61) Становище провідних країн світу після 2 світової

Економічні наслідки другої світової війни

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків:

американізація світової валютної системи;

вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне;

інвестування відбудовчих процесів;

перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США;

розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі.

Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравати функцію резервної валюти, ціна золота - незмінна, курс валюти - твердий і контрольований.

МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру

Якщо в перші повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу відігравали США, то на даний час склались три центри економічного суперництва: США, Західна Європа, Японія. Між ними посилюється конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела сировини, за пріоритет у вирішальних галузях науково-технічного прогресу.

Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил пов'язані перш за все з особливостями їх економічного розвитку. Як відомо, в роки другої світової війни економіка США не тільки не постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн Західної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи приблизно в 1,5 рази, Японії - більше ніж у 30 разів. Однак прискорення темпів економічного розвитку країн Західної Європи та Японії протягом 50-х років суттєво змінило співвідношення сил на початку 60-х років.

У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Західної Європи зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політика високих процентних ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік капіталу із Західної Європи до США. Але більш істотним є те, що скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн привела до нівелювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарського життя підштовхнула країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому разі їхня продукція була неконкурентоспроможною на світовому ринку. Істотно зблизилася загальна галузева структура господарства, структура зовнішньоекономічних зв'язків.

В СРСР важливою подією 60-х рр. була господарська реформа, яка розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне державне підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітального ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відповідальності за їх порушення.

Господарська реформа зачепила і сільське господарство. Відмінялись обов'язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін. Змінювалась система закупок сільськогосподарської продукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани заготівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культури, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліматичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної закупівельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.

Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску промислової продукції, нарощувались виробничі потужності, підвищувалась продуктивність праці.