17. Український парламентаризм: історія становлення і сучасний етап розвитку.

Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту.

Вважають, що такі інститути Київської держави, як віче, боярська рада та феодальні з'їзди є витоками українського парламентаризму чи навіть "протопарламентами". Проте такий інститут, як віче, не мав системи представництва, компетенції, термінів скликання та процедури. Навіть прийняття рішень у формі голосування перетворювалося, за свідченням істориків, на стихійне безладдя. Запрошення князя на київський стіл за ініціативою віча не мало абсолютного характеру. За підрахунками М.Грушевського, з 14 таких епізодів, відомих з літописів, лише 4 рази громада "проводила" свого кандидата.

Деколи стверджують, що козацькі ради періоду Козаччини були безпосередньою сходинкою до сучасного парламентаризму. Опоненти таких тверджень зазначають, що вони були радше інститутом воєнної демократії, який неминуче гине за умов майнової та соціальної диференціації. Проте правомірно говорити про демократичні цінності козацтва, які стали важливим компонентом Хмельниччини 1648–1654 pp. За гетьмана Б.Хмельницького було закладено тенденції регулярних зборів старшинської ради для вирішення найважливіших справ, її перетворення зі суто військової козацької установи на державний представницький орган, що вирішує державні справи і приймає нормативні акти.

Сучасний стан харктеризуэться Проявами політичної корупції та кризи парламентаризму в сучасній Україні є "тушкування" і "кнопкодавство".

«Тушкува́ння» — термін, що вживається в Україні, коли нардеп переходить з однієї політичної сили в іншу.

«Кнопкод́́ав»  — термін, що вживається щодо депутатів Верховної Ради України, котрі, з особистої зацікавленості, на виконання рішення фракції та/або її керівника або із інших причин на пленарних засіданнях голосують за іншого відсутнього народного депутата (депутатів) за його(їх) згодою та/або за дорученням.

18.Виборче право і виборча система поняття і принципи

Ви́борче право — в об'єктивному сенсі;— система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні. Зазвичай, предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або опосередковано беруть участь громадяни^[1].

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

1) вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву — абсентеїзм . У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах.

2) вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

3) вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

4) вибори можуть бути прямими та непрямими. Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями .

5) вибори є таємними. Таємне голосування — порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в скриньку.

Ви́борча систе́ма — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Існує три розуміння цього поняття:

— Вузьке;

— Нормативно-правове;

— Широке;

Вони не заперечують одне одного, а розглядають з різних боків.

1. Виборча система — спосіб переведення голосів виборців в мандати депутатів та владні посади.(2 способи: мажоритарний та пропорційний).

2. Виборча система — порядок формування виборчих органів держави, спосіб, у який розподіляються депутатські мандати.

3. Виборча система — сукупність суспільних взаємовідносин, взаємодій, процесів, інститутів, цінностей, норм, які обумовлюють формування виборних органів держави.

Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі Конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

У ст. 71 Конституції визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робить їх обов’язковими для всіх видів виборів, виключаючи можливість порушення будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно.

Поряд із цими загальними принципами в кожному із базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого процесу. Виборчий процес здійснюється, зокрема, на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів в Україні.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається.