29. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення їх функціонування в Україні.

В Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно буде відображатися на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо в тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. В Україні до інститутів громадянського суспільства відносять:[1]

громадські організації

релігійні організації

благодійні організації,

професійні спілки

об'єднання професійних спілок,

творчі спілки,

асоціації,

організації роботодавців,

недержавні засоби масової інформації

інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України

30. Людина, особистість, громадянин в сучасному конституціоналізмі.

Правови́й ста́тус осо́би — це положення людини у правовій реальності, що відображає її (людини) фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою.

Правовий статус особи — це сукупність суб'єктивних прав,юридичних обов'язків і законних інтересів суб'єктів права[1].

Категорія правового статусу особи носить збірний, узагальнюючий характер

Правовий статус виступає найважливішим способом ефективного задоволення потреб та інтересів кожної людини. Закріплений у законі правовий статус особи є не результатом довільних дій держави – він детермінований у кінцевому рахунку об’єктивними конкретно-історичними соціальними факторами і закономірностями , зокрема суспільним становищем і станом свободи індивідів. Також він детермінований і чисто юридично, зокрема принципами правової держави, вимогами міжнародно-правових актів щодо прав людини.

Сукупність властивостей, які характеризуют людини як соціальна істота, учасника заг. Відносин, охоплюється поняттям особистості. Наявність у людини певних прав і свобод свідчить про формування особистості, що володіє певним статусом у суспільстві. Таким чином, особистість, - це індивід, що володіє певним статусом у суспільстві, комплексом прав, свобод і обов'язків.

Конкретна людина виступає біологічної основою особистості, яка, будучи продуктом суспільства, характерезуется в єдності соціальних і біологічних рис, і включає:

-Соціальні зв'язки та відносини людини;

-Досвід, знання, навички, звички, рівень;

-Інстинкти, темперамент, чуства, стан здоров'я;

-Особливості психіки і мислення, здатність до пізнання і творчості.

Людина стає особистістю в процесі свого розвитку, під впливом як індивідуальних, так і соціальних факторів. Відносини між особистістю і державою визначаються правовим становищем особи та її правовим статусом в суспільстві і державі. Правове становище особистості включає правовий стан, спільною правосуб'єктність, політико-правові принципи, основні права, свободи та обов'язки особистості, а також юридичні гарантії їх реалізації. Основою правового положення особистості є її правовий статус, Правовий статус громадянина - це правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.

У структурі правового статусу громадянина центральним елементом є суб'єктивні юридичні права, свободи і обов'язки, які передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами даної держави. Передумовою цих прав, свобод та обов'язків є громадянство, тобто стійкий правовий зв'язок особи і держави, яка виражається у їх взаємних правах та обов'язках.

Гарантії (організаційні, соціально-економічні, політичні та ін) реалізації суб'єктивних юридичних прав, свобод та обов'язків громадянина доповнюють його правовий статус, роблять його реальним, а не фіктивним. Наступним додатковим елементом правового статусу громадянина є юридична відповідальність, яка настає у разі невиконання громадянином своїх суб'єктивних юридичних обов'язків.

Правовий статус громадянина у відомій мірі відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Останні, наприклад, в Україні не беруть участь в референдумах, не обираються в органи державної влади і т. д.

Види правового статусу громадянина:

-Загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);

-Спеціальний статус, тобто закріплює особливості правового положення деяких категорій громадян (державні службовці, підприємці, учні і т.д.);

-Індивідуальний статус, тобто виражає всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина (визначається, наприклад, його статтю, віком, сімейним станом, наявністю утворення, займаною посадою і т. д.)