- •Предмет й завдання курсу. Місце економічної історії в системі екон. Наук
- •2) Критерії періодизації економічного курсу.
- •5) Господарство країн Стародавнього Сходу. Особливості східного рабства
- •6) Господарство Стародавньої Греції
- •7) Особливості рабовласництва Стародавнього Риму
- •8) Криза та занепад рабовласницької системи виникнення протофеодальних відносин
- •15) Категорії залежного населення та форми феодального землеволодіння київської русі
- •16) Виникнення міст та їх роль в господарстві київської русі
- •17) Розвиток внутрішньої торгівлі та зовнішньоекономічних зв'язків київської русі
- •18) Передумови та хід великих географічних відкриттів
- •19) Наслідки вгв. Революція цін
- •20) Первісне нагромадження капіталу виникнення мануфактурного виробництва
- •21) Соціально економічні умови і наслідки нідерландської революції
- •23) Особливості генези індустріального суспільства у франції
- •24) Соціально економічні передумови та наслідки війни північноамериканських колоній за незалежність
- •25) Еволюція аграрних відносин в козацько гетьманську добу. Аграрна політика Хмельницького.
- •26) Мануфактурний період української промисловості
- •27) Формування та розвиток українського національного ринку
- •28) Господарство запорізької січі
- •29)Промисловий переворот та його значення для становлення індустріального суспільства
- •34) Економічні причини і наслідки громадянської війни у сша
- •35) Промисловий переворот в україні
- •36) Прогрес науки техніки технологій виробництва в останній третині 19 ст
- •37) Індустріалізація
- •38) Зміни в галузевій структурі економіки провідних країн світу монополізація економіки
- •39) Сша провідна індустріальна країна хіх- хх ст.
- •40) Індустріалізація Німеччини
- •41) Відставання Англії та франції
- •42) Світове́ господарство
- •43) Господарство україни в період капіталізму
- •45) Столипінські аграрні реформи в україні
- •46) Загальна характеристика провідних країн напередодні 1 світової війни
- •47) Версальська система та її наслідки для повоєнного розвитку воюючих країн
- •48) Плани дауеса та юнга
- •49) Світова Депресія
- •50) Новий курс Рузвельта
- •51) Осподарство україни в роки першої світової війни та повоєнний період
- •52) Економічні реформи центральної ради гетьманату та директорії
- •53) Економічні реформи більшовиків
- •54) Занепад господарства здійснення непу в україні
- •55) Антинародний курс колективізації голодомор
- •56) Перебудова господарства найважливіших країн світу напередодні 2 світової
- •57) Основні протиріччя між країнами учасницями 2 світової
- •58) Вплив 2 світової на економіку країн
- •59) План маршала
- •60) Втрати господарства україни під час другої світової війни
- •61) Становище провідних країн світу після 2 світової
- •62) Організації світу
- •63) Економічні причини створення міжнародних організацій
- •64) Економіка україни після 2 світової
- •65) Розвиток господарства країн світу після другої світової
- •66) Світове господарство в 70-ті роки
- •67) Зміцнення між інтеграційних зв'язків в повоєнний період
17) Розвиток внутрішньої торгівлі та зовнішньоекономічних зв'язків київської русі
Виділяють такі періоди розвитку Київської Русі:
1) (9 – 12 століття) Період розквіту Київської Русі як великої (на той час) східноєвропейської держави
2) (2-га половина 12 – середина 14 століття) Період політичної роздробленості під тиском татаро-монгольського нашестя.
3) (друга половина 14 століття – 16 (можливо 17) століття) Перехід українських земель під егіду сусідніх держав (Князівство Литовське, Польща, Князівство Молдовське)
Початок формування феодальних відносин на Україні пов'язується з початком нової ери (вже в першому столітті н.е. дослідники відзначають перші елементи феодальних відносин). Протягом 5-7 століть у східнослов'янських племен відбувається становлення сільської громади. В період 8-9 століття формується союз племен під назвою Руська Земля з центром у Києві.
Поглиблюється майнове і соціальне розшарування в межах сільської громади, в межах громади формується велике землеволодіння як спадщина землеволодіння племінної знаті. В доісторичні часи землі, захоплені різним способом належали переважно вождю племені і його оточенню. В межах сільської громади виникають нові власники великих земельних ділянок: князі, "лучші мужі" (князівське оточення), воїни-дружинники. Земля поступово за цих умов перетворюється на головне багатство.
В перший період (9-12 століття) дещо видозмінюється землеволодіння як основа розвитку продуктивних сил і умова формування феодальних відносин нового типу, утверджується князівське, боярське і церковне землеволодіння.
В період політичного роздроблення формується зріле феодальне господарювання. Розвиток феодальних відносин відбувається в межах відокремлених невеликих князівств: Київського, Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського, Галицького тощо. З одного боку політичне роздроблення Київської Русі значно послаблювало її могутність як єдиної централізованої європейської держави, в межах окремих князівств розвиток феодалізму відбувався прискореними темпами. Знову змінюється характер землеволодінь. В цей період утверджується ієрархічна структура землеволодіння: оскільки Київ все ще мав певну силу, виникає землеволодіння Великого Князя (Київського), землеволодіння місцевих князів, боярське землеволодіння і землеволодіння боярських слуг. Селянське подвір'я в цей період утверджується як основа феодального господарювання.
В другій половині 14 століття переважна більшість українських земель попадає в залежність від західноєвропейських централізованих держав20. До великого князівства литовського було приєднано Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля. Польща підкорила Галичину, західну Волинь і західне Поділля. До складу Молдавського князівства ввійшла Буковина. Угорщина захопила територію теперішнього Закарпаття.
На українських землях формується новий тип господарювання. Виникають великі земельні володіння литовських, польських, угорських і молдавських феодалів. Більше того, десь у 15 столітті формуються такі типи феодального землеволодіння як шляхетське і магнатське. На фоні занепаду і втрати українськими землями значною мірою збільшується церковне землеволодіння.
В період 14-15 століття посилюється закріпачення селянства. Механізм цього закріпачення проявлявся у посиленні земельної, особистої, судово-адміністративної залежності селянина-виробника від феодала. Як правило він не мав власної землі, а лише наділ землі феодала, за що змушений був сплачувати ренту.
Наряду з розвитком і поглибленням феодальних відносин, вже за часів Київської Русі набирає помітного розвитку ремесло і промисли. Ремесло, як і сільське господарство були джерелом формування предметної (товарної) структури як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі. Механізм був подібний до Західної Європи: земельна рента щодо селян і податок на ремісників.
На останньому етапі її існування, в Київській Русі існувало понад 60 видів ремесла. Відомим і поширеним було прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, гончарство в т.д.
На деякий час розвиток ремесла переривається монголо-татарським нашестям, але пізніше, протягом 14-16 століття відбувається поступове їх відродження і подальший розвиток. І це спонукало до нового періоду розвитку міст на українській території (відновлення їх ролі). Ремісництво в 14-15 столітті набирає високих темпів розвитку в Києві, Кам'янець-Подільському, Луцьку та ін. На кінець 15 століття на українських землях було відомо від 150 до 200 ремесел і ремісничих спеціальностей, а це, звичайно, є свідченням значного збагачення товарної структури внутрішньої і зовнішньої торгівлі.
За "Повістю Врємєнних Літ" за часів Київської русі на її території існувало близько 20 великих і середніх міст. В 13-14 століття таких міст налічувалося близько 300.
На відміну від Західної Європи, на українських територіях королівська влада вищезазначених держав захищала в першу чергу інтереси феодалів, і лише потім – інтереси міст. Більше того, українські міста потерпали як від сваволі власних феодалів, так і іноземних. Основними елементами тиску на міста були повинності, які сплачувалися містами на користь феодалів, різні податі і податки за право на торгівлю, підприємництво і т.д. За таких обставин досить важливим і значним фактором українських міст, або принаймні деяких з них, було надання їм Магдебурзького права. Правителі і самі феодали йшли на такі поступки щодо окремих міст. Головний зміст Магдебурзького права зводився до надання містам права самоврядування (назва йде від хартії прав, що були надані у 13 столітті місту Магдебург). За цією хартією, а відтак і за Магдебурзьким правом міста частково або повністю звільнялися від управління і судочинства феодалів, в містах закріплялися права міських станів (рос. "сословий") міське населення звільнялося від натуральних повинностей на користь феодалів, спрощувалася податкова система, знижувалися грошові податки, податки з торгівлі і промислів. Втіленням самоврядування в містах з Магдебурзьким правом були магістрати.
Протягом 14 століття Магдебурзьке право одержали такі українські міста як Санок (1339 р., Західна Україна), Львів (1356 р.), Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Кременець (1438 р.), Житомир (1444 р.), Київ (1494 р.). В українських містах Магдебурзьке право було обмеженим для українських купців і міщан.
Щодо розвитку торгівлі, вчені-дослідники приходять до висновку, що на українських землях зовнішня торгівля розвивалася більш жваво, ніж внутрішня. Другою особливістю було те, що у зовнішній торгівлі, як і у внутрішній періоди злету (підвищення активності торгівлі) чергуються із періодами падіння (спадом активності). До речі, для Київської Русі було характерним здійснення зарубіжної торгівлі з великою кількістю держав і територій. За свідченням письмових пам'яток, торговельні шляхи з Києва простиралися із Заходу на Схід, і з Півночі на Південь ("Великий шлях із варяг в греки"21).
Київські князі підтримували зв'язки з Візантією, Арабським Сходом, Чорноморськими, Азовськими ринками і мали вихід на китайський ринок.
Для Київської Русі була характерна договірна торгівля, значне місце посідав звичайний обмін "товар на товар". Київські князі допускали работоргівлю (продаж в раби холопів [голів родини чи молодих], які не здатні були сплатити мито, податок і т.д.).
Досить багатою для тих часів була предметна структура торгівлі. Зовнішня торгівля супроводжувалася завоюванням ринків збуту і утвердження позицій князів на цих ринках силою війська.
В період занепаду торгівлі в другій половині 12 – 13 столітті змінюється періодом піднесення в 14 столітті Досить активно зовнішня торгівля ведеться в цей період Галицько-Волинською державою, яка користувалася своїм досить вигідним географічним положенням. Вона підтримувала зв'язки з Візантією, Польщею, Генуєю.
Друга половина 14 – 15 століття пов'язане з розширенням внутрішньої торгівлі на українських землях. Саме в цей період набирають поширення "торжки"22.
Ярмарки носили такий же характер як і в Західній Європі (Париж). Ярмарковими вважалися Львів, Київ, Перемишль, Луцьк, Ярославль та інші.
Торгівля і ремесло регламентуються правилами, що захищали інтереси торговців і зміцнювали позиції держави. Держава прагнула до контролю над зовнішньою торгівлею, але цей контроль не носив такого монопольного характеру, як у Західній Європі. Так в містах дозволялося торгувати тільки місцевим купцям в установлених місцях і навіть в установлений час.
У 1756 році Львову надається складове право. Це право зобов'язувало купця, що займається транзитною торгівлею, зупинитися на 14 днів у Львові і проводити торгівлю своїми товарами, і лише після цього рухатись далі.