64) Економіка україни після 2 світової

руга світова війна страшною бідою пронеслась по земній кулі. Мільйони людей втратили життя, величезні матеріальні і духовні цінності були знищені. В той же час вона дала поштовх розвиткові таких процесів, які потім істотно вплинули на подальшу долю повоєнного світу.

Так, в ході світової війни були знищені найбільш реакційні  і агресивні сили - німецький фашизм і японський мілітаризм, що зміцнило позиції миру і демократії. Ціла група держав південно-східної Європи і Азії об’єдналися навколо Радянського Союзу і створили так званий соціалістичний табір. Можна по-різному відноситися до цього факту, але незаперечним є те , що військово-політична могутність соціалістичної системи протягом тривалого часу стримувала гегемоністські устремління США на міжнародній арені. Війна прискорила розпад світової колоніальної системи. Уже в перші повоєнні десятиріччя на політичній карті світу з’явилися десятки молодих незалежних держав.

Для України одним з найважливіших політичних наслідків другої світової війни було завершення об’єднання всіх українських земель в єдиній державі, про що мріяли всі національні лідери минулого.

Відомо, що у вересні 1939 р., скориставшись нападом Німеччини на Польщу, Радянський Союз ввів свої війська на територію Західної України. В листопаді того ж року позачергові V сесія Верховної Ради СРСР і ІІІ сесія Верховної Ради УРСР прийняли Закон про включення Західної України до складу УРСР. На приєднаних землях були створені Волинська, Дрогобицька (1959р. об’єднана з Львівською), Львівська, Рівненська, Станіславська (1962 р. переіменована на Івано-Франківську) і Тернопільська області.

Питання про західноукраїнські землі постало на Кримській конференції (лютий 1945 р.) у зв’язку з обговоренням майбутнього Польщі. Глави американської (Ф.Рузвельт) і англійської (У.Черчіль) делегацій висловилися за те, щоб кордон між СРСР і Польщею пройшов по так званій „лінії Керзона”, запропонованій міністром іноземних справ Великобританії лордом Дж.Керзоном у 1920 р. під час радянсько-польської війни. Одночасно Ф.Рузвельт пропонував Й.Сталіну зробити полякам поступки при розмежуванні кордонів. Сталін погодився і в Комюніке конференції було написано: „Глави трьох Урядів вважають, що східний кордон Польщі повинен проходити вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї в деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі.” [9. с.191]. На цих умовах 16 серпня 1945 р. і був підписаний договір між СРСР і Польщею.

„Лінія Керзона” проходила майже по етнічному кордону, але в результаті відхилення від неї за Польщею залишалися ряд територій, заселених українцями. Це - Лемківщина (західні схили Карпат - Низькі Бескиди), Посяння з м. Перемишль, в якому в кінці XІ ст.. князювали правнуки Ярослава Мудрого, Холмщина з м. Холм, побудованим Данилом Галицьким 1223 р.

В червні 1940 р. Радянський Союз поставив перед королівським урядом Румунії вимогу повернути північну частину Буковини і Бесарабію, захоплені у 1918 р. Румунія погодилася. Північна Буковина та Аккерманський (нині Білгород-Дністровський), Ізмаїльський та Хотинський повіти Бесарабії відійшли до України. 7 серпня 1940 р. наказом Президії Верховної Ради СРСР були створені Чернівецька і Аккерманська (в грудні перейменована в Ізмаїльську, а в 1954 р. приєднана до Одеської) області. Радянсько-Румунський договір 10 лютого 1947 р. остаточно закріпив таке становище.

Нарешті 29 червня 1945 р. угода між СРСР і Чехословаччиною оформила входження до складу УРСР Закарпатської України. Тут була створена Закарпатська область з центром в Ужгороді.

Таким чином, Соборна Україна відбулася.

Не менш важливим наслідком другої світової війни для України був вихід її на міжнародну арену. Значною мірою це було пов’язано з виникненням Організації Об’єднаних Націй.

Відомо, що ідея створення Міжнародної Організації для підтримки миру і безпеки була висловлена на Московській конференції міністрів іноземних справ СРСР, США і Великобританії в жовтні 1943 р. До такої організації мали ввійти всі миролюбні держави на принципах суверенної рівності. Кожна з них повинна мати в ній один голос.

Бажаючи розширити своє представництво в цій організації, сталінське керівництво вирішило використати союзні республіки. Передбачалось надати їм атрибути самостійності і ввести до ООН. З цією метою в лютому 1944 р. Верховна Рада СРСР затвердила закон, за яким усі союзні республіки отримали право створювати власні наркомати закордонних справ. 5 лютого 1944 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР наркомом закордонних справ республіки було призначено відомого українського письменника і громадського діяча О.Корнійчука.

Уже через кілька днів новий нарком подав голові РНК УРСР М.Хрущову програму діяльності НКЗС. Вона передбачала: встановлення дипломатичних відносин з США, Англією, Польщею, Чехословаччиною та іншими країнами, участь у роботі післявоєнних мирних конференцій, активізацію пропагандистської діяльності щодо ролі України у боротьбі з фашизмом, її політичного, економічного, культурного становища і т.п.

Така дипломатична активність республіки не входила до планів союзного уряду. В липні 1944 р. О.Корнійчук був усунутий з посади наркома, а на його місце призначений Д.Мануїльський. Останній склав новий проект програми діяльності НКЗС, який обмежив його функції і повністю підпорядкував союзному наркомату закордонних справ [2, с.35-45]. Але незважаючи на це вихід України на міжнародну арену почався.

Під час Кримської конференції (4 - 11 лютого 1945 р.) Ф.Рузвельт і У.Черчіль погодились з пропозицією Й.Сталіна прийняти до ООН Україну і Білорусію, як держави, що найбільше постраждали від фашизму. На засіданні 8 лютого Черчілль говорив: „Жертви, принесені Білорусією і Україною, відомі. Він (Черчілль) вважає, що якщо ці дві республіки підпишуть Декларацію Об’єднаних Націй, то їх необхідно запросити” [9, с. 159].

25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско відкрилась установча конференція ООН. 30 квітня пленум конференції запропонував урядам України і Білорусії прислати свої делегації. 6 травня делегація УРСР прибула. До неї входили: нарком закордонних справ Д.Мануїльський (голова), зам.голови РНК І.Сенін, віце-президент АН України академік О.Палладін, вчений секретар Президії АН України професор П.Погребняк, ректор Київського університету ім. Т.Г.Шевченка професор В.Бондарчук, директор Інституту історії АН України професор М.Петровський та ін.

Члени української делегації зразу ж включились в роботу конференції, зокрема, по розробці Статуту ООН. Так, Д.Мануїльський очолив Перший комітет конференції, який складав текст преамбули і першого розділу („Цілі і принципи”) Статуту; О.Палладін ввійшов до комітету, який розробляв питання про членство в ООН; В.Бондарчук і М.Петровський працювали над питаннями про повноваження Генеральної Асамблеї. І.Сенін - про повноваження Ради Безпеки; П.Погребняк брав участь у розробці Статуту Міжнародного Суду і т.д.

Україна вступила до численних спеціалізованих органів і агентств ООН - Статистичної комісії, Комісії з прав людини, Комітету у справах біженців і переміщених осіб, Комісії по співробітництву в галузі освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітнього поштового союзу і т.д. До 1950 р. набула членства у 8 міжнародних організаціях, а у 1951 - 1958 рр. - ще у 16-ти.

Восени 1945 р. підготовча комісія ООН розробила порядок денний першої сесії Генеральної Асамблеї. Першим віце-головою підготовчої комісії і головою Першого комітету (з політичних питань і безпеки) став Д.Мануїльський [5, с. 341].

Як член ООН, УРСР брала участь у найважливіших дипломатичних акціях повоєнного періоду. Так, вона була учасницею Паризької мирної конференції (29.VІІ - 15.X 1946), скликаної для розгляду мирних договорів країн антигітлерівської коаліції з колишніми союзниками Німеччини. Її підписи стоять під договорами з Італією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Фінляндією, які підвели підсумок війні і закріпили нові кордони в Європі.

Світ довідався про існування України.