41) Відставання Англії та франції

В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту, її частка у світовому виробництві знизилася з 32 % у 1870 р. до 18 % на початку XX ст. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, забезпеченій науково-технічним прогресом останньої третини XIX ст. На розвитку англійської промисловості позначалася слабка енерго-забезпеченість країни, недооцінка нею значення електричної енергії, повільний розвиток нових галузей виробництва {наприклад, у світовому виробництві електротехнічних виробів частка Англії становила 13%, а Німеччини — 32 %; у 1913 р. в Англії було випущено 34 тис. автомобілів, а в США — майже півмільйона).

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вимагала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, у колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки (якщо за останню третину XIX ст. національний дохід зріс удвічі, то доходи від зарубіжних інвестицій — у 9 разів). Вивезення капіталу було бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.

Проте в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії порівняно високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі — видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. Тривалий час Велика Британія зберігала за собою лідерство у сфері міжнародної торгівлі, фінансів, суднобудування, залишалася великою колоніальною імперією (на початку XX ст. її колонії у 100 разів перевищували розміри метрополії).

Процес монополізації промисловості в Англії відбувався повільніше, ніж у США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні Першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86 % усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній.

Інвестиції спрямовувалися, як правило, у виробничу сферу — будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності. Незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості), політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню, формуванню сучасної макроцивіліза-ції взагалі.

Упродовж майже всього XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак наприкінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці.

Серед головних причин відставання була перш за все поразка у франко-прусській війні та її наслідки. Загальна сума збитків лише від війни становила понад 16 млрд франків. Невигідним для Франції був і мирний договір 1871 р. Вона зобов'язана була сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалися текстильна та інші галузі промисловості. Втрата Ельзасу та Лотарингії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.

Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином зростала собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їх конкурентоспроможність .

У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили ЗО % світових інвестицій. За даними 1908 p., у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд франків. Вивезення капіталу в колонії, територія яких у 20 разів перевищували площу метрополії, давало величезні прибутки. Однак остання обставина, тобто монополія на експлуатацію колоній, гальмувала економічний розвиток Франції (аналогічним було становище і в Англії), оскільки давала змогу отримувати високі прибутки за застарілої техніки та невисокої якості продукції.

Відсталою у порівнянні із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Гострі проблеми в сільському господарстві також стримували розвиток економіки. Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні суперечності в сільському господарстві. Парцелярність (роздробленість) селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували "зайве" населення в землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст населення.

Непосильною для французького сільського господарства виявилася конкуренція американського зерна та інших продуктів, що призвело до гострої кризи і необхідності структурної перебудови аграрного сектору країни.

На світовий ринок Франція виходила в основному з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.