом перемоги демократії та швидкого матеріального прогресу: невпинно зростала промисловість на Сході, міцніло сільське господарство на Заході й Півдні, золоті копальні Каліфорнії постачали золото для торгівлі, країна вкрилася мережею залізниць, шосе та пароплавних шляхів сполучень.
Прискореному прогресу і гармонії американського суспільства загрожувала небезпека територіального конфлікту. Нова Англія та середні Атлантичні штати були головними центрами промисловості та торгівлі. Тут вироблялися текстильна продукція, деревина, машини й механізми, одяг, шкіра, вироби із шерсті тощо, а також розташовувалися головні торговельні центри. Джерелом багатства Півдня були бавовна, цукор, тютюн, рис. Сільськогосподарський Захід із безмежними преріями перетворився на головного виробника й експортера пшениці та м'яса.
Конфлікт між Північчю та Півднем наростав. Південні плантатори звинувачували північних бізнесменів і підприємців у тому, що завдяки торгівлі бавовною, яку вони здійснювали, зміцнюється економіка північно-східних штатів, а їх звинувачували у тому, що причиною промислового занепаду Півдня є рабство. Темношкірі раби південних штатів становили половину їх населення, а в інших штатах - лише незначну частку. Захисники рабства заявляли, що відносини між рабовласниками та рабами гуманніші, ніж між підприємцями та робітниками. До 1830 р. плантаціями управляли безпосередньо рабовласники, що сприяло їхнім близьким патріархальним відносинам з рабами. Однак з переходом до великомасштабного бавовняного виробництва південні плантатори припинили безпосередньо наглядати за рабами і стали наймати професійних наглядачів. Термін їхньої роботи та платня залежали від виконаної рабами роботи. Було чимало випадків знущання над рабами. Після того як у 1808 р. заборонили ввозити до США рабів з Африки, їх розводили як худобу, продавали, руйнуючи сім'ї. Однак найбільше обурювало противників рабства порушення головного права кожної людини на свободу.
Приєднання нових територій та колонізація Заходу спричинили масову міграцію населення і загострили проблему рабства в американському суспільстві. Колонізаційний рух здійснювався двома шляхами - з Півдня та Півночі. Південні плантатори наполягали на тому, щоб на нові території поширювалося право на використання невільничої праці. Конституції північних штатів забороняли рабство й виступали проти закріплення його поширення законодавством. Отже, рабство стало загальнонаціональною проблемою. Конфлікт удалося загасити у 1820 р., коли сторони домовилися, що територію на захід від ріки Міссісіпі буде поділено на південну частину, де залишалося рабство, і північну, де воно заборонялося.
Цей компроміс не зняв проблеми рабства на політичному рівні, оскільки в американському суспільстві вона була болючою з морального погляду і спричинила виникнення аболіціоністського руху. Рух за звільнення рабів набув бойового, агресивного, безкомпромісного характеру і здобував дедалі більше прихильників серед жителів північних штатів.
У середині століття проблема рабства знову постала на політичному рівні й спричинила гострі дебати в Конгресі та суспільстві. Цього разу в центрі уваги опинилися захоплені у Мексики землі - Нью-Мексико, Юта і Каліфорнія. Вони швидко заселялися, особливо Каліфорнія, де були знайдені поклади золота (тільки у 1849 р. сюди прибули 80 тис. емігрантів). Законодавче оформлення нових адміністративних одиниць - штатів - вимагало вирішення питання про їхній характер. Оскільки серед колоністів переважали вихідці з південних штатів, вони оголосили їх рабовласницькими. Противники рабства це заперечували, посилаючись на законодавчі акти 1787 р. про заборону поширення рабства на північний захід. Рабовласники запропонували передати вирішення проблеми колоністам, які самі мали визначити характер нових штатів.
Проблема була знята новим компромісом 1850 р., в основі якого лежав план сенатора Г. Клея. У штаті Каліфорнія було заборонено рабство, у штатах Нью-Мексико та Юта рабство не заборонялося, але його поширення обмежувалося. Компенсацією рабовласникам Півдня став новий закон про рабів-утікачів, що дозволяв ловити втікачів на території всієї країни. Закон обурив жителів північних штатів, які замість обіцяної грошової винагороди за втікачів почали ефективніше їм допомагати.
У 1854 р. знову спалахнув конфлікт серед законодавців щодо питання поширення рабства на території Канзасу і Небраски. За законом 1850 р. на ці території рабство не мало поширюватися. Південні плантатори-рабовласники докладали всіх зусиль, щоб під час утворення штату Канзас було дозволено рабство. Проблему спробував вирішити сенатор від штата Іллінойс С. Дуглас, який запропонував проект, що дозволяв поширювати рабство на ці території, а характер нових адміністративних утворень мали визначати самі поселенці.
Законодавці з Півдня підтримали законопроект Дугласа і його було прийнято. Посилаючись на принцип "народного волевиявлення", можна було узаконити рабство на всій території країни. Рішення законодавців натрапило на шалену критику жителів північних штатів, які у 1856 р. під час передвиборчої кампанії Дугласа в Чикаго влаштували йому справжню обструкцію. Закон Дугласа не тільки поглибив розкол між Північчю та Півднем, а й призвів до кривавих сутичок між прихильниками і противниками рабства в штаті Канзас.
Ситуацію в країні загострила "справа Дреда Скота" - раба зі штата Міссурі, який протягом 20 років жив зі своїм господарем у вільних штатах Іллінойс і Вісконсин. Після повернення на рабовласницький Південь Скот подав до суду прохання про звільнення від рабства, оскільки він довгий час жив у вільних штатах. Верховний суд визнав, що Скот втратив права вільного, оскільки добровільно повернувся до штату, де було узаконено рабство. Водночас Верховний суд констатував, що Конгрес не може скасовувати рабство в штатах, де воно узаконене на основі принципу "народного волевиявлення".
Рішення Верховного суду здійняло на Півночі шалену хвилю протестів. Деякі лідери аболіціоністського руху зрозуміли, що віднині боротися за скасування рабства законними шляхами неможливо і вдалися до екстремістських методів. У жовтні 1859 р. Дж. Браун підняв повстання рабів у Західній Віргінії. Разом із декількома прихильниками він захопив армійський арсенал зі зброєю, однак незабаром був заарештований і повішений за рішенням суду. Акція Брауна свідчила про наростання аболіціоністського руху та його бойовий характер. Більшість громадян Сполучених Штатів розцінили дії Брауна як замах на громадський порядок і демократичні методи вирішення нагальних суспільних проблем.
Усе більше прихильників здобувала Республіканська партія, яка виступала проти рабства й гуртувала навколо себе всіх незадоволених. Незабаром лідером республіканців став А. Лінкольн.
Головним підсумком Громадянської війни в США стали ліквідація рабства і перетворення південних штатів на демократичні адміністративні одиниці, які за політичним устроєм не відрізнялися від інших суб'єктів федерації. Водночас остаточне зрівняння темношкірого населення в політичних правах не було завершене і цей процес тривав до другої половини XX ст.
