Порядок залучення засуджених до позбавлення волі до праці, її форми, принципи та оплата.
За загальним правилом (ст. 118 КВК України) засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Наведене положення закону містить два правила: 1) обов'язок засудженого працювати; 2) індивідуальний підхід до залучення засуджених до праці.
Обов'язковість залучення засуджених до праці має деякі винятки, зокрема: засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я, профілю виробництва на підприємстві, в установі.
Індивідуалізація залучення засуджених до праці має цілу низку “критеріїв”: залучення до праці здійснюється з урахуванням наявних виробничих потужностей установи, враховується стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність засудженого.
Відносно засуджених до позбавлення волі праця є обов'язковою. До того ж можливість засудженого працювати та вільно обирати професію додатково обмежується тими видами роботи на відповідних професіях, які передбачені виробничими потужностями відповідної установи.
Засуджені мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, за винятком надання щорічних оплачуваних відпусток. Для осіб, які відбувають покарання увиді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, тобто не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначається начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
В установах виконання покарань повинні дотримуватися вимог щодо скороченої тривалості робочого часу, зокрема для таких категорій працівників:
1) у виховних колоніях щодо засуджених віком від 16 до 18 років — тривалість 36 годин на тиждень; для засуджених віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень;
2) для засуджених, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;
3) для засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, — 40 годин на тиждень.
Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів.
Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.
За свою працю засуджені до позбавлення волі отримують оплату, яка залежить від кількості виконаної роботи та її якості.
ст. 120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, зараховується незалежно від усіх відрахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, - не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
