9. Характеристика Мінімальних стандартних правил оон поводження з ув’язненими та Європейських в’язничних правил.

Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями були прийняті Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями у 1955 р.

Основні положення Мінімальних стандартних правил можна розподілити на такі групи:

— класифікація осіб, які позбавляються волі;

— організація умов відбування покарання в місцях позбавлення волі;

— організація режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі;

— організація праці та професіональної підготовки осіб, які позбавлені волі.

Основні положення цих Правил містять таке:

1. Дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища неприпустима.

2. Кожен засуджений повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню доводиться відмовитися від цього правила, все одно розміщувати двох в'язнів в одній камері або кімнаті є небажаним.

3. Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на їх мінімальну площу, на освітлення, опалення і вентиляцію.

4. Вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря незалежно від того є чи немає штучної системи вентиляції. Штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору.

5. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен засуджений міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

6. Кількість лазень і душових повинна бути достатньою для того, щоб кожен в'язень міг і був зобов'язаний купатися або приймати душ при температурі, яка підходить для даного клімату, і так часто, як цього вимагають умови загальної гігієни, з урахуванням пори року і географічного району, але в будь-якому випадку хоча б раз на тиждень у помірному кліматі.

7. Всі частини закладу, якими засуджені користуються регулярно, повинні завжди утримуватися в належному порядку і суворій чистоті.

8. Тюремне управління мусить у визначені години забезпечувати кожного засудженого їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил. Вона повинна мати добру якість, бути добре приготованою і поданою.

9. Кожен засуджений повинен мати питну воду, коли відчуватиме в ній потребу.

10. Усі заклади повинні мати у своєму розпорядженні принаймні одного кваліфікованого медичного працівника, досвідченого в галузі психіатрії. Медичне обслуговування слід організувати в тісному зв'язку з місцевими або державними органами охорони здоров'я. Воно повинно охоплювати психіатричні діагностичні служби і там, де це потрібно, лікування психічно хворих засуджених.

11. Хворих засуджених, які потребують послуг спеціаліста, слід переводити до особливих закладів або ж у цивільні лікарні. Тюремні лікарні повинні мати обладнання, установки і ліки, необхідні для належного медичного догляду за хворими та для їх лікування, а також достатньо кваліфікований персонал. Кожен засуджений повинен мати можливість користуватися послугами кваліфікованого зубного лікаря.

12. Про фізичне і психічне здоров'я в'язнів зобов'язаний піклуватися лікар, який повинен щодня приймати або відвідувати всіх хворих, всіх, хто скаржиться на хворобу, а також тих, на кого була звернута його особлива увага. Щоразу, коли лікар вважає, що фізична або розумова рівновага засудженого була порушена чи загрожує бути порушеною в результаті його ув'язнення або у зв'язку з якимись умовами ув'язнення, він доповідає про це директорові.

13. У момент прийняття до в'язниці кожному засудженому слід надати письмову інформацію про правила поводження із засудженими його категорії, дисциплінарні вимоги установи, а також дозволені способи одержання інформації подання скарг, як і про всі інші питання, що дає йому змогу усвідомити його права й обов'язки та пристосуватися до умов життя в установі. Неграмотних засуджених слід інформувати усно.

14. Кожен засуджений повинен мати можливість звертатися в будні до начальника установи чи уповноваженого ним співробітника із заявами чи скаргами.

15. Під час інспекції засуджені повинні бути в змозі звернутися, коли це можливо, із заявами і скаргами до тюремних інспекторів. Вони повинні мати право говорити з інспектором чи іншим працівником інспекції за відсутності директора чи інших працівників установи.

16. Тілесні покарання, утримання в темному приміщенні та жорстоке або таке, що принижує людську гідність, покарання забороняється в якості покарань за дисциплінарні проступки.

17. В якості покарання забороняється користуватися такими засобами угамування, як наручники, кайдани, гамівна сорочка або ланцюги.

18. Праця засуджених не повинна завдавати їм страждань, вони повинні мати можливість виконувати обсяг роботи за власним вибором.

На основі Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями, у Європі були розроблені Європейські пенітенціарні правила. Новий варіант Європейських пенітенціарних правил був ухвалений у січні 2006 р. Рекомендацією К2006(2) Кабінету Міністрів Ради Європи. Остання стаття нових правил — ст. 108 — передбачає їх подальше оновлення.

Європейські пенітенціарні правила складаються з 9 частин.

Частина І розкриває основні принципи поводження із засудженими та сферу дії правил.

Частина II присвячена умовам тюремного ув'язнення: прийом засуджених; розподіл, розміщення засуджених та заходи безпеки при їх розміщенні; гігієна; одяг та постільні речі; харчування; правова допомога; контакти із зовнішнім світом; внутрішній режим; трудова діяльність; фізичні вправи та дозвілля; навчання; свобода думки, совісті та релігії; інформування; майно засуджених; перевезення засуджених; звільнення засуджених; особливості утримання жінок; тюремне утримання малолітніх; немовлята; іноземні громадяни; етнічні або мовні меншини.

Частина III вказує на обов'язковість забезпечення охорони здоров'я засуджених, які утримуються в установах виконання покарань. Нею передбачені питання: організація медичного обслуговування в пенітенціарних закладах; медичний та санітарний персонал; обов'язки лікаря; медичний догляд; психічне здоров'я та інші.

Частина IV присвячена внутрішньому розпорядку в пе-нітенціарних установах: загальний підхід до організації внут-рішнього розпорядку; безпека; режим; спеціальні заходи суворого режиму або безпеки; перегляд і контроль; злочинні діяння; дисципліна та стягнення; подвійне притягнення до відповідальності за одне діяння; застосування сили; заходи стримання; зброя; прохання та скарги.

Частина V розкриває питання, пов'язані з адміністрацією та персоналом пенітенціарних установ: робота в пенітенціарних установах як державна служба; добір персоналу пенітенціарної установи; підготовка персоналу; управління пенітенціарною установою; фахівці; інформування громадськості; дослідження та оцінка.

Частина VI присвячена контролю за пенітенціарними ус-тановами: урядові інспекції; незалежний моніторинг.

Частина VII визначає умови утримання та інші питання ув'язнених, справи яких ще не розглядалися в суді: статус ув'язнених; режим ув'язнених, розміщення, одяг, юридична допомога; контакти із зовнішнім світом; робота; доступ до режиму для засуджених ув'язнених.

Частина VIII розкриває основні положення режиму, праці, освіти та звільнення засуджених, а саме: мета режиму для засуджених; застосування режиму; організаційні аспекти тримання засуджених; робота засуджених; освіта засуджених; звільнення засуджених.

Частина IX, остання, вказує на те, що Європейські пенітенціарні правила повинні регулярно оновлюватись.

Головною метою Європейських пенітенціарних правил є зниження чисельності засуджених, які утримуються в пенітенціарних установах, до мінімально можливого рівня. У цих рекомендаціях підкреслюється важливість використання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі лише як виняток і за вчинення найбільш тяжких злочинів. Для більшості засуджених слід розглядати можливість застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань.

Також державам рекомендовано переглянути кількість кримінально караних діянь, скоротити їх або перекваліфікувати, щоб норми законодавства у своїх санкціях не мали покарання, що пов'язане з позбавленням волі.